54. Проблематика, система образів- персонажів у ліричних повістях м. Стельмаха

Михайло Стельмах - самобутній талант. Його творчість відзначається вмінням тонко проникати в психологію людини. Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті - «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. Нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. Вчинки Юхрима Бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» - так починається перша повість. Цим образом вона і завершується. Гуси-лебеді - своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Недарма ж бо «Гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям!»Михайлик - головний герой повісті М. Стельмаха «Щедрий вечір». Він росте в сім’ї Панаса Дем’яновича гарною, чемною, доброю дитин0ю. Хлопчик бачить світ крізь призму казок, які розповідала йому бабуся. Він любить природу в усьому її розмаїтті: зорі у високому небі, любить перепілку в житі й стук дятла, запах жита. Дуже радіє хлопчик приходу весни, літа, бо допомагатиме батькам, пастиме Обмінну на паші в лісі. А жати жито справжнім серпом! По-дорослому! Автор передає почуття хлопчика при посвяченні батьками в женці як вікову хліборобську традицію.. Його друзями були й качка крива, і пес Рябко, і стара кобила Обмінна. Якось батько хотів продати Обмінну, то у хлопчини на душі «так стало важко, що й не кажіть». Найкращим другом Михайлика була Люба. Хлопчик уміє товаришувати, ніколи не дозволить собі скривдити дівчину. Вони разом і в лісі, й на ковзанці. Дуже полюбляв хлопчик читати книжки, які купляв у хитрого Юхима. А коли записали у справжню бібліотеку, то це для Михайлика стало найурочистішою подією.

Автор змалював у творі народний обряд - свят-вечір. Хлопчина всотує отіпримовляння батька на «хліб новий, на рій золотий, на щастя у дворі, на рогову й дрібну худобу в оборі» й вірить, що «настане той час, коли господар на току буде зорі віяти, господиня в хаті золото трясти, а сиві срібнорогі воли потягнуть за собою срібні плуги».

Михайло Стельмах легко входить у світ дитячих мрій, фантазій. Це робить його твори цікавими й виховуючими. Бо в кожному Михайликовому вчинку відкриття чогось нового, захоплюючого. Все це

свідчення непересічного таланту М. Стельмаха - неперевершеного знавця дитячих душ.Михайло Стельмах «Чотири броди»У останньому своєму романі «Чотири броди» Михайло Стельмах таки натякнув (а для його часу це був подвиг!) і про репресії, і про голодомор у 1933. Так, він мусив подати образ ідеального комуніста Бондаренка - без цього героя роман просто не видали б. Але ж і образ «негативного» Магазаника далеко не спрощений. Якщо уважно читати твір, то можна помітити, що саме радянська влада поламала життя Семенові, заставила цю сильну і багатогранну особистість деградувати й асимілюватися. Роман «Чотири броди» настільки багатоплощинний і багатопроблемний, що його цінності не применшить навіть така гостра й до певної міри і справедлива оцінка І.Кошелівця: «Я був свідком трагедії 1933 року, бачив на вулицях Кременчука й Харкова трупи померлих з голоду хліборобів. Були випадки, що на Полтавщині до одного вимирали цілі села. У моїй ближчій родині були вивезені на Північ, а четверо померло з голоду. Вони не були глитаями й ніколи не визискували чужої праці, а на час, коли прийшла до них смерть, були смиренними колгоспниками. І над тим моторошним пейзажем смерті витала зловісна постать Постишева, висланого з Москви, особисто від Сталіна, доглядати, щоб вони померли. Врешті, письменник надолужував дидактизм за допомогою романтично-піднесеної стилістики, багатої палітри, спертої на поетичне народне мислення, що спрямовувало його до глибокого осмислення буття народу. Водночас індивідуальності і творчості Стельмаха притаманні риси уродженця Поділля: волелюбність і козацький демократизм, закоханість у природу, землю і щиросердний захист людської гідності хлібороба, надзвичайна філософська заглибленість і вміння у звичайній події, ситуації, простому трудівникові побачити небуденне, прекрасне, піднесене2. Художня специфіка і стильова манера творуГлибина епічного мислення романіста виразно проявилася і в останньому романі «Чотири броди» (1978), за який був удостоєний Шевченківської премії (1980). Вів присвячений світлій пам'яті М.Рильського. Перша назва твору «На білому світі, на чорній землі». Але остаточна назва теж символічна: вона несе філософський підтекст, осмислюючи людське життя, у просторі якого людині доводиться всього зазнати. Зіновій Сагайдак так визначає чотири броди людського буття: «блакитний, як досвіт, — дитинство, потім, наче сон, — хмільний брід кохання, далі — безмірної роботи і турботи, а зрештою — онуків і прощанняРічка Дунай у фольклорних творах символізує долю, життя людини, тече як сама вічність.Події «Чотирьох бродів» охоплюють бурхливі 20-30-ті роки і закінчуються початком війни 1941 року. Порушенням і розв'язанням загальнонародних проблем, широтою охоплення подій і долі народної, філософським осмисленням неповторності людського буття твір Стельмаха - набуває ознак роману-епопеї. Фольклорні образи, легенди, притчі, характер сказання, народнопісенна палітра стилю й поетики епопеї визначають спрямування художньої думки митця, ідейну й етико-суспільну концепцію твору. Епічна глибина роману виявляється в тому, що митець зумів сплавити в єдине життя героїв і життя України. Цим самим він поставив героїв віч-на-віч з історією, з одвічною сутичкою правди з кривдою, а отже, підніс роман до рівня епопеї.Нетрадиційною є сюжетно-композиційна структура й естетика епопеї, зокрема, складним є змалювання хронотопу (часо-простору), системи персонажів. Автор майстерно переплітає минуле і сучасне, реальну дійсність з історичною пам'яттю і «смутком землі», які через віки продовжують жити в фольклорі, легендах, їх символіку багатогранне увібрало полотно твору, створюючи неповторну фольклорно-поетичну сферу художнього світу, у якій минуле й сучасне розуміння сенсу людського буття нероздільні.Важливим принципом творення характеру Бондаренка є принцип паралелізму, тобто бінарних (подвійних) протиставлень. Стельмах постійно зіставляє й протиставляє Данила районному прокурору Прокопу Ступачу. Діалоги Бондаренка і Ступача — напружені світоглядні поєдинки, що охоплюють глобальні проблеми гуманізму й антилюдяності, правди і кривди, породжуючи гострі конфронтації. У цих діалогах розкриваються персонажі до кінця, відкрито й наполегливо захищаючи свої позиції. Бондаренко — романтик, захисник правди і людяності: «Я переконаний, що в кожної порядної людини повинно боліти серце за людей». Егоїстичний і самовпевнений Ступач не може позбутися «лівих заскоків», вдається до окриків і залякувань. Він не любив ні землі, ні людини. Натомість Бондаренко уособлює народний характер, хліборобську совість, для людей «не жалів ні свого часу, ні свого серця».Серед негативних персонажів за мистецькою виразністю і психологічним проникненням у світ героя найоб'ємніше виліплено образ Семена Магазаника. Цей тип — естетичне відкриття Стельмаха. Його він малює багатовимірне, намагаючись не просто затаврувати носія кривди, а й з'ясувати умови і причини формування його характеру, висвітли соціальне й історичне підґрунтя появи такого типу людей. Художня майстерність моделювання образу довершена: письменник сполучає в цілісній єдності поступальний рух оповіді й гальмуючі дію роздуми, невласне пряме мовлення й монологи персонажа, розвиток характеру й узагальнюючу думку. Романіст досліджує не так соціальні, як морально-психологічні джерела зрадництва Семена. Страх стає його світовідчуванням, своєрідною житейською філософією. Поступово, крок за кроком письменник досліджує діалектику внутрішнього світу героя, проникаючи у святая святих його душі. Стельмах зумів змалювати глибини свідомості і підсвідомості Магазаника, висвітлити повногранно образ жорстокого, віроломного хитруна і пройдисвіта, людини, яка по-своєму мучиться і страждає, на хвилину кається, але знову відповідно до логіки свого характеру чинить зло. Така майстерність — це ознака великого таланту. Цим талантом володів М.Стельмах. Михайло Стельмах створив самобутній і величний художній світ, у якому відчайдушне змагаються правда з кривдою, життя і смерть, віра і безнадія.