3. Теологія протестантизму

О тже, протестантизм розділяє загальнохристиянські уявлення про буття Бога, його триєдність, про безсмертя душі, рай та пекло (відкидаючи при цьому католицьке вчення про чистили­ще), про Одкровення і т. ін. Разом з тим протестантизм висунув З нових принципи: порятунок особистою вірою, священство усіх ві­руючих, винятковий авторитет Священного Писання (Біблії).

Відповідно до вчення протестантизму, первородний гріх зі­псував природу людини, позбавив її здатності до добра, тому во­на може домогтися порятунку не за допомогою добрих справ, таїнств і аскетизму, а тільки завдяки особистій вірі в спокутну жертву Ісуса Христа.

Кожен християнин, будучи хрещеним, одержує «присвяту» на спілкування з Богом, право проповідувати і робити богослужіння без посередників (церкви і духівництва). У протестантизмі в такий спосіб знімається догматичне розходження між священиком і ми­рянином, скасовується церковна ієрархія. Тому в протестантизмі відсутня сповідь і відпущення гріхів, а також безшлюбність свя-

130

щеників і пасторів. Молитовні дома протестантів були звільнені від пишного оздоблення, від вівтарів, образів і статуй, зняті дзво­ни. Богослужіння протестантів гранично спрощене і зведено до проповіді, молитви і співу псалмів та гімнів на національних мо­вах. Біблія була перекладена на національні мови, а її вивчення і тлумачення стало головним обов'язком кожного віруючого. Прин­цип загального священства заклав основу демократичного устрою громад (рівність мирян і духівництва, виборність, звітність і т.ін.).

Теологія протестантизму пройшла у своєму розвитку ряд ета­пів. Це ортодоксальна теологія XVI ст.ст. (М. Лютер, Ж. Каль-він), непротестантська, або ліберальна теологія XVIII—XIX вв. (Ф. Шлейермахер, 3. Трельч, А. Гарнак), «теологія кризи», або діалектична теологія, що з'явилася після Першої світової війни (К. Барт, П. Тилліх, Р. Бультман), радикальна, або «нова» теоло­гія, що поширилася після Другої світової війни (Д. Бонхеффер).

У XIX—XX ст.ст. для деяких напрямків протестантизму харак­терне прагнення дати раціоналістичне тлумачення Біблії, пропо­відь «релігії без бога» (тобто тільки як морального вчення). Проте­стантські церкви відіграють головну роль у екуменічному русі.

Питання для самоконтролю

1. Н азвіть відомі Вам історичні підстави виникнення протестантизму.

2. За яким принципом визначається приналежність релігійної течи до протестантизму?

3. Назвіть основні етапи розвитку протестантської теології.

Теми рефератів

1. П ротестантизм як одна з трьох найпоширеніших християнських релігійних течій.

2. Основні етапи розвитку протестантської теології.

4. Сучасні концепції протестантизму.

5. Особливості протестантської богослужбової прак­ тики.

131

Література

1. Г араджа В. И. Соціологія релігії: Навчальний посіб­ ник. — М: Наука, 1996.

2. Дробеньков В. И. Современньш протестантский тео- логический модернизм. — М., 1980.

3. Кузьмицкас Б. Философские концепции католическо- го модернизма. — Вильнюс, 1982.

1. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К., 2000.

4. Релігієзнавство / Під ред. С. Бублика. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

2. Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000.

5. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б. Лобовика. —К.: Четверта хвиля, 1996.

3. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М, 1996.

1 32

РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В УКРАЇНІ СЬОГОДНІ

1. З агальна релігійна ситуація в Україні.

2. Канонічна церква в Україні — різні гілки право­ слав'я та католицизму.

1. Загальна релігійна ситуація в Україні

Н аступ партійно-державного апарату на релігію під стя­гом войовничого атеїзму не обійшов і Радянську Україну. При­близно протягом ЗО — 33 років, починаючи з 1954 р., Україна була примушена виконувати вказівку союзних урядових структур про зняття з реєстрації релігійних громад. Новий закон про релі­гійні культи значно спрощував процедуру закриття релігійних конфесій, але ускладнював можливості реєстрації або відкриття нових парафій. Найгірша ситуація склалася наприкінці 60-х рр.

Розгортання демократичних процесів, зменшення тиску з боку партійно-державного апарату на початку 80-х років, а також під­готовка до ювілею тисячоліття прийняття християнства сприяли релігійно-духовному відродженню в Україні. У 1988 р. почала легально діяти Українська греко-католицька церква, а на початку 1989 р. замовила своє слово і Українська автокефальна церква.

За роки існування незалежної України відбувся бурхливий процес відродження релігійно-церковних організацій. Він сприяв тому, що Україна, як багатонаціональна держава, на початку 3-го тисячоліття стала багатоконфесійною державою, де офіційно ді­ють понад 22718 релігійних громад, 21281 священнослужителів, відновлено 250 монастирів, 121 навчальний заклад, 194 релігій­них періодичних видань. У порівнянні з 1960 р., коли виходив лише один духовний журнал «Православний вісник», зміни не­ймовірні.

133

У новітній період релігійна ситуація в Україні дуже складна. Це поняття фіксує явище, яке локалізоване в часі й просторі. «Ре­лігійна ситуація» також має конкретний сенс у змісті характерис­тики діяльності релігійних організацій і віруючих. Ми будемо мати на увазі обидва явища разом.

Релігія в Україні за часів комуністичного тоталітаризму зна­ходилась у ситуації виживання. Цьому сприяло гоніння й заборо­ни з боку політичної влади. Штучний процес секуляризації вів до поступового витіснення релігії і церкви з громадського життя. Це послабляло вплив релігії на суспільство.

За роки незалежності релігійна ситуація в нашій країні доко­рінно змінилася. Держава повернула церкві значну частину вилу­чених у неї храмів, монастирів, церковний інвентар. Відбувалась нормалізація державно-церковних відносин. У правовому полі було, прийнято ряд законодавчих актів. Релігійні організації оде­ржали статус юридичної особи. Вони мали право володіння влас­ністю, а також повну свободу пропаганди своїх віровчень.

В українській державі свобода совісті стала конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

Для правильного розуміння положень Закону України «Про свободу совісті та Релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями доцільно зафіксувати ряд істотних суспільних моментів. Релігія насамперед визнається особистою справою тоді, коли вона не завдає шкоди інтересам держави і суспільства.

Центральною у законодавстві України є ст. 3. Вона визначає поняття гарантованої для кожного громадянина свободи совісті: Це право включає свободу мати, приймати і зміцнювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поши­рювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Таке розшире­не розуміння паритетності релігії і атеїзму спричинило до вне­сення змін і доповнень до ст. 50 попередньої Конституції України.

Конституційно-правовий зміст свободи совісті має багато ас­пектів. Насамперед свобода совісті вивчається як сукупність пра-

134

вових норм і реальних гарантій, що регулюють і визначають роз­виток зв'язаних з релігією суспільних відносин. Тобто свобода совісті є правовою категорією, а держава виступає її гарантом.

Стаття 35 Конституції України закріплює відокремлення цер­кви від держави. Дана стаття є вирішальною передумовою для досягнення юридичної рівноваги в релігійній сфері, усунення дискримінації щодо віруючих або невіруючих; вилучення релігії зі сфери державно-правового життя звільнило церкву від вико­нання невластивих їй функцій.

Відокремлення церкви від держави не означає того, що закони не регулюють відносини між церковними організаціями і держа­вними органами. Суспільство складається з релігійних і нерелі-гійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями громадян.

Надання з боку держави можливості сповідати будь-яку релі­гію займає перше місце, але здійснення певного релігійного куль­ту не повинне порушувати законів та посягати на права інших громадян, а також не зашкоджувати здоров'ю людей.

Держава встановлює обсяг прав і обов'язків будь-яких органі­зацій, у тому числі релігійних, визначаючи їхні функції. Як бачи­мо, релігійні організації не виключено зі сфери дії державних за­конів.

Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони дотримуються чинного законодавства, здійснення культів не приводить до порушення громадського порядку й не супроводжується посяганням на права віруючих.

Реалізація права віруючих на здійснення релігійних культів забезпечується спеціальними законами і контролем їх з боку держави та її органів. Існує зокрема Державний Комітет України з питань релігій.

У нашій країні існують інші законодавчі акти до закону про свободу совісті та релігійні організації.

Надзвичайно вагому частину проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних ор­ганізацій). Відповідно до нового закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні закла­ди і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викла­дачі і проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

135

Закон України «Про освіту» деталізує принципи наукового, світського характеру освіти у державних навчально-виховних за­кладах. Доступ до різних форм і рівнів освіти надається громадя­нам незалежно від їхнього ставлення до релігії. Священнослужи­телі нарівні з іншими працівниками науки, культури, інших сфер життя суспільства за рішенням ради навчально-виховного закла­ду можуть брати участь у навчально-виховному процесі, керів­ництві учнівськими, студентськими об'єднаннями за інтересами, сприяти інтелектуальному, культурному розвитку учнівської, сту­дентської молоді, надавати консультаційну допомогу педагогам.

Рішучі зміни в законодавстві сприяли тому, що сучасна релі­гійна ситуація в Україні має таки риси:

• всі релігійні конфесії відновлюють і широко використо­ вують права на дійсне та істине наслідування свободи совісті;

• громадський престиж релігії та церкви серед населення значно зріс;

• інтерес до релігійних вірувань, будучи швидше виявом моди, також різко зріс, що сприяло проникненню в сутність релі­ гійного вчення;

• релігійні свята, ритуали, народні звичаї та традиції актив­ но відроджуються;

• видання релігійної літератури одержало небувалого розмаху;

• у суспільстві широко розповсюджуються нетрадиційні ре­ лігії від містики і окультизму до різного роду марновірства;

• між різними конфесіями і віровченнями спостерігається тенденція досягнення глибшого співробітництва і взаєморозу­ міння, але їх прагнення до екуменізму нерідко супроводжується міжрелігійними конфліктами.

У питаннях влади має місце також внутрішньоцерковний конфлікт.

КОНФЕСІЙНА КАРТА УКРАЇНИ. Починаючи з часів Ки­ївської Русі, від офіційного хрещення Володимиром (988 р.), на українських землях приживається також іудаїзм, а з XIV ст. — іслам. Наприкінці XVIII ст. починається вкорінення різних про­тестантських течій. Уданий період конфесійна карта України до­сить різнобарвна. Зараз у нашій країні діє досить велика кількість релігійних організацій, напрямів та рухів, які були об'єднані більш, ніж в 22718 релігійних громадах. Найбільш представниць­кою в державі серед інших релігійних організацій є православ'я. Воно об'єднує 11979 громад, має Духовну Академію, а також теологічний факультет Чернівецького університету. Розглянемо більш докладно діяльність православ'я в нашій країні.

136