12. Система управління авіаційної частини.

Система управління – це упорядкована сукупність взаємозалежних і взаємодіючих елементів, підсистем, що утворюють єдине ціле з метою досягнення в процесі функціонування певного (заданого) результату.

Будь-яка система управління складається з відповідних підсистем (елементів), які можуть виконувати в системі різноманітні функції при здійсненні процесу управління.

Підсистема системи управління – це виділена за визначеними ознаками (властивостями, функціями) частина системи управління, що виконує одну або декілька функцій, властивих даній системі управління.

Елемент системи управління – це частина системи управління, яка виконує в ній чітко визначену функцію самостійно або у сукупності з іншими однорідними або неоднорідними елементами. До однорідних елементів, тобто якісно-тотожних, відносяться такі елементи, у яких загальні властивості переважають, хоча за другорядними, несуттєвими ознаками вони можуть відрізнятися. До неоднорідних елементів відносяться такі елементи, які відрізняються один від одного за основними суттєвими ознаками; тобто вони є за своїми функціями принципово різними елементами.

У військовій справі для вирішення завдань управління військами (силами) і зброєю створюються системи управління військового призначення, які в усіх випадках відображають організаційну структуру військ (сил) і структуру систем озброєння у будь-якому масштабі і на всіх рівнях.

Системи управління військового призначення повинні відповідати таким основним вимогам:

відповідність функцій системи управління завданням, які виконуються військовими формуваннями;

повне забезпечення органів управління і ПУ військового формування ТЗУ.

Системи управління військового призначення класифікуються за такими ознаками (рис. 3.1):

за характером об’єкта управління – системи управління військами (силами) і системи управління бойовими засобами;

за масштабом і характером вирішуваних завдань – одноцільові і багатоцільові системи управління;

за областю бойового застосування – системи управління військами (силами) тактичного, оперативного і стратегічного рівня;

за складністю організаційної структури – однотипні, які складаються з однорідних елементів, і різнотипні (багатофункціональні);

за особливостями протікання процесів управління – імовірнісні та детерміновані системи управління;

за ступенем автоматизації процесу управління – неавтоматизовані, автоматизовані і автоматичні системи управління;

за характером виду інформації на виході системи – інформаційні, керовані і комбіновані системи управління;

за мобільністю – стаціонарні і рухомі системи управління.

Система управління військами (силами) – це сукупність функціонально і ієрархічно взаємопов’язаних органів управління, ПУ та ТЗУ військових формувань.

Система управління бойовими засобами – це система, що забезпечує збір, обробку та аналіз інформації, необхідної для оптимізації управління бойовими засобами з метою найбільш ефективного їх застосування.

13. Порядок роботи командира авіаційної частини після отримування бойового завдання.

Робота командира, штабу, начальників відділень та служб з підготовки авіаційної частини до бойових дій починається з моменту отримання бойового завдання та всіх необхідних вказівок (розпоряджень) старшого командира (начальника).

Ця робота передбачає проведення всіх заходів, які становлять зміст організації управління. При цьому об'єм, черговість заходів, що проводяться, і ступінь участі в них посадових осіб органів управління визначаються обстановкою, характером поставлених завдань, встановленими строками готовності авіаційної частини до їх виконання та виділеними матеріальними засобами.

Після отримання бойового завдання від старшого командира (начальника) у формі бойового наказу (бойового розпорядження) командир авіаційної частини у поданій нижче послідовності приймає рішення на виконання бойового завдання.

З’ясування бойового завдання. При цьому командир авіаційної частини повинен зрозуміти:

замисел старшого командира (начальника);

мету майбутніх бойових дій авіаційної частини;

завдання, місце і роль авіаційної частини при веденні бойових дій;

завдання сусідів, порядок взаємодії з ними та частинами (підрозділами) інших видів та родів (сил) ЗС України;

строк готовності авіаційної частини до виконання бойового завдання.

Після чого, командир авіаційної частини:

визначає першочергові заходи, які необхідно виконати щодо підготовки підлеглих авіаційної частини до виконання бойового завдання, яке поставлене;

віддає вказівки підлеглим – начальнику штабу, заступникам командира, начальникам служб і командирам підрозділів забезпечення про майбутні дії та підготовку даних для прийняття рішення.

Оцінка обстановки. Вона виконується командиром авіаційної частини у такій послідовності:

оцінка противника, при якій проводиться аналіз положення і характеру дій угруповань СВ, ВПС, ППО і ВМС противника у смузі чи в районі бойових дій авіаційної частини, можливі їх зміни у ході бойових дій, місцезнаходження об’єктів дій, їх розміри, рухомість, уразливість, видимість, ступінь захищеності, можливий характер дій та протидії засобів ППО що очікується;

оцінка своїх військ, при якій проводиться аналіз положення і характеру дій угруповань СВ, ПС і ВМС ЗС України у смузі чи в районі бойових дій авіаційної частини, унаслідок чого вивчаються бойові можливості авіаційної частини щодо виконання поставленого бойового завдання;

оцінка фізико-географічних і метеорологічних умов (місцевість, клімат, погода, вдень-вночі та ін.), яка має на меті вивчити їх вплив на майбутні дії з урахуванням обладнання території для виконання завдань авіації;

оцінка радіоелектронної, космічної, радіаційної, біологічної і орнітологічної обстановки (вплив засобів РЕБ, космічних засобів та засобів зброї масового ураження противника на сили і засоби авіаційної частини; урахування можливих міграцій (польотів) птахів);

оцінка наявності часу, яка проводиться з метою визначити терміни для підготовки і виконання бойового завдання.

Після оцінки обстановки командир авіаційної частини визначає основні положення замислу бойових дій, доповідає про нього старшому командиру (начальнику), ознайомлює з ним своїх заступників і віддає попереднє розпорядження, після чого заслуховує пропозиції своїх заступників, начальників служб і командирів підрозділів забезпечення з наданням необхідних обґрунтовань та розрахунків.

Прийняття рішення на виконання бойового завдання.

Рішення командира авіаційної частини є основою управління, а його прийняття – найважливішою творчою функцією та особистою діяльністю командира-єдиноначальника.

Загальне поняття рішення командира – це обґрунтований на закономірностях та принципах воєнного мистецтва, правильному з'ясуванні одержаного бойового завдання та оцінці обстановки результат творчого мислення та волі командира.

Загальні вимоги до рішення командира такі:

відповідність динаміці розвитку бойових дій, на які воно впливає;

наукова обґрунтованість, тобто відповідність обстановки одержаному бойовому завданню, замислу старшого командира (начальника), закономірностям та принципам бойового застосування сил та засобів;

своєчасність прийняття рішення, що дозволяє підлеглим ретельно підготуватись до його виконання та випередити противника у діях.

Загальні умови, які сприяють прийняттю правильного рішення командира такі:

повнота усвідомлення поставленого завдання;

відкидання надлишкової інформації;

врахування часткових упереджень;

вжиття заходів щодо прихованості прийнятого рішення на виконання поставленого завдання;

застосування поглядів на вирішення найважливіших проблем, що визначені, та ступінь обмеження, з якою можна їм наслідувати;

існування запасних варіантів ведення бойових дій;

існування можливості змін як можливий варіант розвитку подій (ведення бойових дій);

послідовність та наполегливість командира при виконанні поставленого завдання.

Складові рішення командира авіаційної частини на виконання бойового завдання такі:

замисел бойових дій;

бойові завдання авіаційним підрозділам;

порядок виконання бойового завдання;

організація взаємодії та забезпечення;

порядок управління.

Основу рішення складає замисел бойових дій, який визначає:

об’єкти зосередження основних зусиль;

розподіл сил і засобів за завданнями;

способи бойових дій і бойовий порядок;

заходи щодо введення противника в оману;

результати, яких необхідно потрібно досягти;

час і ступінь готовності до бойового польоту.

Неповнота даних не звільняє командира авіаційної частини від своєчасного прийняття рішення, яке, як правило, оформлюється графічно на карті.

Доведення бойових завдань авіаційним підрозділам та організація їх взаємодії. Обидві ці функції за своєю суттю також нерозривно пов'язані між собою. Командир, коли віддає бойовий наказ або бойове розпорядження підлеглим, визначає, як вони повинні діяти під час виконання своїх завдань, та узгоджує їх зусилля відповідно до мети, часу та меж. Тим самим він доводить підлеглим суть організації взаємодії. Тому ці обидві функції тісно пов'язані не тільки за своїм змістом, але й за часом виконання.

Організація управління містить дві групи заходів: організаційно-тактичні та технічні.

Організаційно-тактичні заходи такі:

розгортання ПУ, обладнання їх ТЗУ, інженерне обладнання та маскування;

розподіл (уточнення) завдань та функцій управління між органами управління різних командних інстанцій та між підлеглими підрозділами і посадовими особами;

організація розвідки та визначення способів збору, передачі, обробки та відображення інформації;

організація взаємодії авіаційних частин (підрозділів) з частинами, з’єднаннями і об’єднаннями інших видів і родів військ (сил) ЗС України;

розробка варіантів управління авіаційними частинами (підрозділами);

визначення та розробка заходів, які забезпечують ефективне управління в різних умовах обстановки;

оцінка ефективності створеної системи управління за варіантами бойових дій та визначення раціональних способів управління;

організація бойового чергування на ПУ та контроль за його несенням.

Технічні заходи такі:

топогеодезічнє забезпечення розгортання ПУ;

наладка алгоритмів управління;

розробка та впровадження на ПУ засобів автоматизації та інформатизації;

прийняття заходів щодо забезпечення захисту від перешкод засобів РЕБ противника та їх електромагнітної сумісності;

створення на ПУ необхідних запасів матеріальних засобів для безперебійної роботи особового складу і ТЗУ.

Забезпечення бойових дій має на меті створення підлеглим підрозділам необхідних умов для успішного виконання ними своїх бойових завдань.

Організація та здійснення контролю за готовністю сил та засобів до виконання бойового завдання полягає у тому, щоб кожний об'єкт управління знав своє завдання і був готовим до його виконання як особисто, так і шляхом застосування доручених йому озброєння, техніки та особового складу.

Контроль за готовністю сил та засобів до бойових дій містить: вивчення фактичного стану справ у підпорядкованих підрозділах; прийняття на основі такого вивчення рішення на усунення недоліків; доведення до підлеглих відповідних розпоряджень (завдань).