5. Класифікація ступенів готовності екіпажів до вильоту та їх зміст.

З метою забезпечення своєчасного вильоту авіаційних частин (підрозділів) на виконання бойового завдання, а також забезпечення бойового чергування авіаційних частин (підрозділів), в мирний час установлені ступені готовності авіаційних екіпажів до бойового польоту (надалі – ступені готовності). Вища ступінь готовності – № 1.

В усіх ступенях готовності літаки (вертольоти) повністю підготовлені до бойового польоту та знаходяться на стоянці чергових засобів, а також на місцях стоянок літаків (вертольотів) у сховищах відкритого або закритого типу, з яких забезпечується бойовий виліт за встановленим сигналом з КП авіаційної частини в установлені терміни.

В усіх ступенях готовності двигуни на літаках (вертольотах) випробувані, працездатність всього обладнання літаків (вертольотів) перевірена в обсязі вимог відповідних технологічних документів.

Заглушки, чохли на приймачах повітряного тиску і ліхтарях кабіни, запобіжні чеки катапультних крісел у ступені готовності № 1 – зняті, в інших ступенях – знаходяться на установлених місцях.

Джерела аеродромного живлення при ступені готовності № 1 приєднані до борту літака (вертольоту) та знаходяться у робочому стані, при ступені готовності № 2 – приєднані до борту літака (вертольоту) і підготовлені до роботи, при нижчих ступенях готовності – знаходяться поблизу від літаків (вертольотів) і підготовлені до роботи.

Висотні костюми льотного складу у ступенях готовності № 1 і № 2 надягнуті, у нижчих ступенях готовності – підготовлені до вдягнення.

Льотний склад, ІТС, спеціалісти наземних засобів забезпечення:

• у ступені готовності № 1 льотчики знаходяться у кабінах літаків, ІТС, спеціалісти наземних засобів забезпечення – біля літаків, чергові зміни бойової обслуги ПУ і засобів управління – на своїх робочих місцях;

• у ступені готовності № 2 льотчики знаходяться у спеціальному приміщенні в екіпіровці; ІТС, спеціалісти наземних засобів забезпечення – біля літаків, або у спеціальному приміщенні поблизу літаків;

• у нижчих ступенях готовності (№ 3 і № 4) льотчики знаходяться у спеціальному приміщенні, ІТС, спеціалісти наземних засобів забезпечення – у спеціальному приміщенні поблизу літаків або займаються навчально-бойової підготовкою.

У ступені готовності № 1 певна кількість засобів управління знаходиться у робочому стані (за відповідною командою), у нижчих ступенях готовності всі засоби управління перевірені згідно з вимогами технологічних документів і готові до включення.

Ступінь готовності, час перебування в ній і час вильоту з кожної ступені готовності встановлюється старшим начальником.

6. Базування авіаційних частин (підрозділів).

Базування авіаційних частин (підрозділів) – це розташування авіаційних частин (підрозділів) на аеродромах і аеродромних вузлах, яке забезпечує необхідні умови для підтримування постійної готовності, проведення бойової підготовки у мирний час та ведення бойових дій.

Разом з авіаційними частинами (підрозділами) на аеродромах розташовуються частини і підрозділи, які призначені для аеродромно-технічного, радіотехнічного, матеріального та інших видів забезпечення бойових дій (бойової підготовки) авіаційних частин (підрозділів), а також зосереджуються запаси матеріальних засобів.

Базування авіаційних частин (підрозділів) повинно забезпечити такі вимоги:

постійну бойову готовність, скритність, масування зусиль;

необхідну глибину впливу на об’єкти противника і мінімальний час польоту до них;

ведення бойових дій у різних метеорологічних умовах, у будь-який час року і доби;

здійснення своєчасного маневру авіаційних частин (підрозділів);

живучість і захист особового складу, літаків та інших об'єктів на аеродромах від різноманітних видів зброї противника;

своєчасне виведення авіації з-під удару противника;

зручність управління, взаємодії, а також всебічного забезпечення бойових дій;

відновлення у стислі терміни боєздатності авіаційних частин (підрозділів).

Реалізація цих вимог повинна здійснюватися з урахуванням певних особливостей базування авіаційних частин (підрозділів) кожного роду авіації. Ефективне досягнення зазначених вимог здійснюється такими шляхами.

Постійна бойова здатність авіаційних частин (підрозділів) досягається будівництвом аеродромів (аеродромних вузлів), які можуть забезпечити розосередження літаків (вертольотів), зручність викермовування і зльоту в установлені терміни.

Скритність базування забезпечується своєчасним проведенням необхідних інженерних, технічних та інших заходів.

Масування зусиль досягається базуванням авіаційних частин (підрозділів) в аеродромному вузлі, який забезпечує зліт авіаційних частин (підрозділів) у стислі терміни і вихід на задані рубежі у короткий час при нанесенні зосереджених ударів по об’єктах противника та виконання інших завдань.

Необхідна глибина впливу на об’єкти противника і мінімальний час польоту до них досягається за рахунок приближення аеродромів базування до ЛБЗ з противником (рубежу введення у бій). Разом з тим, аеродроми базування повинні розташовуватися за межами досяжності найбільш масових засобів вогневого впливу противника, тобто за визначеними межами дій далекобійної артилерії та інших засобів СВ.

На сьогодні, коли збільшилися можливості авіації та інших засобів збройної боротьби щодо досяжності, віддалення від ЛБЗ з противником найближчих аеродромів родів авіації розраховується за певною методикою.

В обороні аеродроми (площадки) базування призначаються:

не менш 200 км від ЛБЗ з противником – для БА;

100-150 км від ЛБЗ з противником – для ША і ВА;

не менш 150 км від ЛБЗ з противником – для РА;

50-80 км від ЛБЗ з противником – для армійської авіації (АА).

У наступі (контрнаступі) аеродроми (площадки) базування призначаються:

не менш 150 км від ЛБЗ з противником – для БА;

не менш 80 км від ЛБЗ з противником – для ША і ВА;

не менш 100 км від ЛБЗ з противником – для РА;

30-70 від ЛБЗ з противником – для АА.

Частини ТрА базуються на аеродромах, які знаходяться, як правило, на віддаленнях не менш 400-500 км від ЛБЗ з противником.

У разі якщо авіаційні частини (підрозділи) базуються на віддаленнях, більших ніж зазначені і тактичний радіус дії літака не дозволяє виконати завдання, для збільшення глибини впливу використовують аеродроми, які знаходяться ближче до ЛБЗ з противником. Їх називають аеродромами “підскоку”.

Ведення бойових дій у різних метеорологічних умовах досягається:

підготовкою достатньої кількості основних (діючих) і запасних аеродромів із ЗПС, розосереджених по фронту і в глибину;

обладнання аеродромів необхідними засобами зв’язку і РТЗ;

завчасне створення ЗПС з достатньою щільністю ґрунту.

Базування авіаційних частин (підрозділів) має важливе значення як у мирний, так і у воєнний час, тому що від правильно вибраного місця базування у мирний час залежить боєздатність, повнота і якість виконання завдань у ході бойової підготовки, а у воєнний час – результат завдань, які виконувалися, та збереження особового складу, озброєння і військової техніки.

На вибір місця базування мають вплив такі фактори:

територія і кліматичні умови;

характер майбутніх бойових дій;

наявність аеродромів та їх ємність;

потреба у житлових та службових спорудах;

льотно-тактичні характеристики літаків.

У ході ведення бойових дій на вибір аеродромів базування впливають такі фактори:

оперативне шикування військ (сил);

оперативне обладнання регіону (району) бойових дій;

напрям пересування військ (сил);

можлива протидія противника.

У мирний час авіаційній частині для базування виділяється один основний аеродром і призначаються один-два аеродроми розосередження, а у воєнний час – один-два основних аеродроми.

У ходи бойових дій авіаційній частині додатково можуть бути на визначений період виділені такі аеродроми: запасний, маневру, “підскоку”, передовий, тиловий, навантаження (розвантаження) особового складу, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів.

За правильну експлуатацію аеродрому відповідає командир авіаційної частини, яка базується на ньому. За утримання аеродрому у постійній експлуатаційній готовності і своєчасну підготовку його до польотів, а також за підготовку ТЗУ відповідають командири підрозділів забезпечення.