2. Дайте відповідь на теоретичне питання:

Організаційні структури управління

Управлінський процес відбувається в рамках визначеної організаційної структури управління. Це значить, що організаційна структура управління пов’язана з цілями менеджменту, його функціями, процесом управління та ін., тобто впливає на всі сторони управління. Тому в менеджменті велика увага приділяється принципам, підходам і методам формування організаційних структур управління, вибору їх типу, оцінці відповідності організаційної структури управління цілям і завданням організації.

Структура організації - це логічний взаємозв’язок рівнів управління і функціональних підрозділів організації.

Термін «структура» прийшов до української мови із латинського и переводиться як «будова», «порядок», «розміщення», «зв’язок».

Структуру того чи іншого об’єкту можна розглядати, по перше, як певний тип поєднання його окремих частин, і, по друге, як упорядковану сукупність зв’язків між ними.

Виходячи із наведеного загального визначення управлінська структура (організаційна структура управління) представляє собою упорядковану сукупність органів управління (посад, підрозділів і служб), які знаходяться у відповідному взаємному зв’язку і підпорядкуванні та об’єднаних комунікаційними каналами.

На чолі органа управління (управлінської ланки) знаходиться керуюча — організаційна одиниця, яка реалізує сукупність його прав, обов’язків і відповідальності. Всі останні посади тільки забезпечують її дії та являються по відношенню до неї підпорядкованими.

Необхідно мати на увазі, що управлінська структура може бути не тільки формальною (сукупність підрозділів, посад, приписаних взаємозв’язків), але і неформальною (сукупність згуртувань, лідируючих особистостей, неофіційних контактів). Тільки розгляд їх у поєднанні дає представлення о повної структурі управління.

Управлінські структури можна класифікувати за наступними підставами:

1) по ступені складності, яку характеризують:

• число підрозділів и місць їх розміщення;

• середня кількість підпорядкованих у одного керівника;

• кількість рівнів управлення;

• важливість прийнятих рішень і пр.;

2) за принципами розподілу (функціональні, об’єктні и т.д.);

3) за ступенем централізації (централізовані або децентралізовані);

4) за цільовим призначенням (стратегічні, оперативні, інформаційні) і т. д.

Структура управління володіє потенціалом, яке складається із потенціалу вищого керівництва і керівництва окремими підрозділами.

Під загальною організаційною структурою розуміється упорядкована сукупність взаємопов’язаних підрозділів, відокремлених у процесі розподілу труда.

Причини структуризації управлінської діяльності:

- спеціалізований поділ праці, пов'язаний із закріпленням роботи за фахівцями. Спеціалізація веде до горизонтального поділу праці в організації, тобто утворення функціональних підрозділів одного рівня. Вибір способу розподілу організації по функціональних підрозділах визначає основну структуру організації й у значній мірі – можливості її успішної діяльності. Поділ праці на прості операції (поопераційна спеціалізація) веде до росту продуктивності праці;

- вертикальний поділ праці випливає з необхідності координувати спільну роботу людей і веде до виникнення ієрархії рівнів управління. Менеджер, що знаходиться на більш високому рівні управління, може мати у своєму підпорядкуванні декількох керівників рангом нижче, а ті у свою чергу керівників на більш низькій ступені управління і так аж до виконавського персоналу. Наприклад, начальник виробництва має у своєму підпорядкуванні начальників цехів. Начальникам цехів підпорядковані начальники ділянок, майстри.

Організаційна структура є сукупність взаємопов’язаних елементів, які знаходяться між собою в стійких відносинах, що забезпечує їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Елементами організаційної структури мають бути як окремі працівники (керівники, спеціалісти), так і служби або органи апарата управління, які виконують визначені функціональні обов’язки. Відношення між елементами підтримуються завдяки зв’язкам, які діляться на: - горизонтальні; - вертикальні; - лінійні; - функціональні.

Незалежно від того, який зміст мають організаційні структури управління, існують основні принципи їх будови:

1) необхідність відображення цілей і задач організації;

2) гнучкість, здібність змінюватись одночасно із змінами в організації;

3) відповідність функціональному розподілу праці в організації і обсягу повноважень її робітників;

4) відповідність соціально-культурному середовищу;

5) відповідність функцій і повноважень робітників, їх кваліфікації і рівню культури.

Організаційна структура управління може формуватися на основі наступних підходів:

а) класичний (раціональна бюрократія) – ієрархічна побудова, орієнтація на мету (згідно Макса Вебера);

б) поведінковий (біхевіоральний – від англійського слова behave – поведінка), мотивація співробітників;

в) ситуаційний – концепція управління в конкретних ситуаціях для більш ефективного досягнення цілей;

г) системний - забезпечення єдності взаємопов’язаних елементів системи;

д) системно-цільовий – забезпечує єдність системи взаємопов’язаних елементів системи із врахуванням цілей.

Методи розробки організаційних структур управління:

- експертний;	- технологічний;
- на основі досвіду;	- структуризація цілей;
- аналогій;	- системний аналіз;
- нормативний;	- функціонально-вартісний аналіз;

Розглянемо основні типи організаційних структур управління.

У сучасній теорії менеджменту розглядають два типи управління організаціями: бюрократичний і органічний. Вони побудовані на принципово різних основах і мають специфічні риси, що дозволяє визначити сфери їх найліпшого використання і перспективи подальшого розвитку.

Бюрократичні (вертикальні, ієрархічні, механічні) – це структури управління, які пов’язують діяльність на вищому ієрархічному рівні організації з діяльністю середнього і нижнього рівнів.

Основні риси моделі раціональної бюрократії:

1) розподіл праці (спеціалізація, висока кваліфікація по кожній посаді);

2) ієрархічність управління;

3) наявність формальних правил і норм;

4) дух формальності, з яким офіційні особи виконують свої обов’язки;

5) процес найму на роботу відбувається у відповідності з кваліфікаційними вимогами до даної посади, а не суб’єктивні оцінки.

Бюрократичні структури показали свою ефективність, особливо в крупних організаціях, де необхідно забезпечити чітку роботу великих колективів людей.

Органічні (горизонтальні, гнучкі, адаптивні) – структури управління, які дозволяють координувати діяльність між відділами. Цей тип організаційної структури виник відносно недавно, з появою підприємництва, для якого необхідний високий рівень гнучкості і адаптивності до зовнішнього середовища. Даний підхід доказав свою ефективність в ринковій економіці.

Відмінні риси органічної структури управління:

1) висока гнучкість, постійна готовність до проведення прогресивних змін;

2) менша зв'язаність правилами і нормами, правила формулюються у вигляді принципів, а не установок;

3) використання групової організації праці, творчого підходу і кооперації;

4) ухвалення рішень на основі обговорення, довіри ;

5) робота на одну мету, а не заради виконання посадової інструкції;

6) підвищення відповідальності кожного.

Органічний тип структури управління знаходитися ще в початковій стадії свого розвитку і його використовують поки небагато організацій. Але елементи такого підходу набули широкого поширення, особливо в тих компаніях, які прагнуть пристосуватися до зовнішнього середовища, що динамічно змінюється.

Види організаційних структур управління:

Бюрократичні:	Органічні:
- лінійні;	- проектні;
- лінійно-функціональні;	- матричні;
- лінійно-штабні;	- мережеві
- дивізіональні.

Лінійна структура – одна з найпростіших і найбільш поширеніших в світі структур управління. Вона характеризується тим, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться начальник, який наділений всіма повноваженнями, здійснює одноосібне керівництво підлеглими йому працівниками і зосереджує в своїх руках всі функції управління.

Переваги і недоліки лінійної структури

Переваги	Недоліки
1.Чіткість розпоряджень 2. Узгодженість дій виконавців 3. Простота управління 4. Оперативність в прийнятті рішень 5. Чітка відповідальність керівника 6. Надійність і контроль	1. Високі вимоги до керівника 2. Труднощі у зв’язках з підрозділами 3. Концентрація влади на вищому рівні 4. Обмеженість в ініціативі робітників нижчих рівнів

Лінійна структура поширена на малих підприємствах, де власником є суб’єкт підприємницької діяльності, який не бажає передавати обов’язки управлінця іншому співробітникові, що дозволяє йому повністю контролювати весь процес виробництва і нести всю відповідальність за функціонування фірми.

Лінійно-функціональна структура управління – це структура, яка має чітку ієрархічність і спеціалізацію управлінського процесу по функціональних підсистемах організації.

В основу лінійно-функціональної структури покладений так званий «шахтний» принцип побудови: по кожній функціональній підсистемі (маркетингу, виробництва, кадрів, фінансів і ін.) формується своя ієрархія служб («шахта»), яка пронизує всю організацію від верху до низу.

Переваги і недоліки лінійно-функціональної структури:

Переваги	Недоліки
1. Ефективність спеціалізації 2. Виключення дублювання у виконанні управлінських функцій 3. Зменшення потреби у спеціалістах широкого профілю	1. Невелика швидкість передачі інформації 2. Зростання можливості конфліктів між функціональними службами 3. Зростання обсягу роботи керівника

Лінійно-функціональна структура управління широко застосовується на підприємствах з невеликою чисельністю співробітників (до 10 чол.), які виробляють не більше 1-2 видів однорідної продукції нескладної конструкції.

Лінійно-штабна структура управління – це структура, яка має чітку узгодженість від низу до верху і яка включає групи людей, що знаходяться під безпосереднім керівництвом адміністративного апарату (штабу). У адміністративний апарат (штаб) включаються працівники, які надають консультаційні і спеціалізовані послуги. Дана структура має ті ж характеристики, що і лінійно-функціональна структура, головна відмінність – можливість підключати фахівців в конкретних областях (експертів) до формальної структури.

Переваги і недоліки лінійно-штабної структури:

Переваги	Недоліки
1. Більш глибша підготовка рішень, пов’язаних із спеціалізацією працівників 2. Звільнення головного лінійного менеджера від детального аналізу проблем 3. Можливість залучення консультантів і експертів	1. Відсутність тісних взаємозв’язків між підрозділами 2. Недостатньо чітка відповідальність, оскільки той, хто готує рішення, не бере участі в його реалізації 3. Надмірно розвинена система взаємодії по вертикалі, тенденція до централізації

Лінійно-штабна структура управління застосовується при середніх і великих масштабах виробництва.

Дивізіональна структура управління – структура управління, що поєднує децентралізацію управління з централізованою координацією і контролем.

Переваги і недоліки дивізіональної структури:

Переваги	Недоліки
1. Відносно широка самостійність керівників секторів (дивізіонів) 2. Тісніший зв’язок із споживачем 3. Прискорення реакції системи на зміни зовнішнього середовища 4. Звільнення вищих керівників від рутинної роботи і оперативних рішень	1. Зростання ієрархічності (формування проміжних рівнів менеджменту для координації роботи секторів, відділів) 2. Дублювання функцій управління на різних рівнях 3. Зростання витрат на зміст управлінського апарату 4. Висока потреба в керівних кадрах

Підприємство ділиться на окремі сектори (дивізії, від англійського division – відділення), кожний з яких займається виготовленням конкретних видів продукції, часто абсолютно різних. Секторам надається певна самостійність в здійсненні оперативної діяльності. В той же час адміністрація залишає за собою право жорсткого контролю із загальних корпоративних питань: стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, інвестицій і ін.

Дивізіональна структура достатньо широко поширена у зв’язку з масовим переходом міжнародних корпорацій до децентралізованих структур управління. Її краще застосовувати крупним, широко диверсифікованим компаніям.

Розглянуті організаційні структури відносяться до типу бюрократії управління організацією, який відрізняється чітко розписаним і регламентованим переліком обов’язків для кожної структурної одиниці у складі підприємства.

Тепер розглянемо органічні структури управління, які гарантують вищий ступінь гнучкості і адаптації організації до змін зовнішнього середовища, володіють здатністю органічно вписуватися в систему управління. Це, як правило, структури управління, які формуються на тимчасовій основі, тобто на період реалізації проекту, програми, вирішення проблеми, досягнення поставленої мети. Ці структури орієнтуються на прискорену реалізацію складних програм в рамках крупних підприємств, галузей, регіонів.

Різновиди органічних структур управління:

Проектні структури управління – розподіл працівників по різних функціональних підрозділах, а також в тимчасові команди для спільної роботи над конкретним проектом (модернізація виробництва, будівництво об'єкту, освоєння нових виробів і т.п.). При цьому працівники, об'єднані у функціональні групи, тимчасово розлучаються з своїми постійними робочими місцями в звичайній ієрархії.

Після завершення роботи тимчасова проектна команда розформовується. Співробітники переходять в нову проектну структуру або повертаються на свою постійну посаду, при контрактній роботі співробітники звільняються.

Матрична структура управління – це організація, побудована за принципом подвійного підпорядкування виконавців: 1 – безпосередньому керівникові функціональної служби, яка надає персонал і технічну допомогу керівникові проекту; 2 – керівникові проекту (цільової програми), який наділений необхідними повноваженнями для здійснення процесу управління відповідно до запланованих термінів, ресурсів, якості.

Матричні структури управління застосовуються в багатьох галузях промисловості, банківській справі, страхуванні, профспілках, державних установах та ін.

Мережева структура управління – розподіл основних функцій між окремими організаціями, які пов’язані між собою і з головною організацією єдиною електронною системою.

Самостійні фірми можуть спілкуватися між собою і обмінюватися результатами роботи, використовуючи комп’ютерну мережу материнської компанії. Мережевий підхід особливо зручний для міжнародних операцій, оскільки дозволяє привернути ресурси з багатьох країн.

Таким чином, не дивлячись на велику безліч організаційних структур, неможливо однозначно сказати, який тип або вид організаційної структури є якнайкращим. Вибір організаційної структури залежить від розміру підприємства, виду послуг або виробництва товару, яке дане підприємство пропонує, форми власності, організаційно-правової форми господарювання та інших чинників.

Значущість організаційної структури для діяльності підприємства дуже велика. Можна провести залежність: чим краще буде функціонувати організаційна структура, тим ефективніше буде менеджмент на підприємстві, тим краще працюватимуть співробітники, а значить, підприємство зможе завоювати сильні позиції на відповідному ринку товарів, робіт, послуг.