17. Склад овпс нато в Європі.

Структура органів управління ОЗС НАТО має три рівня командувань й штабів Альянсу.

Перший рівень (стратегічний) – стратегічні командування (СК) ОЗС НАТО в Європі та Атлантиці; другий (оперативно-стратегічний) – регіональні командування (РК); третій (оперативний) – субрегіональні (СРК) та видові командування (ОВПС, Об’єднані ВМС (ОВМС)).

Загальне керівництво ОЗС НАТО в Європі здійснює Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (представник ЗС США) через штаб СК ОЗС НАТО в Європі (н.п. Касто, Бельгія). У разі виникнення кризи Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі відповідає за здійснення військових заходів, спрямованих на забезпечення захисту, збереження безпеки i єдності командування ОЗС в Європі, діючи в межах повноважень, наданих йому політичним керівництвом НАТО.

Стратегічному командуванню ОЗС НАТО в Європі підпорядковані РК ОЗС в Північній Європі (AFNORTH – Allied Forces Northern Europe, штаб – н.п. Бранссум, Нідерланди) і РК ОЗС НАТО в Південній Європі (AFSOUTH - Allied Forces Southern Europe, штаб – н.п. Неаполь, Італія).

До складу РК ОЗС НАТО в Північній Європі входить Командування ОВПС НАТО в Північній Європі (штаб – н.п. Рамштайн, Німеччина).

На посаду командувача ОВПС НАТО в Північній Європі призначається представник ЗС США, який є помічником головнокомандувача РК ОЗС НАТО в Північній Європі з питань застосування угруповань ВПС Альянсу. Крім того, на нього покладені функції командувача ППО і начальника регіональної системи за контролем повітряно-космічного простору у зоні відповідальності РК ОВПС НАТО в Північній Європі та координації дій авіації з іншими командуваннями.

Командуванню ОВПС НАТО в Північній Європі підпорядковані п’ять центрів управління повітряними операціями (ЦУПО), які розгорнуті у Німеччині (н.п. Калькар і н.п. Месшетен), Данії (н.п. Фіндеруд), Норвегії (н.п. Рейтан) і Великобританії (н.п. Хай-Уіком).

До складу РК ОЗС НАТО в Південній Європі входить Командування ОВПС НАТО в Південній Європі (штаб – н.п. Неаполь, Італія).

На посаду командувача ОВПС НАТО в Південній Європі призначається представник ЗС США, який є помічником головнокомандувача РК ОЗС НАТО в Європі в Південній Європі з питань застосування угруповань ВПС Альянсу. Крім того, на нього покладені функції командувача ППО і начальника регіональної системи за контролем повітряно-космічного простору у зоні відповідальності РК ОВПС НАТО в Південній Європі та координації дій авіації з іншими командуваннями.

Командуванню ОВПС НАТО в Південній Європі підпорядковані п’ять ЦУПО, які розгорнуті в Італії (н.п. Поджо-Ренатико), Туреччині (н.п. Ескішехір), Греції (н.п. Лариса), Іспанії (н.п. Торехон) і Португалії (н.п. Монсанту).

В межах існуючих нині складу і структури ОЗС НАТО в Європі є три функціональні категорії сил: Сили першочергового залучання (СПЗ, NRF – NATO Response Force), Основні оборонні сили та Резервні сили.

Сили першочергового залучання створені на заміну Силам негайного і швидкого реагування. Сили і засоби СПЗ здатні для розгортання у будь-який час та у будь-якій точці земної кулі та призначені для вирішення широкого колу завдань, у тому числі: ведення самостійних бойових дій; проведення операцій щодо урегулювання криз, а також гуманітарних операцій; забезпечення розгортання великого угруповання військ (сил); ефективної протидії тероризму та розповсюдженню зброї масового ураження. Сили і засоби СПЗ по черзі знаходяться у підпорядкуванні командувачів РК ОЗС НАТО в Північній Європі і РК ОЗС НАТО в Південній Європі та під загальним керівництвом Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, при цьому СПЗ представляють собою високомобільні формування.

Повітряний компонент СПЗ представлений підрозділами ВПС і ППО, здатними здійснювати не менш 200 бойових літако-вильотів за добу.

Доставку підрозділів СПЗ у райони призначення здійснюється з використанням засобів повітряних і морських перекидань.

Основні оборонні сили складаються з діючих і таких, що можуть бути мобілізованими, сухопутних сил, ВПС і ВМС, спроможних забезпечити стримування і захист від примусу або агресії. Ці сили мають національні й багатонаціональні формування різних рівнів готовності.

Резервні сили складаються з інших формувань, що перебувають на різних рівнях готовності і можливості їх використання. Ці сили, до яких входить і повітряний компонент, можуть використовуватись як сили підкріплення у будь-якому районі чи морській зоні дії ОЗС НАТО в Європі для стримування, врегулювання кризи чи забезпечення оборони.

Найважливішим компонентом бойової моці угрупувань сил (військ) держав-членів НАТО в Європі є ТА, яка призначена для вирішення основних бойових і допоміжних (спеціальних) завдань ОВПС НАТО в Європі у тактичної (оперативно-тактичної) глибині у взаємодії з сухопутними і морськими силами НАТО в Європі чи самостійно. До складу ТА входять такі роди: ударна, штурмова, винищувальна і транспортна авіація. Однак, під час проведення спільних операцій ОЗС НАТО в Європі застосовуються літаки стратегічної авіації ВПС США та авіація ОВМС НАТО в Європі.

Необхідно відмітити, що до складу ОВПС НАТО в Європі входять сили і засоби ППО: зенітні ракетні комплекси (ЗРК), зенітна артилерія (ЗА) і радіотехнічні системи (комплекси, станції).

Сили раннього повітряного попередження НАТО (NAEWF – NATO Airborne Early Warning Forces) є загальним діючим багатонаціональним формуванням, що складається з двох компонентів: компонент Е-3А, до складу якого входять 18 літаків Е-3А АВАКС (AWACS – Airborne Warning and Control System) , що належать ОЗС НАТО і мають Головну оперативну базу в н.п. Гайленкірхені (Німеччина), і компонент Е-3D АВАКС, до складу якого входять сім літаків Е-3D, що належать Великобританії і базуються на авіаційній базі Королівських ВПС Великобританії в н.п. Уеддінгтоні (Великобританія). Вказані сили забезпечують повітряне спостереження і раннє попередження, що істотно підвищує ефективність командування і управління ОЗС НАТО, оскільки літаки Сил раннього повітряного попередження НАТО передають інформацію спостереження безпосередньо до наземних, повітряних або морських центрів командування і управління. Кожен літак має складне радіоелектронне обладнання, що дає змогу виявляти літаки на великих відстанях і над великими за площею територіями.