4. К.Філол.Н., доцент Федотова н. М.

Чи розглядали Ви окремо роботу письменника над власними творами щодо редагування фактичного наповнення, логічної сторони, що є сучасними аспектами редакторського аналізу?

Такі аспекти сучасного редакторського аналізу як редагування фактичного наповнення, логічної сторони, чітко не простежуються на сторінках листів, однак опосередковані фрагментарні зауваження письменників щодо зазначених аспектів можна встановити під час висловлення ними критичних оцінок щодо творів своїх колег. Особливо надавалися поради щодо ретельнішого опрацювання фактичного матеріалу.

5. К.Н.Соц.Ком, асистент Куцевська о. С.

Чи є доречним говорити про дослідження процесів авторського редагування на матеріалі епістолярію, коли тексти, як першоджерела з авторськими правками, Ви не розглядаєте? Чи є в тексті дисертації вказівки на авторські виправлення творів?

Проаналізувавши великий епістолярний спадок письменників-класиків, ми впевнено можемо говорити про доцільність дослідження процесів авторського редагування на матеріалі епістолярію. Саме цьому питанню присвячений підрозділ 1.2. нашої дисертаційної роботи, у якому проаналізовано листування на предмет його змістової цінності для здійснення дослідження означеної проблеми. Окрім того, наша наукова робота – це елемент в загальній структурі робіт, які в подальшому сформують загальну теорію авторського редагування, і наш внесок полягає у висвітленні періоду кін. ХІХ – поч. ХХ ст. як часу формування науки редагування, історичної реконструкції тих основних принципів, критеріїв аналізу власного тексту авторами. Вивчати і досліджувати тексти як першоджерела з авторськими правками не входило до наших наукових завдань. Утім, деякі звернення, вказівки на виправлення творів залучаються нами у тих випадках, коли про них йдеться в епістолярних текстах.

6. К.Н.Соц.Ком, асистент Антонова о. В.

У джерельній базі дисертаційного дослідження зазначено, що Ви спираєтесь на опубліковане листування письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. А чи звертались Ви до архівних матеріалів?

Наша наукова робота базується лише на опублікованому листуванні, адже це достатньо великий об’єм інформації (І. Франко – 3 томи, М. Коцюбинський – 3 томи, Леся Українка – 3 томи; «Хронологія життя і творчості Лесі Українки» за редакцією О. Косач-Кривинюк, В. Стефаник – 1 том, Б. Лепий – 1 том), який вповні дозволяє нам проілюструвати соціокультурну модель авторського редагування митців обраного періоду. Залучення архівних матеріалів, безперечно, може доповнити висвітлення проблеми авторського редагування, що визначає перспективи подальших наукових пошуків для здобувачів.

7. Д. Філол.Н., професор Галич о. А.

У дисертації акцентується увага на типових підходах письменників до аналізу й правки власних творів, а чи можете Ви назвати індивідуальні риси саморедагування в процесах текстотворення обраних митців?

Керуючись метою наукової роботи, – створити соціокультурну модель авторського редагування письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. як певну систему стереотипних дій на шляху до вдосконалення власного тексту, а також спираючись на критерії наукового знання (універсальність, відтворюваність, закономірність тощо), яким ця модель повинна відповідати, – основна увага у вивченні процесів текстотворення нами була приділена пошуку явищ аналогічних, схожих, повторюваних. Утім, в результаті проведеного дослідження нами були встановленні як подібності, так і розходження у творчих діях митців, пов’язаних із поліпшенням тексту. Йдеться саме про індивідуальність проявів авторського редагування. Апелюючи до зауваження М. Житарюка про те, що “модель – діяльна, а не статична одиниця”, ми можемо говорити про неї як про форму, яку кожен автор наповнював своїм змістом. Саме завдяки індивідуальній манері модель авторського редагування ставала «живою». У тексті дисертації ми згадуємо про таку своєрідну діалектику, наприклад, коли визначаємо саморедагування ні рівні написання тексту (як елемента моделі), ми звертаємо увагу на те, що Леся Українка надавала перевагу цілісному творенню і небагато вносила виправлень на цьому етапі; І. Франко оволодів різною технікою: створення цілісного тексту для поетичних творів та ескізну манеру для прозових, що визначало міру його авторських виправлень; В. Стефаник нещадно редагував свої твори під час написання тексту.