51. Романи Івана Багряного « Сад Гетсиманський», « Тигролови» , « Огненне коло». Проблематика, характери, поетика.

Людина-легенда Іван Багряний — одна із найвеличніших і найтрагічніших постатей в українському письменстві ХХ ст. Активний учасник творення літератури відродження, він у 25 років був заарештований радянськими репресивними органами виключно за художню творчість. І в післявоєнній еміграції не всіма сприймався однозначно, піддавався злісним наклепам і переслідуваннням. Однак суворі випробування не зломили волі митця і спраги до творчості. У великому доробку письменника є ніжна лірика, романи, повісті, п’єси й пристрасна публіцистика, які вписали цікаву сторінку в духовне буття української нації.

Роман «Тигролови» (1946). Проблематика твору. Цим твором, за словами Ю.Лавріненка, письменник здійснив велику справу: показав світові обличчя «совєтського человека», зека, а в його образі — незламну горду людину, повну життєвої сили, волі до життя й боротьби. Однак проблематика роману ширша, забарвлена філософією екзистенціалізму. В ньому з’ясовуються справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві. Художник висвітлив тему свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей, обсяг її особистої відповідальності. Змальовуючи жорстокі випробування та тортури безневинних людей у ГУЛАГах, автор змальовує їх боротьбу проти тоталітарного режиму, розв’язує проблему героїзму.

За жанром — це пригодницький роман: його сюжет насичений незвичайними пригодами й характеризується несподіваними поворотами, динамічністю у розгортанні подій.

Уже в зав’язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які мчаться сибірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них — «шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона» — це «ешелон смерті», етапний ешелон ОГПУ — НКВД, яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них знаходиться і Многогрішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим протестом вселяє надію в серця тисяч замучених і знеособлених жертв сталінського режиму, з яким можна і потрібно змагатися. Другий ешелон — комфортабельний експрес віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності», які чинили беззаконня, словом, «відповідальних товаришів», представників пануючої влади. Отже, існує два світи в одній державі — світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ тоталітарної радянської імперії.

Проте головні події в житті героїв розгортаються у тайзі. Великий інтерес викликають епізоди й сцени, в яких змальовано побут родини Сірків, полювання в тайзі, ловля тигра, рибальство, далекі переходи по сіхоте-алінських нетрях. Так постає екзотичний світ дикої й величної природи Уссурійського краю. Паралельно розвивається романічна сюжетна лінія: зародження й розгортання любовних почуттів, які охопили Григорія й Наталку Сірко.

Образ Григорія Многогрішного. Ідею перемоги добра над злом, всеперемагаючого оптимізму Багряний розкриває в образі Григорія. Цілісна й життєрадісна людина, він втілює національний характер. За те, що юнак палко любив Україну, «свій нещасний край і народ», його репресовано й у радянській в’язниці тяжко катовано. Саме він виступає основним рушієм конфлікту між майором Медвиним, усією радянською репресивною системою, яка хотіла його поставити на коліна й духовно зламати. Многогрішний — патріот, національно свідомий українець. Він любить свою Вітчизну і ненавидить її окупантів. У в’язниці Григорій поклявся, що таких, як Медвин, буде «вбивати, як скажених псів». Герой представляє нове покоління освічених й розумних українців, які збагнули антилюдяність й злочинну природу сталінського казарменного соціалізму. Його машина бюрократії й руйнівників, злочинців й демагогів знищує цілі народи, нівелює до краю особистість. Тому Григорій сміливо бороться з цим режимом. Багряний у характері українця відкриває великі духовні можливості — волелюбність, патріотизм, гуманізм, відповідальність, чесність, працелюбство, талановитість, високий естетичний смак, широту натури, альтруїзм.

Родина Сірків. Голова родини — Денис Сірко, справжній батько й господар, людина працелюбна й мужня, любить природу й знається на народних ліках. Сірчиха, його дружина, працьовита й лагідної вдачі, берегиня родинного вогнища. Вона поводиться так, як прийнято в Україні, зберігши гідність й українську шляхетність душі. Такими ж портретно-психологічними характеристиками змальовано і дітей — Наталку й Гриця, які виросли в атмосфері любові до рідного краю, його мови й пісні. Через трагічну долю родини Сірків, як частинку народу, митець осмислює трагізм української нації, яка змушена виживати за складних умов буття в імперському просторі. Опинившись на Далекому Сході не з своєї волі, родина Сірків не загубила ні любові до України, ні духовності, ні української ментальності, що генетично закладено в них волелюбним героїчним минулим українського народу. У суворих умовах тайги вони освоїлися й тяжкою працею досягли достатку. Письменник ідеалізує світ української родини, бо саме з нею пов’язував оптимістичний погляд на майбутнє української нації. Роман «Сад Гетсиманський» Тема роману — змалювання радянської репресивної системи, облудного більшовицького правосуддя, яке панує в країні «пролетарської диктатури». Багряний одним із перших у світовому письменстві, ще до «Архіпелагу ГУЛАГу» (1970) О.Солженіцина, за словами Ю.Шевельова, розповів правду про ленінсько-сталінський терор, майже похований за нелюдських умов радянського режиму.

Хоча роман Багряного і є звинувачувальним актом комуністичному режимові в СРСР, проте письменник трактує проблему ширше, виходячи із гуманістичної ідеї перемоги добра над злом, оптимістичної віри в людину.

Головна ідея роману набуває екзистенціального змісту і полягає у вічній трагедії людства в пошуках справжнього прогресу, у його випробуваннях і тернистих шляхах до демократії і гармонії

Назва твору символічна. У Біблії Гетсиманський сад — місце, де було зраджено Христа, його передсмертних молитв і страждань. Євангельський сюжет Андрієві Чумаку переказує в’язень Петровський. Цей опис у Святому письмі найбільше збентежив Андрія, давня трагедія немовби «рухала його серцем. Гірка чаша страждань випала на долю Андрія Чумака: його земляки зрадили себе і Україну, вчинили великий гріх, допомагаючи більшовикам встановити антилюдяну радянську владу, поневолити свою Вітчизну. І знову на новому витку історії вже вкотре повторюється євангельський сюжет. І знову з’являються Юди, бо священик рідного села Андрія доніс на нього в НКВД. Як і Христос, український юнак іде дорогою Голгофи, дорогою страждань і розп’яття. Образ Андрія Чумака набуває символічного звучання, уособлюючи стражденний і мученицький шлях України

Образ Андрія Чумака. інженер-авіатор, спортивний атлет з могутніми грудьми Андрій Чумак. Його прагнуть духовно знищити. Слідчі «переконували», що Андрія зрадили всі рідні, навіть кохана дівчина. Він зазнає від них жахливих фізичних тортур і мук. Професіонали з НКВД уміють зламати будь-яку людину. Але Андрій мужньо вистояв. Розгублені кати називають його «дияволом», «сатаною». Незвичайна мужність і стійкість юнака пояснюється не його «залізною волею», а силою духу, шляхетністю душі. Допомогла Чумакові перемогти своїх катів і глибока віра. В його душі живе образ Христа, який любив людей. До героїчних вчинків спонукала Андрія і палка любов до України. Його ідеал — письменник М.Хвильовий з ідеєю відродження України. Чумак має свою стратегію боротьби: як зробити Вітчизну незалежною, як допомогти своїй нації не бути «упослідженою у власній хаті». Саме цей оптимізм проймає і ним завершує твір: «Але всі дороги сходимі і всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч — закінчується ранком». Герой Багряного мужньо переніс усі духовні й фізичні тортури, які могла придумати ця антигуманна система. Він нікого не зрадив, не зламався духовно. Багряний образом Андрія Чумака декларує справжній гімн людині, яка для нього є відвагою і світлом, поетизуючи її високі моральні можливості.

«Огненне коло» (1953). Повість вийшла в Німеччині і має підзаголовок «Повість про трагедію під Бродами». Автор змалював події, яких не бачив і не пережив, на основі розповідей очевидців. У післямові Багряний писав, що звернувся до Бродівської трагедії 1944 року тому, що в нашій літературі ще не має творів на тему визвольної боротьби. В «Огненному колі» митець порушує питання трагедії недержавного народу, сини якого мусять воювати проти себе під чужими прапорами. Водночас у повісті підносяться гуманістичні проблеми буття людини, її активності й готовності до добра як діяння, прославляються побратимство і дружба. За концепцією автора, любов до Вітчизни, мужність, почуття відповідальності — вирішальні якості людини. Цими рисами автор наділяє своїх героїв — Романа й Петра, шлях яких до істини й прозріння складний. Пошук винуватців безневинних смертей молоді, цвіту української нації, національної трагедії переходить у шукання сенсу історії, моральної й духовної величі людини, яка силою обставин потрапляє в «огненне коло» Другої світової війни. Автор засуджує німецький фашизм й радянський тоталітаризм, захищає гуманізм, утверджуючи відповідальність українця за свій народ і його державність, яку потрібно здобувати. Він майстерно змальовує трагізм долі покоління 40-х, бійців дивізії СС «Галичина», висвітлює їх ілюзії і прозріння, які даються неймовірно важкою ціною.

Риси стилю та місце в літературі 20-30-х. Отже, І.Багряному належить визначне місце в українській літературі ХХ ст., котру збагатив новою проблематикою, системою образів та ідей, новими жанровими формами. Дослідники діаспори так визначили основну мету його творчості — «змалювання найкращих якостей української людини». Справді, з великою силою письменник поетизував світле начало в людині, її розум, зичливість, доброту й людяність. Адже завданням мистецтва митець вважав глибоко пізнавати й прекрасно втілювати дійсність, змальовувати людські прагнення до добра, правди й гармонії. Мислив Багряний етичними категоріями, тому в його творах переважає сильне емоційне напруження. Водночас автор не забуває соціального начала, висвітлюючи його, застосовує публіцистичну оголеність думки, чітко висловлює свою безкомпромісну позицію. Філософські проблеми екзистенціалізму, які знайшли відбиття в його прозі, зумовлюють її гуманістичний пафос, а потреба в героїчному й героїчних характерах стають домінуючими у його художніх шуканнях. Внаслідок такого сплаву постав неповторний художній світ його творів, які викликають неослаблений інтерес у читачів і дотепер.