21. Проблематика збірок Марка Вовчка.

“Народні оповідання” – перша і найкраща збірка в усій творчості Марка Вовчка. Вийшовши у світ напередодні реформи 1861 року (І том, 1857), правдиві оповідання з народного життя були спрямовані проти кріпацтва, а своєю художністю, неповторною мовою становили визначне явище в українській прозі. За змістом оповідання можна поділити на дві групи. В одних автор зображує патріархальний побут і родинні стосунки вільних козаків (”Сестра”, “Чумак”, “Сон”, “Свекруха”). В інших змальовано панщину з усіма її сумними наслідками (”Козачка”, “Одарка”, Торпина”). У 1862 році вийшов II том “Народних оповідань”, куди увійшли ще двоє антикріпосницьких оповідань – “Ледащиця” та “Два сини”. В цей період у Росії і на Україні відбувалось піднесення демократичних настроїв у середовищі передової інтелігенції. З’явилось багато творів російських письменників (”Мертві душі” Гоголя, “Записки мисливця” Тургенєва, “Дитинство. Отроцтво” Л.Толстого). До могутнього голосу революціонерів-демократів прислухалась і молода письменниця Марко Вовчок.

Письменниця створила типові образи панів-кріпосників (”Одарка”, “Ледащиця”), а також образи панів-лібералів (Торпина”), довела, що всі вони – люті вороги народу. У “Народних оповіданнях”, за влучним висловом Тараса Шевченка, Марко Вовчок виступила “обличителем жорстоких людей неситих”. Розповідь ведеться від першої особи. Цю манеру Вовчок запозичила з усної народної творчості. Письменниця повністю передає слова персонажу з народу. Невичерпним джерелом творчості Марка Вовчка був “Кобзар” Шевченка. В особі вели кого поета вона вбачала свого ідейного спільника, співця тяжкої долі народу, особливо жінок, полум’яного борця проти панства. У своєму “Щоденнику” Шевченко дав високу оцінку оповіданням Марка Вовчка. 18 лютого 1858 року він записав: “Какое возвьішенное прекрасное создание зта женщина… Необходимо написать ей письмо и поблаго-дарить ее за доставленную радость от чтения ее рассказов”. Високу оцінку “Народним оповіданням” дала також передова російська критика. У листі до Лаврова М.Чернишевський писав: “Я дуже високо ціную талант Марка Вовчка. Тільки вона, після Лєрмонтова і Гоголя, писала оповідання, які дійсно заслуговують мою повагу за свою художність”. Іван Франко назвав Марка Вовчка борцем за волю і людські права поневолених народних мас.

Збірка “Народних оповідань” вражала кріпацтво в саме серце. В образі нещасних жінок-кріпачок – Горпини, Олесі, Одарки, Насті – Марко Вовчок показала, що кріпацтво вороже народу. Хоч кріпаки в “Народних оповіданнях” борються за своє визволення, але кожний із них по-своєму мріє про волю. Антикріпосницька спрямованість “Народних оповідань”, їх реалізм і народність, простота сюжету і композиції, незрівнянна мелодійна мова, надзвичайна художність – все це викликало загальне захоплення всієї освіченої Росії. Виникла потреба перекласти “Народні оповідання” на російську мову. Цю благородну місію здійснив І. С. Тургенєв. Збірка оповідань Марка Вовчка у його перекладах побачила світ у 1859 році під назвою “Украинские народные рассказы”.

Найбільш значними творами В. є "Українські оповідання" і "Оповідання з народного російського побуту", пройняті живим співчуттям до народу і ненавистю до кріпосникам-поміщикам. Гірка жіноча доля - головна тема оповідань "Одарка", "Среєстрі "," Горпина "," Козачка "." молоденьку, щасливу "Одарку насильно відвезли у панський будинок. збезчещена паном, вона не виносить диких знущань і вмирає. Трагічна доля Горпини, змученої непосильною роботою і доведеної до божевілля после смерті єдиного сина. Панщина, віднімаючи сили і молодість, губить Олесеві, вільну козачку, що вийшла заміж за кріпака. Оригінальна стильова манера В., витримана у формі "оповіді" від імені селянки, що надає розповідям наївну принадність, Троганість. Антикріпосницьким пафосом, поетизацією образів селян і ліризмом "Українські оповідання" В. типологічно споріднені "Записок мисливця" Тургенєва. В "Оповіданнях з народного російського побуту" відбилися вже нові настрої селян напередодніе реформи: бунтарство і могутня воля до свободи кращих сторінок В. Важливе місцьпро в антикріпосницької прозі В. займає повість "Інститутка", присвячена Шевченко і найбільш близька до його творчості. З сарказмом малює В. освічену, жорстоку бариню, яка "усім роботу тяжку, усім горе-гірке придумала". Але витончений деспотізм її вже не лякає кріпаків: або звільнитися, або пропасти - так вирішують вони свою долю.