62.Роман Юрія Винничука «Мальва Ланда»

Самобутня творчість Юрія Винничука займає особливу нішу в сучасній українській літературі. На сьогодні, можливо, найбільшим його як письменника здобутком є роман «Мальва Ланда». В цьому романі, насиченому дивовижними персонажами, сюрреалістичними мареннями та хвилюючими поворотами сюжету, комічне займає одне з чільних місць. Що й не дивно, адже автор відомий також як збирач і поціновувач народного гумору.

У романі комічне концентрується в окремому світі, що чимось нагадує сон чи дитячу фантазію, у реальності, вигаданій автором. Іронічною є вже сама форма, що її обрав автор для фантастичного світу, у якому розгортаються події твору. Сконструйований Винничуком мікрокосмос – це львівська сміттярка. Вочевидь, таким чином автор іронізує стосовно нашого теперішнього світу, у якому продукти людської діяльності витісняють природу. Замість метеликів тут пурхають майтелики, змій замінили електричні дроти тощо. Говорити про іронію, а не про сатиру, нам дає право той факт, що автор не зображує цю реальність як щось цілком негативне. Навпаки – це місце, де збуваються мрії. Тут діють свої правила, фізичні закони та мораль. Навіть час тут тече в іншому темпі. Бумблякевич – головний герой роману – зазнає радикальної трансформації, коли потрапляє у цей світ львівських відходів. Перетворення, однак, відбувається не у фізичній площині, а на рівні свідомості. Тут реалізуються всі вимріяні марева та фантазії цього вже не молодого, проте досі незайманого чоловіка. Тут він стає об’єктом бажання розпусних панночок й взірцем мужності та благородства. Навіть остогидле дивакувате прізвище «Бум-бля-ке-вич» тут починає здаватися нашому героєві шляхетним та вишуканим. Все це дає нам підстави провести паралель з карнавальним існуванням, описаним Бахтіним, у якому зникають всі звичні суспільні умовності та заборони.

Сміється Винничук і з приводу надмірно романтичного українського націоналізму. В розмові з магістром Джавалою та паном Зеньом (образ останнього, до речі, запозичений з галицького фольклору, сам по собі вже є комічним) Бумблякевич дізнається про те, що сміттярка, крім всього, є ще й осередком українського державотворення та координаційним центром національних революційних рухів усіх поневолених народів світу, а в перспективі має стати ініціатором створення Великої Світової Сміттярки та, фактично, започаткувати нову прогресивну цивілізацію. Проте, оскільки згадані персонажі постають у цілком симпатичному добродушному вигляді, а їхні плани можуть здатися як абсурдними вигадками, так і дещо занадто романтичними мріями, ми маємо підстави говорити про наявність іронії у цьому уривку. Сміх Винничука часто має національне забарвлення. Його об’єктами, серед іншого, є комічні риси українців, галичан, львів’ян тощо. Чого варте саме лише містичне Море Борщів – ця нездійсненна мрія кожного свідомого українця, втілена в дивовижному світі сміттярки.Автор використовує різноманітні засоби для створення комічного. Серед іншого, особливого колориту творові надає досконале володіння письменником українською мовою. Часто тут використовується гра слів, виникають вигадані автором неологізми тощо. Наприклад, задля повноти образу недолугого міліціонера, що прийшов повідомити пані Цибульку про наглу смерть її чоловіка, автор наводить його слова у формі жахливого суржику. Незвичні й сповнені змістом прізвища отримують персонажі роману, оригінальними назвами наділяє автор різноманітних фантастичних істот та химерні предмети. Схожих прикладів використання мовних засобів для створення комічного можна навести безліч. Це свідчить про те, що автор має надзвичайно тонке відчуття мови, що не так вже й часто трапляється в сучасні українській літературі.До речі, доброзичливо підсміюється Винничук і над українським літературним середовищем. Зокрема, пафос та імпозантність деяких сучасних письменників відтворює, як він сам себе називає, живий «класик сміттярської літератури» та колишній політичний в’язень Транквіліон Пупс. Загалом саме небуденні барвисті характери є найбільш поширеним ґрунтом для появи комічного у цьому романі. Згадаймо лишень Лютецію – людину з жіночим тілом та чоловічою головою, «теоретика діалектичного вбивства» Цитринового Вбивцю та Помідора, що пізнавав сутності речей, длубаючись у носі.

Характерною особливістю творчості цього автора є своєрідне змалювання фізичного кохання. В нашій культурі воно переважно сприймається у вигляді чогось низького, сороміцького та нецензурного Хоча, можливо, така ситуація є не виправданою й загалом негативно впливає на наше життя, проте. Натомість Винничук, використовуючи чудернацькі метафори та порівняння, описує плотські втіхи так натхненно, поетично та вишукано, що у нашій уяві вони постають немов якийсь надзвичайно благородний, ледь не священний процес. Така не співмірність створює комічний ефект. Читач перебуває у стані поетично-еротичної схвильованості й водночас не може втриматись від посмішки. Прикладом карнавального існування можна вважати пригоди Бумблякевича, а згодом пана Ціммермана, у місті С. Мабуть, єдиний персонаж у книжці – пан Лідер, стосовно якого можна вловити нотки сатири. Він ізолює від світу все місто й змушує його мешканців вірити у цілий ряд ілюзій. Тут досить виписати необхідну довідку – й людину вважають мертвою. Довічно ув’язнені арештанти в уявній тюрмі будують уявний пам’ятник своєму начальникові, який водночас виконує обов’язки бургомістра, судді, ката тощо. Проте, коли цей, здавалося б, цілком негативний персонаж і сам потрапляє в тенета власних ілюзій, він одразу перестає бути таким однозначним й набуває також іронічних рис. Можливо, події, що відбуваються у третій частині роману можна вважати висміюванням абсурдності сучасного суспільства, його залежності від ЗМІ та схильності вірити у все те, що йому обіцяють політики. Загалом увесь твір просякнутий ідеями актуальними як на час написання (2000 р.), так і сьогодні. Маються на увазі суспільно-політичні проблеми, які в книзі переплітаються з основною лінією сюжету, тобто з подіями, перш за все, у внутрішньому світі Бумблякевича. Ці проблеми були й продовжують бути насущними для України, яка перебуває на шляху свого державотворення.

Водночас розділ про містечко С. є своєрідною антиутопією Винничука. Адже згодом ми дізнаємося, що це був науковий експеримент спеціальних службу, метою якого було створення замкнутого середовища з суспільством, що цілком підкорилося авторитарній владі. Тобто цей розділ є сатиричним елементом твору і Бумблякевич тут постає у ролі одиниці, що не вписується в це ідеальне суспільство.

Можна сказати, що твір Винничука певною мірою є пародією на різноманітну містичну літературу. Різноманітні окультні явища згадуються тут аж надміру часто. Зокрема, відверто несерйозним видається епізод з упирями та чорною магією у родовому замку Шруботягів.

Дещо кепкує автор також з приводу надмірної ідеалізації кохання. Це, по-перше, виявляється у тому, як Бумблякевич впродовж усього роману шукає зустрічі з Мальвою Ландою – ідеалом, значною мірою, як може здатися, створеним його власною уявою. Врешті-решт ці пошуки завершуються нічим як переважно й буває в реальному житті. По-друге, кохання у творі Винничука завжди певною мірою перебуває у тілесній площині. Автор немов заперечує можливість відсторонено духовного існування цього явища й іронізує з приводу людських намагань уявляти його у такому вигляді. Проте мова тут йде саме про іронію, оскільки цей комізм не є злим і не спрямований на висміювання почуттів Бумблякевича. Навпаки, читач впродовж усього твору схильний співпереживати цьому герою в його романтичних пригодах.

До речі, ім’я «Мальва Ланда» Винничук запозичив у діячки правозахисного руху в СРСР дисидентки Мальви Ноєвни Ланди. Оскільки знайти тут якісь паралелі досить складно, вочевидь, автор таким чином теж жартує, або, можливо він таким чином грається з нашою свідомістю, шукаючи якісь приховані асоціації та спогади.

Безумовно присутній у цьому творі й гумор. Це, перш за все, різноманітні побутові речі. Наприклад, стосунки Помідора та його дружини-русалки. Окремо слід сказати про чорний гумор, відомим знавцем якого Винничука вважали й до цього. Він наявний тут у значній мірі й використовується дуже майстерно. Згадаймо епізод, у якому Цитриновий Вбивця душить русалку, або коли Гицель знаходить у себе вдома рештки кота Мацька.

Варто зазначити, що в романі органічно відображається постмодерний характер нашого світу та культури. Автор іронізує з приводу всього, для нього немає якихось обмежень. Жартуючи, він навіть згадує сумні події Розстріляного Відродження. Всі персонажі мають неоднозначний суперечливий характер.