20.Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778-1843 pp.)

Формування літературно-естетичних поглядів Світогляд письменника формувався у складних суспільно-політичних та культурних умовах. Вели кий вплив на нього мали просвітительська російська література кінця XVIII — початку XIX століття (твори І. Крилова, В. Капніста, Д. Фонвізіна та М. Карамзіна) і представники української літератури, зокрема Г. Сковорода та І. Котляревський.

Життя і творчість Григорія Квітки припали на часи загострення класових суперечностей, у літературі домінуючими стали сатиричні тенденції. Сильними вони були і в творчості письменника. Майстерності сатиричного зображення людських вад Г. Квітка вчився в українського письменника-філософа Г. С Сковороди, вплив якого відчутно позначився на його творчому доробку.

Одним із прикладів такої сатири є акростихи і Сатиричні вірші, що вийшли у «Харківському Демокриті» та «Украинском вестнике» (1816-1818 pp.). «Письменник прагнув художнім словом вплинути на виховання дворян у дусі високої моралі. Він намагався писати так, щоб була "цель нравственная"».

Виходячи з такого розуміння суспільної ролі літератури, він ставив перед нею морально-дидактичні завдання, і спрямував вістря своєї сатири проти аморальності.

Прагнення до народності і реалізму, характерне для української літератури від Котляревського до Шевченка, було визначальним і для творчості Григорія Квітки.До початку 30-х років XIX століття письменник писав українською мовою і використовував фольклор для написання своїх творів. Персонажів Квітка брав з буденного життя. У повісті «Маруся», наприклад, опис головної героїні споріднений з народно-пісенними образами.У багатьох сентиментально-реалістичних творах Г. Квітки досить сильно відчувається гуманізм, співчуття тяжкому становищу простого люду. Письменник засуджував жорстоке ставлення панів, сільської влади до кріпаків, до сільської бідноти. Проте народність творів Квітки специфічна, відмінна від романтиків. Захоплюючись народом, письменник не обожнює, а критикує його неосвіченість, вади, які прагне викорінити.

Незважаючи на суперечливий характер ідейно-естетичних поглядів Григорія Квітки-Основ'яненка, у розумінні основних проблем естетики (суспільного значення і завдань літератури та ідейно-художніх принципів відображення дійсності) він наближався до передової в його час реалістичної естетики. А творча спадщина Квітки, особливо «малоросійські повісті», стала вагомим внеском у розвиток української літератури дошевченківського періоду.«Маруся»

До сентиментально-реалістичних творів Г. Квітки-Основ'яненка належать сім повістей: «Маруся» (1834 p.), «Добре роби, добре й буде» (1837 p.), «Козир-дівка» (1838 р.), «Щира любов» (1839 р.), «Божі діти» (1840 p.), «Сердешна Оксана» (1841 р.) та «Перикотиполе» (1843 p.).

Повість «Маруся» з'явилась 1834 року внаслідок полеміки Г. Квітки з тими представниками офіційних кіл і критики, які скептично стверджували, буцімто українською мовою неможливо створити щось таке, що було б «і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і корисне». «Маруся» стала фактом утвердження української художньої прози на народно-розмовній основі.Основний задум повіті «Маруся» полягає в змалюванні простих людей, їх зовнішньої і внутрішньої краси, розуму, глибоких почуттів, гармонії їхнього життя з природою і працею, що надає їм моральної переваги над панами.Такому ідейному задумові відповідають тема, сюжет, композиція й образи повісті.

Тема повісті — життя простого народу, його праця, побут і звичаї.В основі сюжету лежить кохання дівчини-селянки, дочки заможних батьків, до хлопця-наймита, сироти, призначеного в рекрути. Щоб відкупитися від солдатчини, хлопець йде на заробітки, але, повернувшись, знаходить кохану мертвою. У відсутність Василя Маруся застуджується і помирає. Із горя хлопець йде у монастир, де помирає від туги за коханою.Образи твору Маруся

Маруся — головна героїня повісті, наділена найкращими людськими якостями: вродлива, чесна, слухняна, роботяща, шаноблива, релігійна. її портрет — народний ідеал краси: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща».

У духовному світі Марусі найважливіше — почуття. Автор розкриває внутрішній світ героїні в коханні до Василя. Зовнішня і духовна краса Марусі ідеалізовані письменником, у змалюванні її образу дуже відчутний фольклорний вплив: червоніє, «як калина», стрепенулася, «як рибонька», «коли б їй крила, полетіла б на край світу».Маруся щиро і ніжно кохає Василя, її внутрішній світ сповнений великих почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Слухняна і покірна, вона наважилася благати батька видати її заміж за Василя: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». Але майнова нерівність та солдатчина стали непереборною перешкодою до їх одруження.

Василь йде на заробітки, щоб звільнитися від солдатчини, а Маруся тяжко за ним журиться, ночей не досипає, проте волю батьків — не зустрічатися з Василем до сватання без відома батьків — виконує.

Мова Марусі ласкава, високопоетична, співвідноситься з мовою народної пісні й казки. Героїня часто використовує слова з пісень: перепілочко, сизий голубочок, соколику, лебедику, козаченько мій та інші.

В образі Марусі є суперечність між морально-дидактичними настановами Г. Квітки і реальним змалюванням життя. Закохавшись у Василя, Маруся, яка вважала вечорниці і зустрічі з хлопцями гріхом, перестає вести аскетичне життя. Цей образ є глибоко ліричним, зворушливим, однак він не має чітко виражених типових рис характеру. Але, не зважаючи на це, Маруся є одним із найкращих персонажів української прози.

ВасильОбраз Василя гармонує з образом Марусі. Василь — бідний селянський парубок, сирота, працює свитником у місті. Він розумний, гарний, працьовитий і релігійний. Портрет його змальований у фольклорному дусі: «Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум'яний, моторний, звичайний...» Василя поважають дорослі, з ним хочуть дружити молоді, хоча й сирота, проте він до всякої роботи здатний. Розумові здібності Василя виявилися в тому, що він швидко навчився грамоти в купця.

Василь закохався у Марусю з першого погляду і почувався надзвичайно щасливим, коли дізнався, що це кохання взаємне. Автор користується фольклорними зворотами для висловлення Василем своїх почуттів: «Марусенько, моя лебідочко, зірочко моя, рибочко, перепілочко!.. Я мов у раю!»

Василь подобався батькам Марусі, але перешкодою на шляху одруження стояла солдатчина. Благання Марусі і Василя скінчилися домовленістю між непохитним батьком Марусі і Василем: Наум віддасть за нього доньку за умови, що той заробить собі на найомщика і таким чином відкупиться від солдатчини. Василь покоряється долі і йде у найми до купця.

Василь повертається з заробітків, але Марусю застає вже неживою. Побачивши Марусю у труні, Василь «закричав жалібно, застогнав, зблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..». Велика чутливість і переживання властиві Василеві. Він тяжко сприйняв смерть коханої, навіть хотів покінчити життя самогубством, але знайшов інший вихід: постригся в ченці печерського монастиря. Невдовзі після постригу Василь помирає у монастирі під іменем отця Венедихта.

В образі парубка втілено глибокі переживання від втраченого щастя.

О. Гончар, виходячи з «народних критеріїв», писав: «В образі Василя письменник намагався втілити найхарактерніші риси кращого парубка, такого хлопця, який був би гідним Марусі»

Наум Дрот та його дружина Настя

В образі Наума Дрота Квітка показав ідеального, на його погляд, селянина.

«Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь, п'яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви — так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін, він вже й там... Коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть.

Щасливе й заможне життя було в нього з дружиною Настею, їх турбувало лише те, що не було дітей, і не знали вони, кому дістанеться їх добро після смерті. А в них було й воликів пар з п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати, і у дорогому ходити; була і нивка одна і друга, ще дідівська, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати».

Наум зичив щастя своїй єдиній дитині, тому, хоч і шанував Василя, та за бідняка, що мав у рекрути йти, доньку не віддав.

Родина Дротів дуже релігійна, цим і пояснюється пасивність героїв, їх невтручання у власну долю: Наум у всьому сподівався на «волю божу», і Марусю так навчив.У родині Наума Дрота ніколи не було сімейних чвар, а тільки взаємоповага та шана. Проте Наум був непохитний у своїх намірах, і в родині панували патріархальні звичаї: дочка і дружина безперечно його слухалися. Настя говорить: «Він мені закон, а не я йому». А Маруся про батька так каже: «Чи здужала, чи не здужала, а коли батько без жартів та трохи чи й не сердитий, то треба устати».Дружина Наума Настя — працьовита, релігійна, любляча мати, добра і покірна. Вона бажала щастя для Марусі, хотіла видати її заміж за Василя, але скорилася волі чоловіка. Образ Насті розкритий не так широко, як образи інших героїв.Смерть Марусі стала тяжкою втратою для батьків. На похороні дочки Настя роздає її посаг сиротам та бідним дівчатам, роздає свічки дружкам і благає: «Засвітіте їх, проводіте мою Марусеньку і відайте: як горять ваші свічечки, так горить моє серденько від журби великої, ховаючи одним одну дочечку, утіху мою... а сама зостаюся при старості, як билиночка у полі, і слізоньками умиваючись».

Художні особливості повістіПотрібні художні засоби для створення повісті «Маруся» Квітка знайшов частково у пісенному фольклорі, багатому на змалювання почуттів, частково у сентиментальній літературі кінця XVIII — початку XIX століття, на якій формувалися його ідейно-естетичні смаки, а також літературні уподобання Квітчиної дружини Ганни Григорівни, яка мала значний вплив на його творчість.Теорія літератури

Сентименталізм (з французької— «чутливість») — літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризувався особливою увагою до духовного світу людини, яка за своїми моральними якостями протистоїть бездуховному існуванню представників вищих класів. Сентименталізм виник в Англії з появою роману Л. Стерна «Сентиментальна подорож», який і дав назву новому літературному методу.

В європейській літературі сентименталізм розвивався у другій половині XVIII століття, у російській літературі він з'явився трохи пізніше і був пов'язаний із творчістю М. Карамзіна.Змальовуючи в основному побут, родинне життя звичайної людини з середніх та нижчих верств населення, сентименталісти своє завдання вбачали в тому, щоб розчулити, зворушити читача. Вони акцентували увагу на глибоких почуттях і пристрастях героїв, їх переживаннях, викликаних нещасливим коханням, трагічними обставинами, зокрема смертю героя.Щоб глибше розкрити внутрішній світ героїв, письменники-сентименталісти вдаються до ліричних відступів, часто змальовують пейзажі і ведуть оповідь від першої особи.

У формі розповіді старожила харківської околиці Грицька Основ'яненка автор подає зворушливу історію чистого й вірного кохання, що закінчується трагічно.

У коханні, раптовій смерті Марусі та смерті Василя від туги немає ні художньої, ні життєвої правди, бо немає їх психологічного вмотивування. Замість мотивації подій автор використовує засіб сентименталізму — віщування серця. Трагізм розв'язки (смерть Марусі) ніби передбачається, коли вже після щасливого сватання Маруся, проводжаючи Василя на заробітки, несподівано каже: «На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш!» Такі натяки, мотиви віщування серця були досить характерні для сентиментальної манери письма Г. Квітки-Основ'яненка.

Риси сентименталізму в повісті «Маруся» поєднуються з рисами реалізму. Реалістично змальовує письменник будні селян, вперше в українській літературі показуючи трудову діяльність хлібороба.

Але повнота й багатство життя народу, його реалістичне бачення й сприйняття не завжди вписуються в обрану художню форму, тоді й з'являються мальовничі картини української природи, барвистий опис весілля, мелодійна мова.

Повість «Маруся» насичена точним описом народних звичаїв і обрядів, детальним відтворенням побуту. Широке використання життєвого матеріалу, постійне звернення до народної творчості надають їй національного колориту.

Бурлескно-реалістичні твори

У творчому доробку Г. Ф. Квітки-Основ'яненка є вісім бурлескно-реалістичних творів, написаних українською мовою. Це оповідання: «Салдацький патрет» (1833 p.), «Мертвецький Великдень» (1834 р.), «От тобі і скарб» (1837 p.), повість «Конотопська відьма» (1837 р.) і невеличкі оповідання «Пархімове снідання» (1841 р.), «На пущання, як зав'язано» (1841 p.), «Купований розум» (1842 р.) і «Підбрехач» (1843 p.).Бурлескно-реалістичні твори Г. Квітки-Основ'яненка за змістом і формою наближаються до фольклорних зразків прози та до бурлескної поезії першої половини XIX століття.

Найпопулярнішим у народі було оповідання «Салдацький патрет», вперше надруковане 1833 року в альманасі «Утренняя звезда» у Харкові. Ідейний задум цього оповідання Квітка виклав в листі до редактора журналу «Современник» Плетньова у 1839 році: «Я написав «Марусю», і коли переконували мене друкувати, то я, боячись цехових скалозубів, написав для них «Салдацький патрет», щоб захистити себе від їх глузувань і щоб вони зрозуміли, що шевцеві не можна тямити кравецької справи». Тобто «Салдацький патрет» за своїм задумом є захистом на закидання про нездатність писати українською мовою глибокі серйозні твори.

Найкращим гумористично-сатиричним твором Квітки-Основ'яненка є повість «Конотопська відьма». Цей твір виділяється не тільки обсягом, але й гостротою і соціальним змістом сатири, особливістю композиції та майстерністю творення образів. Автор, майстерно переплітаючи реалістичні картини з фантастикою, сатирично зображує життя й побут козацької старшини кінця XVIII століття. В одному з листів до П. Плетньова Квітка повідомляє про купання відьом. На думку дослідника В. Гнатюка, такі розправи над людьми були зумовлені посухою та голодом. У відчаї люди влаштовували топлення відьом. Якщо жінку підозрювали у відьомстві, то кидали її у воду: коли тримається на воді, не тоне, то вважали за відьму. За старовинними переконаннями вода не приймає до себе нечистого, бо освячена Божим хрещенням.

Повість — не тільки сатира на козацько-старшинницький устрій, а й твір, тісно пов'язаний з фольклором.

Талановитий письменник-гуморист Г. Квітка-Основ'яненко створив ряд високохудожніх сатирико-гумористичних повістей, висміявши в них окремі суспільні вади та негативні людські риси і цим саме зробив значний крок на шляху до критичного реалізму.

Гумористично-сатиристичні твори Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, не зважаючи на фантастичні сюжети, були побудовані на мотивах соціальної нерівності, критики Побуту панів, сваволі судочинства, були близькими до народного життя і мали мудрого оповідача з народу. У цьому й полягав їх великий успіх у читача.

Розпочавши епоху прози в новій українській літературі, Квітка дав могутній поштовх для її розвитку, продемонструвавши своєю творчістю можливості-української мови як мови літературної.

Г. Ф. Квітка-Основ'яненко правдиво показав життя народу, довівши своїми творами, що українською мовою можна писати про серйозне і розчулити читача.

Повість «Конотопська відьма» проклала стежку романтично-фантастичній традиції в українській прозі, одним із перших представників якої був О. Стороженко. І. Франко наголошував, що в «Конотопській відьмі» Квітка дав незрівнянний майстерний малюнок старих козацьких порядків майже з половини XVIII віку в новочаснім сатиричнім освітленні».

Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення літератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, а вплив його прози і драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, А. Тесленка та ін.