Використання термінів у текстах науково-популярних творів.
Терміни бажано подавати описово, в дужках, щоб вони органічно вплітались в тканину тексту, не виокремлювати окремо, а пов’язувати з основною лінією розповіді, не подавати класичних визначень (термін – це…); можна подати дефініцію, а потім поступово підвести, підготувати читача до терміну. При поясненні змісту терміна потрібно апелювати до відомого. Доцільно розкривати термін через перелік функцій, причин тощо, можна подавати етимологічні довідки, які пояснюють суть слова. Потрібно залишити місце і для індивідуальних роздумів читача.
Функції назви науково-популярного твору.
Зацікавлення, привертання уваги читача.
Науково-популярна література на сучасному ринку.
Виокремлюють науково-художню і науково-фантастичну літературу (остання належить до художньої фантастики). Відмінність науково-художньої літератури від науково-популярної бачать у властивій авторові/популяризаторові активнішої здатності до художнього бачення і зображення наукових фактів.
Цільові настанови елітарної популяризації.
Інформаційна, світоглядна.
Функції тропів у тексті науково-популярного твору.
Підвищення образності, експресивності тексту, загострення уяви, полегшення сприйняття.
Відмінність між науковою популяризацією та науковим інформуванням.
Наукова популяризація – це процес розповсюдження наукових знань в сучасній і доступній формі для широкого кола читачів, які мають певний рівень підготовки для отримання інформації. Наукове інформування – це подання інформації про наукові здобутки, розвиток науки, експерементальні та теоретичні дослідження, орієнтоване насамперед на науковців та людей, компетентних у певній галузі.
Емоційно-образні засоби в науково-популярному викладі.
Іронія, гумор, каламбур, апеляція до легенд, казок, оксиморон (поєднання непоєднуваного).
Композиційно-конструктивна організація науково-популярного видання.
композиційно-шрифтовий вираз окремих складових тексту, акцентування важливих елементів;
зонування смуг набору і функціональне розміщення на них (в межах смуги, розвороту) текстових і ілюстративних елементів;
типізація розташування і оформлення однорідних елементів (можливо, за допомогою модульних систем) тощо.
Ілюстрації в науково-популярному виданні.
Переважно науково-пізнавальні предметні ілюстрації. Виконують пізнавальну, навчально-освітню та інформаційно-ознайомчу функцію.
Видатні діячі української науки, що популяризували природничі знання.
Основа композиції путівника по музею.
Путівник має бути зручним для пошуку інформації.
Науково-популярна біографія.
Потрібно показати особу на тлі доби, епохи, галузі, яку вона представляє. Введення вигаданих персонажів – важливо не перейти межу вигадки.
Ужитковий посібник – це…
Практичний посібник, який містить певний перелік дій.
Рецептурні книжки з кулінарії.
Первісний засіб зацікавлення у науково-популярних виданнях – …
Назва видання.
Спільним для видань ужиткової і навчальної літератури є…
Дидактичність.
Термінознавчі засади редагування
Термінографія – це…
Наука про створення термінознавчих словників.
Основні періоди українського термінологічного словникарства.
кінець XIX-го століття – 20-ті рр. XX ст.;
період Хрущовської відлиги (друга половина 1950-х рр. — початок 1960-х рр.);
початок 90-х рр.
Розвиток термінології певної галузі людських знань пов’язаний з…
виробничо-технологічний та науково-дослідницький чинник: розвиток науки та удосконалення виробництва (техніки, технологій, матеріалів тощо) супроводжуються змінами у системі спеціальних понять, пов'язаних з ними.);
культурно-освітній чинник: виникає потреба у забезпеченні тієї чи іншої галузі писемними формами фіксації інформації – відповідно, потреба у наукових працях з предмету (оригінальних, тобто у нашому випадку, написаних українською мовою) та перекладених, галузевих словниках та словникових матеріалах, навчальній, виробничій літературі тощо;
соціально-комунікативний чинник: термінологія є результатом як закономірної еволюції мови, зумовленої історією її носіїв, так і творчості окремих термінотворців з їхнім світобаченням, особливим типом мислення, приналежністю до певної національної культури;
історико-політичний чинник: історія формування української мови – це постійне переборення політичних перешкод і заборон.
Терміни-інтернаціоналізми – це…
Запозиченi термiни, що вживаються як мінімум у трьох неспорiднених мовах i мають греко-латинську основу.
Нейтральноорієнтувальні терміни.
Власномовні терміни – це…
Питомі, національні компоненти.
Терміни-дублети – це…
Взаємозамінні терміни.
Частотність (кількісний показник) вживання термінів у тексті видання залежить від…
Типологічних особливостей видання.
Операціональні дефініції.
Пояснюють не сутність поняття, а порядок дій, внаслідок яких ми можемо отримати уявлення про нього. (Також визначення деяких ознак предметів за допомогою певних дій над ними).
Лексико-семантичні явища, не властиві термінології.
Багатозначність, емоційність, залежність від контексту.
Словники, за якими можна з’ясувати правильність використання та узгодження термінів.
Термінологічні, тлумачні, орфографічні.
Детермінологізація – це…
Надавання терміну властивостей загальновживаної лексики.
Логічні засади редагування
Використання логічного апарату для потреб редагування.
Перевірка композиції тексту, принцип відкритості, перевірка за законами логічності на рівні зв’язного тексту.
Що означає поняття «зіпсованості слухача»?
Небажання чи неготовність слухача сприймати мовця.
Стихійна правильність мислення – це…
Здоровий глузд.
«Звичка читати слова, не складаючи їх літера до літери» – це…
Інтуїція.
Силогізм – це…
Умовивід, у якому з двох суджень-засновків одержують зумовлене ними третє судження – висновок.
Основні закони логіки. Їх застосування у редакторській діяльності.
Базові закони формальної логіки:
закон тотожності – однозначність і конкретність використовуваних понять (при порушенні виникає підміна понять, невиправдана багатозначність, яка заплутує читача тощо);
закон суперечності (несуперечності) – два протилежних судження не можуть бути одночасно істинними, із двох суперечливих суджень одне неодмінно є хибним;
закон виключеного третього – два однозначних взаємовиключних твердження унемовжливлюють появу третього;
закон достатньої підстави – для певного твердження мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним (при порушенні правила з’являються недостовірні факти, помилкові судження тощо).
Основні форми мислення.
Поняття, судження і умовиводи.
Визначення поняття – це…
Розкриття його суті, перерахування найсуттєвіших ознак (перш за все приналежність до роду, далі видова відмінність).
Узагальнення поняття.
Застосовується, якщо текст надто конкретизований. Межею узагальнення є поняття універсальне (найзагальніше).
Обмеження поняття.
Операція, до якої часто вдається редактор. Межею обмеження поняття є поняття одиничне.
Логічний поділ.
Поділ за видотвірною ознакою, дихотомічний.
Зміст і обсяг поняття.
Сукупність предметів, якою можна назвати це поняття; для формування поняття слід вміти виокремити суттєві для його характеристики і ознаки.
Типи зв’язків між поняттями.
Між змістом і обсягом – обмежена залежність: зворотній зв’язок, суміжні й несуміжні, порівнювані і непорівнювані.
Логічна помилка – це…
Порушення законів логіки. Основні помилки: підміна понять, «не випливає», хибне коло, недостатня підстава; хибна дублетність.
Класифікація – це…
Складний, багатоступінчастий поділ предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями.
Види класифікації понять.
Наукова і ненаукова, природна і штучна. (???)
Структура поняття.
1. значення; 2. визначення.
Предметна і понятійна логічність.
Предметна логічність мовлення полягає в тому, що смислові зв'язки між мовними одиницями, які встановлюються в процесі мовлення, відповідають смисловим зв'язкам у реальному світі.
Понятійна логічність — це відображення структури логічної думки і її розвитку в семантичних зв'язках, структурах і поєднаннях мовних елементів, які використовуються у конкретному випадку.
Оскільки за предметами та ознаками, явищами і процесами в нашій свідомості формуються уявлення та поняття (і, навпаки, за уявленнями і поняттями ми відтворюємо образи предметів та явищ за аналогією до відомих), у мовленні обидва види логічності взаємопов'язані, двоєдині. Але в конкретних формах і типах мовлення за обов'язкової наявності обох яскравіше видно то один, то інший вид логічності. Наприклад, в описах конкретних речей очевидною є предметна логічність, а в наукових статтях виразною буде логічність понятійна.
Редагування окремих видів літератури. Наукова література
Виникнення науки і наукової літератури.
У Стародавній Греції, VI-V ст. до н. е.
Жанрові різновиди ранньої наукової літератури.
Діалоги, колективні праці. До XIX ст. був найпопулярнішим трактат.
Початки наукової періодики.
Французький часопис «Journal des Scavants».
Засади виокремлення української наукової літератури.
Авторство, територія, мова.
Науковий твір, літературна містифікація Нового часу – це…
«Історія Русов».
Перша енциклопедія українознавства – це…
«Записки о Малоросії, ея жителях и произведениях» Якова Марковича. (???)
Автори наукових праць, визначні діячі «другого українського відродження» XIX-початку XX ст.
М. Максимович, І. Пулюй, С. Єфремов, О. Колесса, В. Остроградський.
«Товариство для видавання книжок», яке постановив створити у Львові в 1848 р. Собор руських учених, одержало назву…
Галицько-Руська матиця.
Новий тип популярного видання, який започаткував П. Куліш своєю «Сільською бібліотекою».
Метелик.
Коли і де було відкрито перший університет на етнічних українських землях?
1784 р., Львів.
Загальна характеристика часлпису «Южно-русскій учено-литературный вестникъ «Основа»».
Виходив у Санкт-Петербурзі у 1861-1863 рр., видавець П. Куліш.
Автор першої в Україні наукової статті у формі казки.
В. Навроцький, опублікована 1875 р. в газеті «Правда». (назва?)
«Протоакадемія», прообраз майбутньої української академії наук…
НТШ, Львів.
Створення та діяльність Українського наукового товариства в Києві.
Створене у 1907 р., випускало часопис «Україна» та «Записки УНТ».
Хто і коли заснував Українську академію наук?
В. Вернадський у 1918 р.
Перший український україномовний науковий часопис оглядового характеру.
«Літературно-науковий вісник». (???)
Видавництво Національної академії наук України.
«Наукова думка», створене 1922 р. Агатангелом Кримським.
Перший президент УАН.
В. Вернадський.
Основні жанри сучасної наукової літератури.
Монографія, наукова стаття, тези доповіді.
.Українські видавництва, що спеціалізуються на випуску наукової літератури.
«Літопис», «Основи», «Арта», «Етнограф».
Тиражні позиції наукових видань.
2 місце, 300-400 назв на рік.
Джерелознавчі наукові видання.
Збірники етнографічних матеріалів.
З неопублікованих наукових праць до видань припівнюються…
Депоновані.
Загальнонауковий часопис НАНУ – …
«Вісник НАН України».
Координацію видавничої діяльності інститутів та установ НАНУ здійсює…
Науково-видавнича рада НАНУ.
Структура автореферату дисертації.
Відповідає загальній структурі первинного документу. Передбачено стислий виклад дисертації обсягом 15-19 сторінок. Тиражується накладом 100-150 примірників.
Мета публікації тез доповіді.
Дати можливість читачам наперед ознайомитись з міркуваннями доповідача.
Ринкові позиції наукової книги в Україні.
2 місце (після навчальної).
Новий проект видавництва «Наукова думка», у межах якого випускаються вузько тематичні монографії – …
«Наукова книга».
«Обов’язковий мінімум» засобів реклами наукової книги.
Тематичний план, безпосередня інформація для колег і студентів, оголошення у бібліотеках та книгарнях.
Типи наукових статей.
Інформаційна, загальнотеоретична, есе, оглядова, редакційна, політична, дискусійна, проблемна, аналітична.
Основні тематичні групи наукової періодики.
Філософські, суспільні, математичні, природничі науки, техніка, філологія, астрономія тощо. Лідери – медицина та освіта.
Реданаліз і методика редагування
Особливості роботи редактора над творами художньої літератури.
Оцінка змісту і суті твору, оригінальності авторської манери, асоціативної насиченості тексту, для текстів класичних творів – текстологічний аналіз (атрибуція, датування, визначення достовірного варіанту тексту). Основні принципи редагування – збереження оригінальної авторської манери, уникання «смакової правки». (???)
Антологія – це…
Збірник окремих творів різних авторів (переважно одного жанру).
Антиципація – це…
Заздалегідь складене поняття, здогад, передбачення плану подій.
Визначення літературного жанру.
Тип літературних творів, об’єднаних спільними ознаками.
Суспільно значимі наслідки редакторського опрацювання творів, призначених для друку.
Підвищення видавничої культури та культури читача.
Поняття про «рівень читача».
Вік читача, загальний рівень його знань, очікування від тексту.
Редакторський аналіз – це…
Структурована критика авторського оригіналу з боку редакторського колективу, звернення редактора до автора з метою показати йому недоліки і похибки в його роботі задля вдосконалення твору.
Основні аспекти редакторського аналізу.
Оцінка доцільності та актуальності теми, відповідності цільовій аудиторії та читацькому призначенню, структури та композиції, фактичного матеріалу, мовностилістичних особливостей тощо.
Редакційний висновок – це…
Видавничий документ, який містить оцінку якості авторського рукопису за основними критеріями редакторського аналізу, а також визначає напрям подальшої роботи над рукописом (видавнича підготовка, авторське доопрацювання, відхилення рукопису).
Типологічні ознаки видань.
Цільове призначення, читацька адреса, авторський склад, внутрішня структура, жанр, оформлення.
Редакторський аналіз вибору теми.
Визначення актуальності, доцільності, відповідності цільовому призначенню та аудиторії майбутніх читачів.
Поняття про цільове призначення твору.
Основне завдання, мета, сфера застосування видання.
Актуальність теми твору.
Суспільна значимість, зв’язок з проблематикою сьогодення, здатність викликати резонанс в суспільстві чи у читацькому колі, на яке орієнтоване видання.
Доцільність видання визначається за…
Здатністю задовільнити актуальні читацькі потреби.
Невидавничі форми втілення авторського оригіналу.
Препринт, депонування, електронний варіант.
Фактичний матеріал твору становлять…
Всі носії інформації у тексті, кількісні показники, власні назви, дати, події, властивості, одиниці виміру, цитати, терміни, ілюстрації тощо.
Кількісна оцінка фактичного матеріалу.
Оцінка повноти і насиченості (брак, перевантаженість тощо).
Зовнішня перевірка фактичного матеріалу полягає у….
Звірянні фактів з авторитетним джерелом.
Критерії оцінки якості фактичного матеріалу.
Достовірність, актуальність, різноманітність/одноманітність, доцільність. (???)
Спеціальні види фактичного матеріалу – це…
Цитати.
Правила цитування.
Точність, збереження усіх граматичних особливостей першоджерела.
Перевірка цитат.
Змістова і буквальна точність, за джерелом.
Внутрішня перевірка фактів.
Уніфіковані факти в тексті оригіналу, їх логічна взаємопов’яаність, відсутність протиріч.
Зовнішня перевірка фактів.
За довідковими виданнями (довідники, енциклопедії), звернення до фахівців, за першоджерелами.
Аналіз загальної будови твору.
Логічна обґрунтованість поділу на частини (частини, розділи, параграфи тощо), їх підпорядкованість та взаємозалежність, повнота розкриття теми, співрозмірність структурних одиниць. (???)
Робочий зміст авторського оригіналу.
Частина реданалізу, створення схематичного плану тексту на основі структурно-логічного аналізу з метою перевірки взаємозалежності і підпорядкованості частин авторського оригіналу.
Основні функціонально-смислові типи побудови тексту.
???
Композиція твору з точки зору редагування.
Розміщення основних елементів, частин у певній системі і послідовності.
Логічні засоби перевірки композиції тексту.
Поділ та узагальнення основних понять.
Функції рубрик.
Інформаційна, прогностична.
Види рубрик.
Тематична, німа. (???).
Поняття про показник нерівномірності структурних одиниць тексту.
Показник нерівномірності – це співвідношення обсягу найдовшої та найкоротшої структурної одиниці тексту. Його дотримуються за допомогою обєднання підрозділів, розділів і так далі.
Елементи науково-довідкового апарату видання.
Засоби ідентифікації видання (титульний аркуш, вихідні та випускові відомості, анотація тощо), засоби навігації у тексті (зміст, покажчики, колонтитули, система перехресних посилань, використані джерела), засоби для кращого розуміння тексту читачем (примітки, передмова, вступна стаття, післямова, список рекомендованої літератури).
Джерела випереджувальної інформації про майбутнє видання.
Анотований план, перспективний план, проекти.
Систематизація видань за змістом.
Поділ видань за цільовим призначенням, читацькою аудиторією, тематикою. (???)
Таблиці, їх основні види.
за характером інформації: аналітичні, робочі (канцелярські);
за характером знаків: цифрові, текстові, мішані, з ілюстраціями;
за способом розміщення у тексті: шпальтові, часткові, комбіновані; закриті, відкриті, закриті з трьох сторін.
Перевірка достовірності фактичних відомостей таблиці.
Зовнішня (зіставлення з іншими джерелами, довідковими виданнями тощо) та внутрішня (оцінка логічності та узгодженості відомостей у самій таблиці).
Способи перебудови таблиць.
Заміна головки та боковика, усунення рівнів чи об’єднання колонок у головці таблиці. (???)
Оформлення таблиць (примітки, посилання на таблиці).
Нумерація (з початку розділу чи наскрізна у всьому виданні), назва таблиці, обов’язкове посилання на таблицю у тексті. Елементи оформлення таблиці мають бути уніфікованими (як у текстовому, так і в художньо-технічному плані).
Різниця між таблицею і виводом.
Вивід – це спрощена таблиця без лінійок, переважно з мінімальною кількістю колонок та рядків.
Види ілюстрацій за функціональним призначенням.
Науково-пізнавальні та художньо-образні.
Доцільність використання різних видів ілюстрацій.
Художньо-образні доцільні у художніх виданнях, також у науково-популярних для молодших читачів. В інших видах літератури доцільні науково-пізнавальін іілюстрації, однак вони повинні бути доречними, відповідати змісту, доповнювати текст, але не дублювати його.
Підрисунковий підпис.
Загальний опис чи пояснення ілюстрації.
Експлікація.
Пояснення деталей ілюстрацій та їх частин, а також розшифровка умовних скорочень.
Принцип нумерації елементів на схемах.
Зліва направо, зверху вниз. (???)
Види науково-пізнавальних ілюстрацій.
Предметні (фотографія, умовний рисунок) та умовні (карти, графіки, діаграми, документи).
Види художньо-образних ілюстрацій.
Реалістичні (портрет, замальовка) та абстрактні (символіка, колір).
Цифри, умовні скорочення та найменування фізичних величин у формулах.
???
Експлікації, що йдуть за формулами.
Є частиною основного тексту, невіддільні від тексту. Символи з поясненням можуть складатись у підбір або окремим рядком.
Практична та функціональна стилістика
Сплав елементів усіх стилів – це…
Художній стиль.
Основний лексичний масив наукового тексту.
Абстрактна лексика, терміни; у морфологічному аспекті – іменники.
Реалізація мовної функції повідомлення.
???
Склад наукового тексту.
???
Інтонування наукового тексту.
???
Прямий порядок слів.
Розташування слів за принципом «підмет, присудок, другорядні члени речення». Використовується у більшості нехудожніх текстів. (???)
Художнє означення – це…
Епітет.
Добір і організація стилістичних засобів.
Залежить від цільового призначення видання. В художніх та публіцистичних текстах автор може вдаватися до стилістичних засобів на свій розсуд (хоча тут спростерігається тенденція до образності, емоційної насиченості, широкого застосування фігур та тропів), в нехудожніх (офіційно-ділових, наукових, науково-популярних тощо) використання стилістичних засобів більш нормативне і визначається доцільністю при розкритті думки автора.
Офіційно-діловий стиль передбачає…
Лаконізм, нейтральність лексики, точність викладу, однозначність. Сфера його застосування – мова офіційних документів.
Умовна говірка соціальної групи – це…
Діалект.
Своєрідне «відлуння» одного твору в іншому – …
Літературна ремінісценція.
Визначальні риси художнього стилю.
Образність, естетика мовлення, експресія, інтенсивність виражання, поетичний опис дійсності (навіть у прозових та драматичних творах).
За Л. Булаховським, продукт вищої словесної культури – …
Еліптичність.
Виокремлення частин речення в інтонаційно самостійні одиниці – …
Стилістично найвиразніші другорядні члени речення – …
Означення. (???)
Якому стилю властиві лаконізм, семантична місткість, напруження?
Науковий / офіційно-діловий. (???)
Період – це…
Складна синтаксична побудова для докладного розвитку думки.
Повторення початків суміжних уривків мовлення – …
Період. (Анафора???)
Уживання нейтральної лексики, особливої термінології, безособових і наказових форм властиве…
Офіційно-діловому стилю.
Присудок у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості…
Науковий стиль. (???)
Специфічна категорія в системі мовлення, яка надбудовується над лексичними та граматичними засобами, називається…
???
Синтаксично, семантично, евфонічно завершене ціле – це…
Надфразова єдність. (???)
Емфатичний наголос – це…
Емоційне виокремлення сегменту мовлення.
«Самозакохана, пиховита, католицька Європа» – це…
???
Сучасні коректурні процеси
Коректура – це…
Сфера практичної діяльності, мета якої полягає в усуненні допущених при складанні і верстанні майбутнього тексту похибок і дефектів, технічних помилок, граматичних помилок.
Етапи редакційно-видавничого процесу та участь в них коректора.
Редакційний, видавничий, виробничий, маркетинговий. Коректор бере участь у першому і другому етапах (зчитування, вичитування, звіряння авторського та видавничого оригіналів, гранок та верстки тощо).
Коректорів у штаті книжкових підприємств XVI ст. називали…
Столпоправителі.
Види коректур при традиційному друкарському способі видання.
Видавнича, друкарська.
Типи коректорського читання.
Ознайомлювальне, смислове, познакова перевірка тексту.
Види коректорського читання.
Читання-зіставлення з першоджерелом (самотужки або з підчитувачем), читання-звіряння, наскрізне читання, вертикальний перегляд.
Способи накреслення і використання коректурних знаків.
Знаки виносяться навпроти рядка, прапорці обернені до того берега, на який виноситься знак. Коерктурні позначення не дублюються (однакові знаки можна використовувати через 8-10 рядків).
Порядок винесення коректурних знаків на береги.
При коректурі широкої шпальти через текст проводиться уявна вертикальна вісь, і правки у лівій частині тексту виносяться на лівий берег (справа наліво, у порядку від складовини до краю сторінки), а правки у правій частині – на правий. При коректурі двоколонкової шпальти знаки виносяться на ближчий берег. При коректурі багатоколонкового тексту (зокрема у газетній верстці) використовується коректура «на віжках» – коректурний знак сполучається «віжкою» з місцем, де потрібно внести поправку. Виносяться лише при виправленні коректурних відбитків (редакторська правка авторського оригіналу не передбачає винесення знаків на береги).
Види пробних корект.
Гранка, верстка, зведення.
Види текстових оригіналів, з якими працює видавництво.
Авторський та видавничий.
Специфіка використання коректурних знаків при редакторському виправленні оригіналу.
Знаки не виносяться на береги, усі правки вміщуються безпосередньо у тексті або над рядком у міжрядкових прогалинах.
Основи бібліології
Визначення бібліографії як науки.
Галузь знання про книгу: виявлення, облік, систематизація творів друку, складання посібників, розробка методів.
Види бібліографії.
Загальна і спеціальна.
Суспільні функції бібліографії.
Виявлення, облік, систематизація творів друку, інформування читачів про них. (???)
Основні методи бібліографії.
???
Основи стандартизації
Стандартизація – це…
Діяльність з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування шляхом становлення положень для використання та завдання.
Стандарт – це…
Нормативний документ, що висуває вимоги до групи однорідної продукції та правила, що забезпечують її розробку, виробництво та застосування.
Категорії нормативних документів.
ДСТУ, ГСТУ, СТТУ, ТУУ, СТП.
Органи стандартизації.
Існує близько 100 органів. Державні: ДССУ, до якого входять центральні, територіальні та галузеві служби; міжнародні: ISO з питань стандартизації, МЕК (Міжнародна електро-технічна комісія), МОЗМ (Міжнародна організація законодавчої метрології), Європейський комітет зі стандартизації СЕН, ЄОЯ (Європейська організація з якості), європейський комітет з питань стандартизації в електротехніці СЕНЕЛЕКТ, міждержавна рада з питань стандартизації, метрології, сертифікації СНД.
Культура книги
Поява писемності в Україні.
IX ст.
Найстаріша рукописна книга, яка дійшла до нас.
Остромирове Євангеліє, 1056-1057 рр.
Переписувачів книг називали…
Каліграфи.
Найдавніша точно датована книжна, надрукована на українських землях – …
«Апостол» Федорова 1574 р.
Ознаки, які друкована книга перейняла від рукописної.
Форма, оправа, шрифти.
Слов’янські першодрукарі.
Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Степан Дропан.
Діяльність друкарень у Снятині та Крилосі.
Власник – Гедеон Балабан. (???)
Устав – це
Урочистий рукописний шрифт, який застосовували для титульних текстів. Ознаки – квадратні літери, відсутність прогалин, скорочення недопустимі.
Найвідоміші мандрівні видавці.
Павло Домжива Людкевич-Телиця, Траріквіліон Ставровецький.
Діяльність братської друкарні у Львові.
1585 р. викупили у Федорова.
Єлесей Плетенецький, Захарій Копистенський, Петро Могила – управителі друкарні…
Києво-Печерської Лаври.
Рукописні книги XVIII-XIX ст.
Наслідок указів Петра I про заборону українського книгодрукування.
Офіційне відкриття Харківського університету відбулось…
1805 р.
Перша газета, що з’явилася у Харкові.
«Харковский еженедельник», 1812 р.
Альманах «Русалка Дністровая».
Вийшов у Львові у 1837 р., видавець – «Руська трійця».
Альманахи «Записки о южной Русі» і «Хата».
П. Куліш. (???)
Альманах «Кієвлянін».
Видавець М. Максимович. Виходив у Києві (1840 і 1814 рр.), потім у Москві (1850 р.). Публікував історичні документи, статті, літературні твори Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, деяких російських письменників.
Журнал «Основа».
Публікував П. Куліш, заснований у 1861 р. у Санкт-Петербурзі. Виходив 2 роки.
Суть Валуєвського циркуляра 1863 року.
Заборона друку книг українською мовою (крім художньої літератури).
Заснування Вільної української друкарні.
М. Драгоманов, Женева. (???)
Товариство «Просвіта»: мета і завдання.
Освіта для неписьменних селян, створення бібліотек.
Напрямки, якими розвивалась преса західної України від 1860-х рр.
Народовський і москвофільський.
Періодичні видання москвофілів.
«Слово», «Страхопуд», «Золота грамота», «Наука», «Русская рада».
Історія редагування в Україні
І. Франко як редактор.
???
Прообраз УАН в останній чверті XIX ст.
НТШ у Львові.
Основний друкований орган НТШ – …
«Записки НТШ».
Видання «Черніговского листка».
1961 р., Леонід Глібов.
Діяльність видавництва «Вік».
1895 р., С. Єфремов.
«Словар української мови».
Б. Грінченко.
Перша масова газета в Україні – …
«Український вісник».
Перші журнальні видання в Україні побачили світ у…
Другій половині XVII ст.
Перша українська газета Галичини – …
«Зоря Галицька».
Основні тенденції у творенні видань у роки визвольних змагань.
Кількість видань зменшилась.
Характеристика книговидавничої справи після приходу радянської влади в Україну.
Стає централізованою.
Концерн Івана Тиктора – …
«Українська Преса».
Центри книговидання в Галичині у міжвоєнний період.
Львів, Коломия, Станіслав (Івано-Франківськ).
Книжкові серії Івана Тиктора.
«Ранок», «Народна справа», «Бібліотека аматорського театру», «Сільські вісті», «Наш прапор».
Підпорядкування видавничих підприємств з 1949 р.
Видавництва та видавничі підприємства підпорядковувались поліграфічному бюро при кабінеті міністрів УРСР.
Відновлення діяльності «Просвіти» та НТШ у наш час.
Відновлено у 1989 р.
Масові і спеціальні комунікації
Поняття масової комунікації.
Ч. Кулі: масове спілкування. Організований, регульований, масовий процес передачі інформації, що через засоби і канали має вплив на маси.
Комунікація в аспекті теорії масової комунікації.
Спілкування.
Соціальні функції масових комцнікацій.
Інформативна, інтегруюча, регулятивна, виховна, освітня, відпочинкова, рекламна.
Система засобів масової комунікації.
Сукупність засобів фіксації, передачі і прийому інформації.
Концепція «двоступінчатого потоку інформації».
За П. Лазарфельдом: все суспільство поділяється на лідерів думки і масу реципієнтів. Спершу інформація іде до лідерів думки, пізніше вони розповсюджують її масам.
Знак з погляду семіотики – це
Предмет, явище, дія, як заступник інших предметів.
Інформаційні агентства.
Посередницькі засоби масової комунікації, які збирають, опрацьовують інформацію і передають на договірних засадах в інші ЗМІ. Засновник першого інформагентства – Гавас.
Найбільші світові інформагентства.
«Reuters», «Associated Press», «United Press International», «Agency France Press».
Психологічні прийоми впливовості тексту.
Особистісні звертання, порядковий ефект, експліцитність висновків.
Психологічні функції масових комунікацій.
Утилітарна, гедоністична емоційної розрядки, рекламна.
Перші дослідження маосвих комунікацій за кордоном.
20-ті рр. XX ст.
Види знакових систем.
Звукові, речові, ритуальні.
Визначення поняття «інформація».
За Івановим: знання, передані кимось іншим чи набуті шляхом власного дослідження чи виявлення.
.Полівидання.
Збірники, вибрані твори, зібрання творів.
Типи масових журналів.
Суспільно-політичні, науково-популярні, культурологічні.
Види газетних видань.
Газета, тижневик, дайджест, додатки.
Поділ газет за місцем видання.
Столичні, обласні, районні.
Поділ газет за розповсюдженням.
Міжрегіональні, регіональні, загальноукраїнські, обласні.
Форми фіксованого впливу.
Текстова і зображувальна.
Комунікативний зв'язок – це…
Знакова передача і сприйняття інформації.
Напрями журналістики, виділені дослідниками США у 70-х рр.
Слідча, прецизійна, нова.
Класи систем засобів масової комунікації.
Природні і технічні.
Система засобів масової комунікації – це…
Система посередництва між комунікаторами і реципієнтами.
Концепція системного підходу до засобім масової комунікації.
Поділ на елементи без розділення як цілого за системою.
Інформація в масовій комунікації.
Повідомлення про факт.
Соціальні інститути преси.
Друкарні, редакції, пресагентства.
Види ритуальних знаків.
???
Перший технічний спосіб тиражування друкованих видань.
Ксилографія.
Обсяг книги як такої становить від…
49 сторінок.
Обсяг листівки.
Аркушеве видання, 1-4 сторінки.
Природні канали сприйняття інформації в масовій комунікації.
Аудіальний, візуальний, аудіо-візуальний.
Суб’єктні візуальні знаки.
???
Соціологія масової комунікації.
Галузь соціології, яка вивчає процеси функціонування і розвитку засобів масової комунікації.
Громадська думка – це…
Стан масової свідомості, який охоплює приховане чи явне ставлення різних різних соціальних спільностей до проблем, подій і фактів дійсності (вперше термін запровадив Джон Солсбері).
«Випадки» дискурсу (за Ю. Габермасом).
Дискурс як засіб комунікативної дії.
Ознаки визначення об’єкта громадської думки.
Дискусійність, громадський інтерес.
Семіологія – це…
Наука про знаки; представлена Ч. Пірсом традиція, з переважання логіко-прагматичних інтересів.
Школа контент-аналізу.
Г.-Д. Лассуел.
Поняття про соціологічні дослідження.
Огюст Конт.
Поняття «соціологія преси».
Макс Вебер.
Загальне поняття про контент-аналіз.
Б. Берельсон. Контент-аналіз має справу з масовими сукупностями текстів, використовуючи при цьому типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження, з дотриманням вимог репрезентативності.
Поділ напрямів контент-аналізу.
Кількісний і якісний.
Особливості соціологічного дослідження.
Прикладні та фундаментальні. Обґрунтування КДС, визначення цілей, завдань, об’єкта і предмета дослідження, гіпотезу і на основі цього – виклад методики збору і обробки інформації, обґрунтування запланованих соціологічних процедур, типу вибірки, її опис.