Міністерство освіти і науки України
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Методичні рекомендації до проектування експозицій
для студентів 4 курсу заочного відділення
спеціалізації “Інтер’єр і обладнання”
напрям підготовки “Дизайн”
Затверджено
кафедрою “Інтер’єр та обладнання”
Протокол № 38 від 17.03. 2010 р.
Харків 2010
Методичні рекомендації до проектування експозицій для студентів 4 курсу денного і заочного відділень спеціалізації “Інтер’єр і обладнання” напрям підготовки “Дизайн”. - Харків: ХДАДМ, 2010. - 23 с. (укр. мовою)
Упорядники: Черніченко Світлана Євгенівна,
Катріченко Світлана Василівна,
Марченко Тетяна Львівна
Рецензенти:
Кодін В.А., кандидат архітектури,
професор Харківської державної академії міського господарства.
Бондаренко І.В., кандидат архітектури,
доцент Харківської державної академії дизайну і мистецтв.
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри “Інтер’єр та обладнання” ХДАДМ
Протокол № 38 від 17 березня 2010 р.
Розглянуто і схвалено на засіданні науково-методичної ради ХДАДМ
Протокол № 6 від 14.04.2010 р.
ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Дані методичні рекомендації розроблені для студентів IV курсу спеціальності «Дизайн», спеціалізації «Інтер’єр і обладнання» на основі робочої програми дисципліни «Проектування».
Дана методична розробка спрямована на підвищення якості методології та методики викладання дисципліни «Проектування» на IV курсі навчання в VІІ семестрі. Проект виставкової експозиції, що виконується на даному етапі навчання, є складним комплексним завданням зі своєю специфічною проблематикою, що потребує її осмислення кожним студентом. Вони повинні творчо оволодіти методикою експодизайну і виконати проект експозиції з урахуванням сучасних досягнень в цій сфері художньої діяльності.
Для виконання проекту виставкової експозиції студентами необхідні знання, одержані в результаті засвоєння на І – ІІІ курсах допоміжних дисциплін, таких як: «Рисунок», «Живопис», «Основи композиції і проектної графіки», «Кольорознавство», «Нарисна геометрія», «Обробчі матеріали», «Типи будівель та архітектурні конструкції», «Будівельна фізика», «Історія мистецтв» та інші дисципліни, що формують мислення студентів.
Знання та вміння, одержані в результаті вивчення перелічених вище дисциплін, є основою для рішення творчих задач з проектування експозицій.
Працюючи над проектом виставкової експозиції, слід додержуватись даних методичних рекомендацій у відношенні методології і методики проектування, вимог до проекту, обсягу завдань, характеру графічного виконання та макетування.
Необхідні ілюстрації наведені в додатку.
І. ЦІЛІ, ЗАДАЧІ ТА ТЕМАТИКА КУРСОВОГО ПРОЕКТУ.
Дисципліна «Проектування» в VІІ семестрі навчання покликана дати практичну можливість виконання проекту виставкової експозиції, Отже об’єктом проектування є експозиції та їх елементи - виставкові форми.
Основна мета курсового проекту виставкової експозиції полягає в засвоєнні студентами методу мислення і дій, що спрямовані на створення архітектурно-художнього рішення експозиції в цілому, окремих елементів експозиції, в опануванні технікою макетної і графічної майстерності.
Засвоєні методи творчого мислення і технічні навички можуть бути застосовані студентами в період проектної практики, дипломного проектування, самостійної діяльності.
Виконана в процесі проектування експозиції НДРС може бути покладена в основу науково-дослідної діяльності студентів по лінії СНТТ.
Тематика експозицій пов’язана з актуальними проблемами сучасності, вивченням питань як регіональної, так і всесвітньої культури, і містить виставки - культурно-просвітницькі, технічні, торгівельно-промислові, виставки-ярмарки, невеликі музейні експозиції в випадку відповідних заявок різних установ і громадських організацій на реальний проект музейної експозиції.
Кожний студент отримує окрему тему проектування, затверджену
викладачами-керівниками.
2. Особливості художнього проектування експозиції.
Художнє проектування експозиції є різновидом художньо-проектної діяльності. Об’єкт проектування, експозиція своєю специфікою визначає вибір методики проектування.
В чому ж складаються основні особливості експозиції? Слід розглянути
функціональні і композиційні сторони її проектування.
2.1. Виставка як різновид візуальних масових комунікацій.
Найважливішою функціональною особливістю виставки є її комунікативний характер. Як відомо, комунікацією зветься процес передачі повідомлень, інформації. Дійсно, виставки слугують передачі масовому глядачу актуальної інформації: політичної, економічної, пропагуванню певних цінностей способу життя, культури, а також являються рекламою матеріальних та духовних цінностей. Виставки демонструють готові зразки матеріальної та духовної культури, які завдяки їх наглядовості та доступності стають активним засобом пропаганди в руках організаторів виставок.
Експозицію як процес комунікацій представляє наступна модель:
|
|
Контекст |
|
|
|
|
|
|
|
Експозиціонер |
|
Експозиція |
|
Глядач |
|
|
|
|
|
|
|
Контакт |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Код |
|
|
З цієї моделі стає зрозумілим, що експозиціонер пропонує перший візуальний ряд, який глядач сприймає при контакті з експозицією в певному культурному контексті. Інформація експозиції виражена за допомогою особливих заходів - знаків-символів і зображувальних знаків, тобто має свою систему кодів, які глядач розшифровує і таким чином прочитує. Подібно працюють і всі інші засоби масової комунікації - кіно, телебачення, преса, реклама. Інформація читається певним, однозначним засобом.
Але в процесі проектування експозиції слід прагнути до її образного рішення на художньому рівні. Коли виставка виконана саме на такому рівні, вона несе особливу художню інформацію, яка відрізняється множиною значень і символів, різноманіттям внутрішніх зв’язків і неоднозначністю сприйняття глядачем. Сприйняття такої інформації неможливо без активного до неї ставлення з боку глядача. В такому випадку є необхідним не комунікативний процес, поданий вище, односпрямований від експозиціонера до аудиторії, а особлива ситуація спілкування, де художній твір являється основою, на тлі якої спілкування організується. Глядач активно взаємодіє з експозицією здійснюючи свого роду співтворчість з художником. В змісті художнього твору зберігається деяка ступінь свободи, в межах якої може розгорнутись індивідуальна фантазія глядача. Виставки створюються задля публіки, їх перетворення в факт суспільної свідомості являється необхідною умовою розвитку експозиції, збагачення її змісту за рахунок багатоваріантних тлумачень публіки.
В такому випадку експозиція стає засобом масового спілкування і може бути зображена наступною моделлю:
|
|
Контекст |
|
|
|
|
|
|
|
Експозиціонер |
|
Експозиція як твір мистецтва |
|
Глядач як партнер спілкування |
|
|
|
|
|
|
|
Контакт |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Код |
|
|
Роль художника-експозиціонера стає роллю організатора зустрічі-події, яка образно переживається. В основу стосунків художника та глядача лежить загальна зацікавленість в спільній виробці уявлень, установок, ідеалів, тобто зацікавленість в досягненні сумісними зусиллями духовної спільності. Експозиція не транслює інформацію безособово, а звертається до глядача як вільна, унікальна, здатна до співпереживання й активної співучасті особистості. Експозиція в такому випадку має відтінок суб’єктивності і концептуальності, авторських «інтонацій», метафоричності та багатої асоціативності. Художник-експозиціонер тоді виступає виразником глибоких ідей, духу часу. Тема експозиції їм активно осмислюється і в художньому виразі збагачується авторським прочитанням, доповненим змістом. Для художника-експозиціонера дуже важливим фактором є його загальна культура, зацікавленість проблемами сучасності, громадянська позиція, вміння орієнтуватися в системі культурних цінностей, мати до них своє особисте відношення. Обрання теми стає лише відправною точкою для всього творчого процесу проектування експозиції. Експозиціонер повинен знайти, чим зацікавити глядача, утримувати його увагу, організовувати його рух в процесу огляду експозиції, запропонувати зрозумілий, але не банальний візуальний код експозиції.
На всіх стадіях проектування слід не випускати з поля зору потенційного глядача, вміти самому подумки втілюватись в нього.
Вже починаючи проектування, слід сформулювати для себе: «з якою
метою виконується експозиція?» і «для кого вона виконується?».
2.2. Експозиція як цілісне структурне середовище.
Переходячи саме до простору експозиції, слід зауважити, що це - своєрідне вмістилище організованих для сприйняття експонатів, здатне пропускати через себе потік відвідувачів.
Структуру простору визначає характер експонатів та умови їх демонстрування. Композиційна вибудованість експозиції визначає образність рішення.
Головною задачею проектування експозиції являється створення єдиного цілісного структурованого середовища, одержаного в результаті органічного поєднання, взаємозв’язку всіх елементів експозиції. Доречно навести слова М.С.Кагана про синтез художніх засобів, який народжує «качественно своеобразную и целостную новую художественную структуру, в которой составляющие её компоненты растворены так, что только научный анализ способен вычленить их из этого структурного единства» [7, c. 236 ].
Гармонізація цілісного об’єкта, яким експозиція є в своїх кращих проявах, складається з реалізації п’яти основних принципів, сформульованих В.А.Ганзеном в книзі «Восприятие целостных объектов».
Перший принцип складається в повторності цілого в його частинах. «Этот принцип служит для объединения частей на основе сходства. Части целого обладают различными признаками, среди которых выделяется ведущий. Ведущим признаком в достаточно элементарно построенном объекте может быть, например, цветовой тон. Тогда любые части объекта в определённой степени должны содержать этот тон» [3, c. 45].
Другий принцип містить в собі супідлеглість частин в цілому. «Принцип соподчинённости служит для объединения частей в целое на основе различия. На основе различия могут быть выделены главное, второстепенное и дополнительное. Принцип соподчинённости означает упорядоченность частей и групп элементов целого. Соподчинённость может не совпадать с ведущим признаком, лежащим в основе повторяемости» [3, c. 46].
Третій принцип - принцип сумірності частин в цілому, що містить в собі вимоги узгодження частин за їх метричними характеристиками. Системи пропорціювання, що застосовані в об’єкті, полегшують сприйняття, допомагають орієнтації в просторі.
Четвертий принцип - в урівноваженні частин. «Этот принцип согласует противоположные части целого объекта. Для объектов зрительного восприятия это равновесие вокруг пространственных осей. Вертикальная и горизонтальная оси неравноценны. Главенствующую роль играет вертикальная ось, что обусловлено различными факторами. В физико-биологическом смысле главенство вертикальной оси связано с гравитацией» [3, c. 46].
П’ятий принцип - єдність, єдність цілого за ведучою ознакою, єдність зв’язків між частинами, урівноваженість як єдність протилежностей.
В випадку експозиції слід говорити про закономірності візуальної організації єдиного структурованого середовища, середовища комунікативного, середовища рухливого, що відповідає динаміці розвитку суспільства.
Середовищні уявлення все глибше входять в професійну свідомість проектантів і спираються на інтеграцію в сфері проектування даних психологічних і соціологічних досліджень про сприйняття і поведінку людини в штучних просторах.
В найбільш загальному уявленні будь-яке середовище є середовищем діяльності, і будь-яка діяльність протікає в середовищі. Архітектурно-художнє середовище експозиції організує поведінку відвідувачів як в реальному просторі експозиції, так і в ідеальному, пов’язаному з розкриттям її теми.
В сферу специфічної проектної організації середовища входить задача створення умов для безперервного руху відвідувачів за замисленим маршрутом з певними зупинками в певному ритмі, руху що супроводжується певними емоціями.
Художня організація середовища спрямована на створення впорядкованого, естетично замисленого візуального ряду експозиції, що концептуально, образно розкриває тему і втягує глядача в активне сприйняття
експозиції.
2.3. Проектне моделювання експозиційного середовища.
Художньо-проектна діяльність, спрямована на створення цілісного структурованого середовища виставки, складається з декількох етапів.
Першим етапом є розробка проектної концепції. Концептуальність - стрижень будь-якої творчості. Проектна концепція характеризує професійно-ідеологічні особливості та творчі принципи художника. Вона містить в собі концепцію проектування та концепцію самої експозиції, її ідеальну модель.
В проектній концепції виражається цілісне уявлення художника про необхідні властивості об’єкта розробки, про композиційно-стилістичні особливості та ін.
Проектну концепцію можна визначити як уявну модель об’єкта, його задум. В проектній концепції виявляється постановка основних проблем. Для цього необхідна глибока проробка матеріалів теми експозиції - з’ясування: «що буде проектуватися?», «для кого?» і «навіщо?». В проектній концепції продумуються основні проектні ідеї, які викладаються у вигляді тексту з структурними схемами і допоміжними ескізами, тобто вирішується питання, за допомогою чого розв’язуються поставлені проблеми. Далі на рівні концепції з’ясовується якими проектними засобами будуть представлені проектні ідеї.
Другою фазою художньо-проектної роботи є проектна програма, яка висвітлює послідовність операцій з реалізації проектної концепції. Всі три частини концепції одержують свій розвиток, конкретизуються. В програмі визначаються змістові та організаційні сторони проектної діяльності. Програма повинна включати в себе: культурну концепцію експозиції, цільову структуру, структуру організації діяльності з реалізації концепції та досягнення поставленої мети.
На цьому етапі намічаються засоби рішення сформульованих в концепції в загальному вигляді задач, складається план роботи і терміни його виконання для всього процесу проектування.
Розгортання проектної програми призводить до наступного етапу проектування - проектному сценарію виставки, який визначає характер і призначення конкретних методів і засобів реалізації проектної програми, відповідає на питання: «за допомогою чого?», «яким засобом?», «коли?», «В якій послідовності?». Сценарій - це здійснення уявою художника створення цілісного образу експозиції на ідеальній «сцені», тобто умовно ізольованому і відокремленому просторі. Сценарій дозволяє уявити об’єкт в процесі його проектування як низку конкретних подій та дій. Сценарій містить в собі перебіг ситуацій в сюжеті задуму (концепції) в конкретному соціально-культурному та часовому просторі. Сценарій - це схема пластичного рисунку експозиції в розвитку, в динаміці.
Розробка сценарію виставки є дуже важливим і плідним етапом проектування в зв’язку з глибокою аналогією виставки і театру. І театр і експозиція оперують множинною різних просторово-часових видів мистецтв, синтезом цих мистецтв. Збірність художніх засобів, просторово-часовий характер, синтетичність ріднять ці художні явища. Тому як аналоги сценарію виставки можуть бути використані відомі театральні засоби сценування. В експозиції роль художника близька ролі режисера-постановника в спектаклі. Термінологія сценарію запозичена з театру і складається з наступних категорій: середовище, сюжет, ситуація, мізансцена.
Середовище - це предметно оформлене середовище людської діяльності і поведінки в уяві художника-проектанта.
Сюжет - визначає обставини функціонування експозиції і зв’язок з людиною в просторі сцени-середовища. Сюжет вибудовується в ланцюжок подій та організує форму дій на «сцені» так, що його окремі частини стають внутрішньо і зовнішньо взаємопов’язаними. Розробка сюжету складається зі створення низки ситуацій, які дозволяють виявити характери конкретних «героїв», уточнити їхні дії та взаємні відносини.
Ситуація означає єдність часу, місця і дії. Поняття ситуації пов’язане з категорією середовища шляхом моделювання конкретної середовищної ситуації, фрагмента середовища експозиції.
При сумісництві середовищ них ситуацій і структури змісту сюжету утворюються його структурні одиниці – мізансцени.
Як частина сюжету мізансцена є окремою моделлю всього задуму експозиції. Мізансцени виступають також композиційними блоками, розміщуються в певному порядку і забезпечують наскрізне дійство і цілісне уявлення про експозицію.
Головним глядачем експозиції є відвідувач, але в процесі проектування «актором», що грає роль відвідувача, виступає сам проектант. В перевтіленні, умінні ототожнювати себе з іншим міститься благородна соціальна роль художника-експозиціонера. Таким чином долається певний розрив між художником і середовищем, що проектується.
Особливістю сценарію виставки є те, що елементи композиції організуються з урахуванням їх образної виразності, сили ідейно-емоційного впливу. За сценарієм кожному з основних елементів даються точно окреслені межі своєї «ролі».
Для відвідувача слід розробляти власний сценарій відвідування експозиції, в якому повинен бути визначений конкретний відеоряд, послідовність чередування ланцюжків цього ряду зі змістовими акцентами, з розвитком сюжету теми і сюжету сценарію експозиції.
Проектний сценарій виставки повинен супроводжуватись схемою плану або певним макетом експозиції. Слід додати, що сценарій є одним з ефективних засобів ослаблення традиційного мислення, допомагає легко зануритись в новий незвичний, драматичний світ виставки, що проектується.
Всі три фази художньо-проектної діяльності підводять художника-експозиціонера до детальної розробки всіх фрагментів експозиції, всіх її
елементів та одиниць.
2.4. Художньо-просторові елементи середовища та їх взаємозв’язок.
В цілісній структурі експозиції слід виділити такі членування, як розділи експозиції, що в свою чергу розподіляються на змістові експозиційні комплекси. Розділи відповідають ситуаціям сценарію, а експозиційні комплекси - мізансценам.
Кожна структурна одиниця експозиції має свою композиційну особливість, але повинна бути підлеглою загальній структурі цілого.
Слід пам’ятати, що насамперед відвідувач виставки складає погляд про всю експозицію в цілому, а лише потім уважно оглядає її структурні одиниці.
Розділи та експозиційні комплекси повинні бути масштабні відвідувачу. При їх проектуванні повинні враховуватись параметри глядача та його найбільш імовірні пози. Експонати слід розміщати на рівні, зручному для сприйняття. Знизу експозиція повинна бути піднята на 0,65 -0,8 м, а середня висота вітрин і інших виставкових форм знаходиться в межах 2 – 2,4 м від рівня підлоги.
Оптимальна висота експозиційних просторів повинна бути більше 4 м, мінімальна - 3 м. Психологами встановлено, що одночасно до поля активного сприйняття можуть потрапляти від 6 до 9 елементів. Цей факт особливо важливо враховувати на рівні проектування експозиційного комплексу.
Експозиційний розділ виставки часто називають стендом, структурною особливістю стенда є його модульний характер. Структуроутворюючим елементом при цьому виступає модульна панель або набір панелей в одних випадках, в других - модульні металеві стрижні і з’єднувальні вузли, що дозволяють збирати з них просторові решітки - растрові системи. Каркасні растрові системи мають широке застосування в виставкових композиціях завдяки багатим комбінаторним можливостям, швидкості монтажу, економічності, універсальності. Вузли кріплення дозволяють закріпляти стійки під кутами 90°, 60° й 45°, що дає можливість створювати безмежну кількість варіантів виставкового обладнання. Принцип растру або модульної сітки покладений в основу й планування виставкового розділу-стенду, а також і в основу планування всієї експозиції.
Чім менше модуль сітки, тим гнучкіші можливості створення пластичного розмаїття в обладнанні експозиції.
Модуль растра повинен бути узгодженим з величиною прольотів виставкового павільйону.
На всіх рівнях експозиційного організму головними «персонажами» є експонати. Ними виступають натурні об’єкти, їх макети, фотографії та голограми, спеціально створені для експозиції об’єкти, твори мистецтва, поліекрани, живі об’єкти. Слід виділити провідні «ударні» експонати на рівні всієї виставки, в розділі та в експозиційного комплексі. Використовуються наступні засоби виділення провідних експонатів: центрування, ізоляція, концентрація, лінійне розміщення. Групування експонатів може бути симетричним, асиметричним в залежності від загального композиційного задуму експозиції. Подача експонатів у вигляді мізансцен зі своїми «героями» театралізує експозицію та активізує її сприйняття. Особливе місце в експозиції займають експонати-атракціони. Ними можуть бути моделі, що рухаються, кінетичні скульптури, об’єкти зі світловою динамічною програмою, поліекрани, великі натурні експонати, живі учасники експозиції. Такі експонати обов’язково притягують до себе увагу глядачів і можуть грати роль
«ударних експонатів» - домінант розділів експозиції. Мають значення і габарити експонатів - вплив та атрактивність великого експоната вище, ніж маленького. Відомо, що шкала збільшення впливу зростає не прямо пропорційно габаритам, а як квадратний корінь з видимої площі експоната.
Підвищується виразність експонатів і в випадку поєднання їх в єдиний складний експонат - «життєвий комплекс», що відтворює оточення існування даних предметів. Можливі підставки та вітрини не повинні відволікати від сприйняття експонатів - їх роль в тім, щоб демонструвати експонати і підтримувати структурну єдність експозиційного комплексу, розділу експозиції, всієї виставки в цілому.
Рух по експозиції не повинен бути монотонним, не повинен стомлювати. Для цього слугує принцип різноманітності, що застосовується на всіх рівнях експозиції. Глядач рухається, як правило, зліва направо. Більш значні простори повинні чергуватись з малими та більш низькими просторами. В організації графіка руху не повинно бути елемента спонукання, а повинні враховуватись елементи психологічної дії. Засобами архітектурно-художньої організації простору експозиції постають наступні:
«випадкова» система, що організується від випадкової точки (наприклад, від великого ведучого експонату);
«кластерна схема» - первообразом якої є гроно або гілка з нанизаними на неї автономними просторовими системами;
«схема чергування кутів» - принцип переносу уваги при змушеному повороті,
а також принципи:
«увігнутої лінії» - тонкі й непомітні зміщення осі при русі до цілі;
«ніші» - відступ від фронту, що змінює глибину сприйняття;
«зубців» - організація уступчастого простору відносно генерального напрямку руху;
«зламу паралелей» - зберігається організованість планувальної решітки, але вона збагачується порушеннями монотонності;
«символічного фокусу» - фізично недосяжний далекий орієнтир, що придає осмислення першим планам композиції;
«супідрядність деталей» - організація дво- або трьохшарового ритму повторних елементів композиції;
«шляху віслюків» та «шляху людей» - протиставлення прямого і серпантинного шляхів;
«видимого – невидимого» - організація експозиції таким чином, що її елементи мінялися ролями: то домінантних, то підлеглих, то прихованих.
Елемент просторової композиції виставки може бути статичним і динамічним, а його середовищна роль - домінуючою, відокремлюючою, замикаючою, закриваючою, об’єднуючою, покриваючою, рухливою.
Всі елементи просторової композиції можуть брати на себе середовищні функції наступного типу: порівняння, співставлення, утворення рисунку (партерна), вказівка, символізація. Середовищний підхід до елементів експозиції дозволяє здійснити змістову, а не тільки фізичну організацію
простору експозиції.
2.5. Світло і колір в експозиції.
Система освітлення може виявляти бажані якості експозиції, експонатів,привернути увагу глядачів. Освітлення оживляє експозицію, виявляє її зміст, підкреслює основні моменти. Світло здатне грати роль своєрідного провідника по експозиції.
«Глаз реагирует не столько на высокие яркости, сколько на сопутствующие им контрасты. Можно сказать, что глаз автоматически «охотится» за контрастами нашего внимания. Это свойство зрения…, по существу, определяет порядок или последовательность нашего восприятия в архитектуре - наше зрительное поведение.
Постепенное нарастание яркостей или контрастов создаёт ощущение динамики и определяет последовательность восприятия, движение и характер впечатления» [5, c. 42].
Постійно діючий світловий подразник око не помічає, але світлова динаміка покращує зорову орієнтацію людини в просторі. При проектуванні експозиції вживають штучні джерела світла та замислюють «світлову режисуру». Ритм яскравостей визначає зорову поведінку і графік руху відвідувачів. Спрямованість глядачів до більш яскравих поверхонь дозволяє акцентувати основну увагу на бажаному елементі при допомозі спрямованого променя світла. Особливо цікаві світлові атракціони з динамічною програмою освітлення. Світлом можливо створення оптичних ілюзій, «наближення» окремих елементів і «віддалення» інших. Віддається перевага обладнанню потайного світла для більшої частини експозиції й акцентуванню променем спрямованого світла домінант експозиції.
Ступінь впливу й виразності експозиції підвищується завдяки її колористичному збагаченню. Безсумнівно, слід знати основні принципи сполучення кольорів, дотримувати пропорції кольору в експозиції. За допомогою кольору можна підкреслили основні, домінуючі елементи експозиційного середовища, об’єднати розділи й комплекси виставки. Слід пам’ятати, що будь-який колір сприймається активно в співставленні з іншими, в контрасті з ними. Сила колірного контрасту зменшується із збільшенням відстані, з якої спостерігається об’єкт. Не слід допускати, щоб колір експоната співпадав з загальним тлом стенда. Експонати краще за все виглядають на контрастних фонах.
Великі предмети краще демонструвати на темному тлі, дрібні - на світлому.
Реакція на колір дуже емоційна й суб’єктивна. Символіка кольору в різних регіонах різна, тому слід зауважувати особливості сприйняття
можливих відвідувачів виставки.
2.6. Аудіовізуальні засоби в експозиції.
Науково-технічний прогрес безперервно збагачує арсенал засобів експозиції. Фотографія стала в ній самим звичайним явищем, голографія все ширше знаходить своє застосування в музейних та виставкових експозиціях. Засоби «аудіо» об’єднуються за принципом консервації і трансляції і діють через слуховий канал сприйняття. Аудіовізуальні засоби засновані і на зоровому та на слуховому сприйнятті. В останні роки виникла навіть сфера діяльності - аудіовізуальний дизайн. В його арсенал входить засіб озвученої автоматичної діапроекції, поліекранів, різних аудіовізуальних видовищ, складних аудіовізуальних комплексів (АВ-комплексів).
Озвучення діапроекції служить додатковим інструментом для створення єдиного експозиційного середовища, де пізнавальне і естетичне начала нероздільні. Озвучена діапроекції може змусити «заговорити» експонати, допомогти відвідувачу краще відчути минулу епоху, особистість тієї чи іншої людини, звернути увагу на основні моменти змісту експозиції.
В тих випадках, коли тема експозиції носить теоретичний характер, відрізняється складною інформацією, звертаються по допомогу до більш складних засобів: поліекранів, АВ-комплексів.
Слід відмітити, що поліекрани викликають більш сильне враження ніж діапроекції. Інформативність і атрактивність поліекранів підвищується зі збільшенням числа проекційних полів, але до певної межі - порогу сприйняття. Поліекрани і АВ-комплекси - складні, керуються за допомогою ЕОМ, дорогі, тому їх застосування повинно бути обґрунтованим не тільки з естетичної точки зору, але і з економічної. В деяких існуючих експозиціях (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Волгоград) АВ-засоби грають одну з ведучих ролей і створюють специфічне АВ-видовище - музейний сеанс. В цих випадках АВ-засоби ведуть глядача в якості «екскурсовода» по експозиції і роблять глядача як би свідком і навіть учасником відображених подій. Ефект занурення в атмосферу минулого такого ступеня вірогідності недосяжний
іншими засобами.