3. Соціальне партнерство.

Залежно від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами СТВ є соціальне партнерство і патерналізм.

Соціальне партнерство – сукупність соціально-економічних відносин між представниками працівників, роботодавців і держави, спрямоване на співробітництво, пошук компромісів, підготовку пропозицій щодо прийняття ними узгоджених рішень із питань СТВ.

Патерналізм – характеризується жорстким державним регулюванням соціально-трудових процесів.

Трипартизм – система соціального партнерства і тристороннього співробітництва між трьома суб’єктами ринкових відносин: найманими працівниками, приватними роботодавцями в особі їх спілок або асоціацій і державними структурами.

За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалися 3 основні моделі соціального партнерства (діалогу):

Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Застосовується у Північній Європі: Бельгії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Австрії. У цих країнах було втілено міжнародно-правовий принцип «трипартизму МОП», завдяки якому всі рішення щодо СТВ приймаються за активної ролі владних структур і за участі всіх соціальних партнерів. Стратегічний трикутник соціального партнерства перебуває на найвищому організаційному рівні. Укази, що тут виробляються, стають основою для галузей і підприємств.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Європи: Італії, Німеччини, Швейцарії, а також для Англії, Ірландії. У цих країнах не створюються на національному рівні постійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країн періодично проводять консультації з національними об’єднанням профспілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не ухвалюються, іноді укладаються загальнонаціональні угоди з окремих питань соціальної політики. Головний трикутник переговорів проходить переважно на регіональному і галузевому рівнях.

Третя модель є характерною для країн, в яких процес переговорів відбувається на рівні підприємств та установ: Франції, Іспанії, Португалії, Греції, а також США та Японії. Це означає, що організація власників (роботодавців) не втручається і СТВ.

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована установа (нині працює при Організації Об’єднаних Націй) утворена в 1919 р., що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце перебування – Женева.

Принципи МОП:

• загальний і міцний мир може бути досягнений тільки на основі соціальної справедливості;

• ненадання в будь-якій країні працівникам людських умов праці є перепоною для інших країн які прагнуть покращити положення трудящих;

• свобода слова, свобода об’єднання;

• злидні в будь-якій країні є загрозою для загального благополуччя;

• всі люди не залежно від рами, віри, статі мають право на матеріальне благополуччя в умовах стабільності в економіці, в умовах свободи, при рівних можливостях;

• повна зайнятість, підвищення життєвого рівня;

• в соціально-матеріальному розумінні праця не є товаром.

На підставі цих принципів укладаються угоди і колективні договори, які виконують 3 функції:

1. захисна – для найманих працівників (роботодавець не має права використовувати силу і змінювати умови праці за рахунок працівника);

2. організаційна – стандартизація трудових відносин і наглядність витрат на тримання штату;

3. мирна – спрямована на те, що на період дії договору не допустити трудових конфліктів.