2. Історія протестантизму: етапи зародження та розвитку

П ерші голоси протесту в лоні римо-католицької церкви пов'язані з ім'ям Джона Уїкліфа (13307-1384). Він був католиць­ким священиком і професором теології в Оксфорді (Велика Бри­танія). Д. Уїкліф гостро критикував те, що церква занедбала ви­вчення Біблії. У літературі часто цитують його заяву відносно бажання Бога. Ця заява є камінь в будинку його подальшої твор­чості. Розглянемо її.

123

«Бог хоче, щоб кожна парафіяльна церква цієї країни мала добру Біблію і добре розуміла Євангеліє, щоб священики нале­жно досліджували їх та дійсно навчали людей Євангелії і Божих заповідей!» (Людство в пошуках Бога. // Реформація — Нові спроби знайти Бога. 2001, с. 310) Уїкліф останні роки свого життя віддав перекладу Вульгати (Біблія, що написана латинсь­кою мовою) англійською мовою. З допомогою Ніколаса Гере-фордського він видав першу повну Біблію англійською мовою. Це був найбільший його внесок у справу пошуків Бога людст­вом. Погляди англійського реформатора дуже вплинули на Яна Гуса (1369?—1415). Він був католицьким священиком в Богемії і, крім того, ректором Празького університету. Ян Гус виступав проти заперечення католицької церкви і наголошував на важ­ливості читання Біблії. Ця діяльність Яна Гуса швидко викли­кала обурення з боку ієрархії. Влада наказала йому припинити проповідування антипапських ідей Д. Уїкліфа, але він безкомп­ромісно захищав Біблію. Спочатку його відлучили від церкви (1410 р.), а потім, після допиту на Констанцькому соборі, ви­знали винним у єресі. Ян Гус відмовився зректися і в 1415 р. йо­го спалили. На тому самому соборі було видано наказ викопати і спалити кістки Уїкліфа, незважаючи на те, що після його смер­ті минуло за 30 років.

Відокремлення протестантства від католицизму здійснилося в XVI ст. Протестанство у ході свого розвитку утворило самостійні течії: лютеранство, кальвінізм і англіканство. Поширеність про-тестанства в світі — понад 400 млн.

Початок протестантської Реформації пов'язаний з 31 жовтня 1517 р., коли Мартін Лютер (1483—1546) прибив до дверей церк­ви свої 95 тез. Він був августиніанським ченцем, доктором бого­слов'я і професором біблійних досліджень у Віттенберзькому університеті. Його тези не були запланованим бунтом, хоча він протестував проти продажу індульгенцій. Саме «Диспут про силу індульгенцій» — так він назвав свої 95 тез — став тим гострим мечем, котрим він наніс удар як папі, так і собі.

Розглянемо лише три тези з того документа, що так не сподо­балось папі:

-5. «Папа не має ні права, ні влади звільняти від будь-якого покарання, за винятком покарання, яке він наклав на когось, ко­ристуючись своєю владою...

-20. Отже, коли папа говорить про повне відпущення гріхів і звільнення від усіх покарань, це насправді не стосується всіх по­карань, а лише тих, які він сам на когось наклав...

124

-36. Кожен християнин, що відчуває справжні докори сумлін­ня, навіть без листів прощення має право на повне звільнення від покарання і вини» (Людство в пошуках Бога. // Реформація — Нові спроби знайти Бога. 2001, с. 314).

Подальша його праця й ідеї реформації набули популярності. У 1524 р. послідовники Лютера отримали назву «Лютерани», а в 1526 р. імператор надав право кожному німецькому князівству самому вибирати собі релігію — католицизм чи лютеранство. Правда, через три роки імператор відмінив своє рішення, і деякі німецькі князі запротестували. Відтоді прихильникам реформації дали назву «протестанти».

З теоретичних питань намітилися розходження між протеста­нтами і католиками. Найважливіші з них три.

Лютер навчав, що спасіння можливе завдяки «виправданню лише особистою вірою», а не через відпущення гріхів священи­ком або через плоди покути.

Прощення досягається завдяки Божій милості, а не через свщеників чи римських пап.

Всі питання віри мають затверджуватись лише Писаннями, а не папами чи церковними соборами.

Основи віровчення лютеран викладені в «Книзі угоди» (1584 р.). Новий Заповіт Господа Ісуса Христа — найважливіша части­на всієї Біблії. Євангеліє від Іоанна та послання апостола Павла — це джерело, або перлинка Нового Заповіту. Лютерани не по­клоняються іконам. Свічки, вівтар, розп'яття збережені. Католи­цька меса відкинута. Богослужіння виконується на мові парафіян, як правило, — це проповідь з поясненням пунктів віровчення. На відміну від римо-католицької церкви і православ'я з таїнств ви­значаються лише хрещення і причастя. Подружня невірність мо­же бути однією з причин для розлучення, а сам шлюб не вважа­ється таїнством. Церква в їх розумінні — це «конгрегація святих. Там Євангелія правильно сповідуються, а таїнства дійсно здійс­нюються»...

Авторитетом у питаннях віри визнано «Священне Писання», а право зрозуміти й тлумачити надається кожному віруючому.

Громаду очолює пастор та виборна церковна рада. Існує дум­ка, що німецькі переселенці занесли в Україну цю релігію. Сьо­годнішня Українська лютеранська церква не є цілковито інозем­ним явищем. Вона має довгу історію в Україні. Головна мета цієї церкви — пробудження духовності й національної свідомості українців. Вона зуміла зберегти й розвинути східний український обряд (на основі літургії Івана Золотоуста). Сучасний розмах

125

громад в Україні невеликий. Фахівці вважають, що діють близько 64 громад. В Україні зареєстровані лише три лютеранські церкви: німецька (48), українська (18) і шведська (1). Найбільш відома спілка «Братня лютеранська церква в Україні».

За 400 років у світі з'явилося понад 30 релігійних течій цього напрямку. Кожна з них вважає Біблію за слово Бога і знаходить там «своє» святе, що є чимось значним і особистим як у світоро­зумінні, так і в намірах Бога.

Кальвінізм. Кальвінізм — різновид реформаторської течії. Він виник на початку XVI ст. Теоретичним джерелом цієї релігії стала праця Жана Кальвіна «Настанови у християнській вірі». Цей твір став ^основою усіх пізніших реформаторських церков на земній кулі. Його праця підсумувала ідеї ранніх отців церкви і богословів. Розглянемо основні доктрини.

Бог є абсолютним сувереном і за своєю волею керує всім.

Людина абсолютно недостойна милості через своє гріхопадіння.

Спасіння не залежить від виконання людиною добрих справ, а спасіння залежить лише від Бога.

Процитуєм Ж. Кальвіна (догмат про визначення):

«Ми заявляємо, що Бог через вічний і незмінний намір один раз для всіх визначив, кому Він дає спасіння, а кого Він засуджує на знищення. Ми твердимо, що цей намір стосовно обраних базу­ється на Його великодушній милості і не залежить від заслуг лю­дини; а для тих, кого Він віддає на засудження, брама життя за­чинена через справедливий і бездоганний, однак незбагненний вирок» (Людство в пошуках Бога. // Реформація — Нові спроби знайти Бога. 2001, с. 323).

Цей уривок досить суровий, а вчення його виявлялось у різних сферах життя. Християни, згідно з твердженням Ж. Кальвіна, му­сять провадити святе і чеснотливе життя, уникати задоволень та фривольності. Церква, яка складається з обранців, повинна бути вільною від усіх цивільних обмежень. Завдяки їй можна побуду­вати справді благочестиве суспільство.

Вільям Форель — реформатор з Франції — умовив Кальвіна поселитись у Женеві і разом там впроваджувати кальвінізм у життя. Вони на все встановили строгі правила: від релігійних на­станов і церковних служб до суспільної моралі. Вони запровади­ли сурові покарання за недотримання тих правил. Найбільш горе­звісна справа — це спалення Мігеля Сервета кальвіністами.

Вплив кальвінізму та його різновидів на мешканців України скоріше має теоретичне значення. Слідів широкого поширення офіційних послідовників кальвінізму в Україні в практичному

126

напрямку важко знайти і можна констатувати, що ця течія не охопила нашу країну.

Баптизм. Баптизм, як релігія, приваблює людей своїми мора­льними нормами. Вона для віруючих завжди виступала як наука життя. У моралі баптистів завжди можна виділити питання про правила поведінки, норми моральності, а також про зміст життя. Особливо підкреслюється аморальність безбожників. Баптисти ві­рять у спокутну місію Христа, його друге пришестя і Божий суд. Вони вважають, що за всі гріхи людей перед Богом уже поніс кару наш Спаситель — Христос. Людям залишається вірити в Сина Божого і таким чином «очиститися». Баптисти підтримують також віровчення про триєдність Бога і особисто трактують це. Кілька разів на тиждень, і обов'язково у неділю, вони збираються в моли-твених будинках. Особливих культових споруд (як у католиків і православних) там немає. На своїх зборах проголошуються молит­ви, читають і співають гімни у супроводі музичних інструментів. Раз на місяць відбувається хлібопреломлення, або вечеря любові. Символом «духовного відродження» набуває обряд хрещення, але над дорослими і після релігійної підготовки. Хрещення немовлят у них відсутнє, бо немовля ще не має віри, а доросла людина має свободу вибору і свідомо обирає релігію. Хрещення і хлібопрело­млення не важаються таїнствами, бо це лише обряд, пов'язаний з Христом і здійснюється на Його честь. Тому усі християнські свя­та, пов'язані з іменем Христа, вони дуже шанують. Вільний час баптист присвячує Біблії і баптистським зборам. На користь гро­мади віддається значна частина свого заробітку. Особливо шану­ється та людина, яка дотримується цього напрямку, не одружуєть­ся з людьми іншої віри, а тим більш — з невіруючими.

Баптизм виник в 1609 р. В Україну ця релігія потрапила з Ні­меччини у середині XIX ст. У 1944 р. створена церква євангель­ських християн-баптистів (ЄХБ). У 1945 р. до них приєдналася частина п'ятдесятників. П'ятдесятники — досить молода релігій­на організація. Початок її діяльності у світі припадає на 1901 р. Вони вірять у можливість сходження до них Святого Духа і без­посереднього спілкування з Богом. Дари святого Духа — це зці­лення, пророкування, спілкування на інших мовах і тощо. Най­більш поширені п'ятдесятницькі релігійні організації в Рівненській, Волинській та Тернопільській областях.

На початку 60-х рр. XX ст. відбувся розкол церкви ЄХБ. Найактивніші члени потім створили керівний орган — Раду цер­кви ЄХБ. «Баптисти-розкольники» особливо ставилися до зако­нодавства про свободу совісті.

127

В Україні діють понад 2000 громад ЄХБ. Найбільш поширені баптистські громади в Чернівецькій (142), Київській (139), Він­ницькій (126) та Хмельницькій (132) областях; Громади утворили Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптис-тів (ВСОЄХБ). Баптисти мають 5 періодичних видань.

Всеукраїнський союз християн віри Євангельської (п'ятдесят-ники) найбільшу кількість громад мають у чотирьох областях України: Рівненській (207), Волинській (130), Чернівецькій (101) та Тернопільській (80). Видавництво нараховує три періодики.

В Україні існують також інші різновиди протестантства, але всі вони мають багато спільного з баптизмом. Наприклад, адвен­тисти виникли в 1831р. Адвентизм заперечує безсмертя душі. Під час «другого пришестя» Христа Бог воскресить як тіла, так і душі померлих. Це перший етап. Другий полягає в тому, що після воскресіння Бог буде їх судити. Грішники не будуть мати ніякої надії на подальше життя, а праведники існуватимуть вічно. Останні моменти віри дуже близькі з баптистами.

Варто нагадати, що в Україні досить поширені адвентисти сьомого дня (АСД). Вони зосереджені приблизно у 500 громадах та відносно рівномірно розташовані по Україні. На цьому фоні виділяються Чернівецька та Вінницька області. Там їх відповідно 85 та 70. В суспільстві вони ведуть активну діяльність. Як прави­ло, це допомога тим, хто знаходиться в будинках для людей по­хилого віку, лікарнях, сиротинцях. Інакше кажучи, вони там, де людям тяжко. Видавницька діяльність охоплює дві періодики.

У протестантських церквах існують необхідні управлінські структури, в тому числі республіканські духовні центри. Вони діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому зако­ном порядку. Там панує спокійна діловитість: зміцнюється мате­ріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвіт­ницька, морально-виховна, місіонерська робота. Зв'язки з брат­німи церквами інших держав ретельно підтримуються. З-за кор­дону регулярно завозиться релігійна література, медикаменти, одяг, продовольчі товари, які розподіляються по лікарнях, будин­ках сиріт, серед людей похилого віку, інших малозахищених верств населення.

Особливу позицію займає релігійна організація Свідків Єго-ви. Зона виникла з гуртка «дослідників Біблії», який створив Чарлз Тейз Рассел (1852—1916) у 1872 р. У 1881 р. цей дослідник заснував біблійне товариство під назвою Хіоп'з \¥аісЬ То\уєг Тгасї Зосіеіу. Зараз воно називається — Пенсільванське біблійне і трактатне товариство «Вартова башта» і діє в ролі правного орга-

128

ну Свідків Єгови. Офіційна датою виникнення цієї конфесії, з то­чку зору православ'я, — 1880 р. Протягом відносно короткого часу назва декілька разів змінювалась (через гоніння) поки вреш­ті прийняла остаточну назву «Свідки Єгови» (1931 р.).

Представники цього напрямку вважають себе християнами, хоча не цілком в узгоджуються з християнською догматикою (наприклад, Трійця). Вони вірять в Єдиного Бога — Єгову і ви­купну жертву Христа за гріхи людства. Слово Бога дається лю­дям через Біблію. Вони вірять, що душа — це кров і згідно наказу Бога: жодна душа не повинна їсти крові. Для них це означає, що ніяким чином людина не може її використовувати. Єговісти не прихильники дій, де людина так чи інакше проявляє насилля (суд, прокуратура, поліція, армія та інші караючі органи влади). Вони не беруть в руки зброю і пояснюють це з позицій Біблії.

Свідки Єгови регулярно зустрічаються в залах царства (буди­нках) для вивчення Біблії. Розуміють «армагедон» як кінець світу і готуються до нього. Згідно цієї догматики, вони вірять, що Хри-стос з 1914 р. незримо присутній на земній кулі.

У 2000 р. в світі відбулося 91 000 зборів Свідків, яких на той час було 6 036 000.

Усі тоталітарні режими забороняли діяльність єговістів і пере­слідували їх. Таке становище було і в радянський період. У краї­нах, де переслідували єговістів, вони діяли підпільно. З 1991 р. почалася офіційна реєстрація членів організації Свідків Єгови в нашій державі. Зараз близько 600 громад офіційно діють в Украї­ні, а кількість їх членів наближається до 60000. Найбільш чисе­льні Єговістські громади знаходяться переважно у західних регі­онах країни: Закарпатській (142) та Львівській (87) областях. У посібниках і підручниках цю релігійну організацію часто нази­вають «секта». Така помилкова назва має свою історію.

Найбільш поширені періодичні видання цієї релігійної органі­зації — «Сторожова вежа» і «Пробудися». Окрім цього, є багато науково-популярних книжок за різноманітною релігійною тема­тикою. Деякі статті і книжки дуже цікаві, якщо зміст їх пропус­кати через особисту свідомість. Періодика друкується за кордо­ном багатьма мовами світу.

Далі варто зробити лише перелік релігійних конфесій, чисель­ність яких мала, хоча кількість громад постійно збільшується. Як правило, до них належать новітні релігійні течії. Церква повного Євангелія (345), «Джерело життя» (86). Найбільша кількість гро­мад на Донеччині (31). Церква Ісуса Христа Святих останніх днів — мормонів (57), в тому числі у Києві (23). Новоапостольська церк-

₉254

129

ва (55). Різні напрямки громад РУНВіри (51). Міжнародне това­риство Свідомості Крішни — 40 (М1СК), буддистів - 35, Вір­менська апостольська церква (ВАЦ) — 16; 12 громад іудеї-християнства, які діють у Києві. Загалом в Україні діють близько 250 малочисельних громад віруючих різних релігійних напрямків і течій.

Іудаїзм. Останнім часом в Україні став офіційно поширюва­тися іудаїзм. Євреї, які сповідують цю релігію, мають можливість задовольнити своє прагнення, використуючи релігію своїх пра­отців. Шість центрів керують діяльністю 143 іудейськими грома­дами. Усі вони розміщені досить рівномірно. Найбільша концен­трація громад у Закарпатській (9), Черкаській (9) області та у місті Києві (8).

Найбільш відомі центри — Об'єднання іудейських релігійних організацій, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад та Об'єднання хасидів. Яке місце займають інші центри і яка їх особиста роль, важко справедливо визначити. Але всі вони вдало розташовані, добре координують свою діяльність і мають сильну фінансову допомогу із-за кордону. Громади налічують досить ра-бинів. Дуже активно працюють недільні школи цього напрямку.