6.2. Основи державної туристичної політики

Туристична діяльність в Україні здійснюватиметься з урахуван­ням загальнодержавних інтересів відповідно до чинного законо­давства та норм міжнародної туристичної практики.

Державна політика в галузі туризму реалізується згідно з принципами:

• безперервності та послідовності туристичного виховання всіх вікових груп громадян;

• урахування інтересів всіх громадян при розробці програм роз­витку туризму;

• визнання самостійності всіх суб'єктів туристичної діяльності, рівності їх прав щодо державної підтримки незалежно від форми власності;

• створення сприятливих умов для вітчизняних та іноземних ін­весторів у галузі туризму.

Реалізація цих принципів створить необхідні умови для подальшо­го розвитку індустрії туризму, стабілізує економічне становище суб'єктів туристичного підприємництва.

Паралельно з цими заходами необхідно реалізувати ряд науко­во-організаційних програм з метою забезпечення екологічно до­пустимих масштабів, темпів і територіальних пропорцій розвитку туристичного комплексу. Зокрема:

• провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

• розробити та запровадити жорсткі правила дотримання приро­до- та пам'яткоохоронного законодавства в туристичних зонах і санкції за їх порушення;

• обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної ємності об'єктів, розміщених у туристичних центрах.

Одним із засобів підвищення рекреаційно-туристичної приваб­ливості регіонів має бути створення властивого лише їм своєрідно­го іміджу.

Туристичний імідж регіонів - це враження та уявлення, що складаються у реальних і потенційних туристів від побаченого. По­зитивний імідж сприяє зростанню чисельності туристів. Для ство­рення туристичного іміджу варто здійснити також:

• проаналізувати сучасний стан розвитку рекреаційно-туристич­ної системи, провести комплексне обстеження та вивчити турис­тичну привабливість регіонів;

• визначити найпривабливіші об'єкти, як рекреаційні ресурси;

• віднайти можливості для того, щоб дані ресурси були представ­лені споживачеві у найкращому вигляді;

• підготувати кваліфіковані кадри для організації турів і обслу­говування відпочиваючих;

• провести широку рекламну кампанію з метою популяризації регіонів.

Для оцінки туристичної привабливості регіонів розробляються комплексні цільові програми.

В організації туристичної діяльності важливо чітко визначити функції та відповідальність усіх сторін, які беруть у ній участь, - як у державному, так і приватному секторах, та забезпечити координа­цію їхньої діяльності.

Регіональні органи влади повинні забезпечити:

• розроблення та втілення в життя туристичної політики, її демо­кратичне обговорення та контроль відповідно до особливостей регі­ону, цільового розвитку;

• заохочення потенційних інвесторів до сприяння;

• класифікацію та реєстрацію суб'єктів туризму, туристичних послуг, гарантування їх високої якості на основі ліцензування та сертифікації;

• інформаційне забезпечення, збір даних та їх аналіз для при­йняття рішень;

• підготовку кадрів високої кваліфікації для роботи у сфері ту­ризму.

Основні цілі розвитку туризму в регіоні можна визначити та­ким чином:

• пропагувати регіон як атрактивну місцевість для розвитку туризму, формувати дуже чіткий і специфічний його імідж, що від­різняє регіон від інших і завдяки цьому приваблює туристів;

• розвивати стабільно працюючу, екологічно чисту індустрію ту­ризму, яка повністю б використовувала існуючий рекреаційно-туристичний потенціал;

• створювати умови для підвищення рівня доходів та збільшен­ня зайнятості населення регіону;

• заохочувати та стимулювати прибуткові інвестиції у туризм для удосконалення та розширення інфраструктури регіону;

• збагачувати культурне життя та розширювати освітню мережу в регіоні.

Туризм виступає ефективним засобом економічного та соціаль­ного розвитку і спроможний забезпечити значні вигоди для регіону. Ці головні вигоди включають загальне піднесення економічного рівня розвитку регіону, підняття його престижу, збільшення зайня­тості та доходів населення, надходження твердої іноземної валюти, надходження від фіскальних джерел, додаткових комерційних аген­цій, інфраструктури та об'єктів сфери обслуговування, створених для стимулювання розвитку туризму.

Більше того, туризм може піднести загальний культурний та ос­вітній рівень населення, відновити деякі види виробництв, забутих художніх промислів і ремесел, сприяти консервації спадщини та історичних будівель, захисту природи.

Розвиток туристичної індустрії має спиратися на нові механізми господарювання, ефективні організаційно-управлінські структури, економічну свободу виробників турпродукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послу­гами та сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

У цілому держава гарантує рівність усіх форм власності й еконо­мічних можливостей щодо всіх суб'єктів туристичної діяльності.

Вихід України на міжнародний рекреаційно-туристичний ринок відбувається за державного сприяння, у першу чергу через розви­ток рекламно-інформаційних заходів, запровадження міжнародно­го співробітництва за міждержавними угодами та програмами. Організація рекреаційно-туристичної діяльності потребує раціо­нального поєднання ролі держави з активною діяльністю місцевих органів влади та підприємницьких структур. Розвиток туризму, зміцнення його матеріальної бази, реставрація пам'яток історії, ар­хітектури, культурних споруд забезпечує зростання туристичних потоків та значну фінансову віддачу.

Політика туризму розробляється та виконується на регіонально­му, національному та міжнародному рівнях, тобто політика туриз­му - результат спланованих дій, аналіз яких визначає ступінь втру­чання у розвиток туризму державних органів.

Сьогодні туристичні переміщення не обмежені окремими регіона­ми. Сучасна політика міжнародного туризму базується на потребах населення, а саме: ознайомлення з іншими культурами, особливостя­ми природи, звичаями інших народів світу, на отриманні позитив­них, часом екзотичних, вражень від побаченого.

Політика туризму, в тому числі і міжнародного, повинна брати до уваги такі зовнішні змінні чинники, як:

• демографічні зміни;

• соціальні зміни;

• коливання курсів валют;

• політичні, юридичні чи інші встановлені законом зміни;

• технологічний прогрес;

• зміни у торгівельній структурі;

• особливості транспортної інфраструктури;

• безпека туристів;

• охорона навколишнього середовища тощо.

Демографічні зміни, період відпочинку, сегментація туристич­ного ринку відіграють суттєву роль в еволюції туристичного попи­ту. Населення середнього віку найбільш чисельне та плато­спроможне, тому ця вікова група перспективна для розширення туристичної індустрії. Період та час відпочинку залежить від трива­лості річної відпустки, принципів дроблення відпустки, кількості свят, врахування чого дозволяє формувати туристичну пропозицію в тій чи іншій країні. Населення старшої вікової групи має досить вільного часу. «Гнучкість у часі» дозволяє подорожувати і в несезонний період. Традиційний відпочинок, в основі якого - надання житла та хар­чування, сьогодні вже не відповідає вимогам туриста. Тому необхід­но втілювати в життя такі галузеві стратегії, які були б адаптовані до умов ринку. Нові туристичні продукти формуються для кожно­го ринкового сегмента, щоб задовольнити потреби усіх потенційних туристів.

Поглиблене знання туристичної діяльності передбачає розумін­ня господарських секторів, які суміжні з туризмом, а саме: транс­порт, житлове господарство, громадське харчування, торгівля, по­бутова інфраструктура, туристичні організації.

В основу державної політики щодо формування та реалізації державної політики в галузі туризму доцільно покласти такі пріо­ритети:

• державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, у тому числі вдосконалення системи оподаткування;

• забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних по­слуг шляхом підвищення їхньої якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

• поетапна, науково обґрунтована приватизація туристичних об'єктів та обслуговуючої туристів інфраструктури;

• будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих ту­ристичних об'єктів;

• залучення вільних коштів підприємницьких структур, суб'єк­тів туристичної діяльності на розвиток інфраструктури (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо). У майбутньому ці інвестиції працюватимуть на туристичний ринок;

• організація приміських зон короткочасного відпочинку (беру­чи до уваги популярність відпочинку на воді, слід створити у при­міських зонах великих урбанізацій мережу рекреаційно-туристич­них об'єктів з належним рівнем обслуговування);

• організація виробництва екологічно чистої сільськогосподар­ської продукції для задоволення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування. Світовий досвід свідчить, що налагодження такої справи при сертифікації продуктів і належній рекламі може послужити відчутним активізацій ним чинником і розширити ринок збуту туристичних послуг;

• залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяль­ності у сфері туризму (сільський зелений туризм);

• пошук ефективних форм залучення іноземного споживача на вітчизняний ринок туристичних послуг з метою збільшення валютних надходжень шляхом організації відповідного сервісу обслуговування, надання послуг, що користуються попитом на Світовому ринку;

• створення сприятливих умов для розвитку активних видів ту­ризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького та ін.);

• створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфе­рі туристичного бізнесу (основні завдання - вивчення та прогнозу­вання попиту на туристичні послуги з внесенням відповідних про­позицій для оптимізації балансу між попитом і пропозицією; форму­вання банку ділових пропозицій та їх експертна оцінка; вивчення та прогнозування структури і напрямів туристичних потоків; розробка міжнародних проектів співпраці у галузі туризму та ін.);

• проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичного госпо­дарства, використання природного та історико ^- культурного потен­ціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Укра­їні» тощо.

Аналіз туристичної діяльності фокусується на визначальних чинниках політики туризму і економічних механізмах її прова­дження Основою туристичної політики має бути міжнародний обмін, який сприяє розвитку туризму та отриманню доходів.