Лекція 8 (модуль 4)
СТВ як система
План:
1. Сутність та зміст СТВ. Типи СТВ.
2. Соціальний захист.
3. Соціальне партнерство.
1. Сутність та зміст ств. Типи ств.
Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому.
СТВ мають 3 напрямки:
суб’єкти;
напрямки;
типи.
Суб’єктами СТВ є:
індивідуми (найманий працівник, роботодавець);
соціальні групи (профспілка, об’єднання роботодавців, держава)
Предмет СТВ: на рівні індивіда – певні сторони трудового життя людини;
на рівні колективних відносин – кадрова політика.
Складові предмету ств:
СТВ зайнятості;
СТВ пов’язані з ефективністю праці та її організацією;
СТВ пов’язані з винагородою за працю.
Соціально-трудові відносини в залежності від способу регулювання, методів вирішення проблем класифікують по типах. Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а саме, яким чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.
За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.
Патерналізм – значною мірою регламентації соціально-трудових відносин з боку держави або керівництва підприємства. Це від "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.
Партнерство – здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження, взаємних пріоритетів.
Конкуренція характеризується взаємоповагою, досконалістю відносин між людьми або колективами.
Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.
Субсидіарність – прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.
Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.
Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).
Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика; умови праці, міграційна і демографічна політика.
Головний недолік нормативно-регулюючої системи-декларативний характер багатьох законодавчо-правових і економіко-нормативних документів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів у практичній діяльності.
Основним інструментом, що регулює СТВ, є державні програми національного, регіонального, галузевого і індивідуального характеру, що розробляються на основі соціальних індикаторів (нормативів), які використовуваних для постановки цілей у програмах і для підбору методів, що забезпечують реалізацію розроблених програм.
Вплив на реалізацію програм здійснюється адміністративними й економічними методами. Адміністративні методи носять регламентований і організаційний характер. Економічні методи регулюють СТВ непрямим шляхом, за допомогою проведення амортизаційної, фіскальної, податкової і фінансово-кредитної політик.
Суб’єкти СТВ: люди, держава, соціальні інститути, політичні партії, громадські організації, профспілки, різні фонди.
2. Соціальна політика. Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує гідний рівень і умови їхнього життя і праці та соціальну захищеність. Мета соціальної політики полягає в цілеспрямованому формуванні умов для розвитку та оптимальному функціонуванні соціальних відносин, для повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищенні якості і рівня життя на основі стимулювання трудової і господарської активності населення та досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності. Остання містить у собі законодавчо або іншим способом установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги, що являють собою, як буде показано далі, різні системи вимірювання, що диференціюються у першу чергу за адресною спрямованістю:
– соціальний захист – система заходів, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих шарів працездатного населення;
Соціальний захист включає: соціальне страхування, пенсійне забезпечення, захист від небезпек, медичне страхування.
Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходів у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги: при загальному захворюванні, каліцтві, при вагітності, пологах, по догляду за хворою дитиною, а також пенсії, допомоги на похорон, компенсація вартості путівок на лікування і відпочинок.
Об’єктом соціального страхування є ризик. Воно буває обов’язковим і добровільним.
Кошти соціального страхування формуються із внесків, що беруться із заробітної плати.
Важливим напрямком соціального страхування є пенсійне забезпечення. Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника. Трудові пенсії призначені громадянам, які досягли пенсійного віку, а також застраховані через систему соціального страхування і виплачуються в повному обсязі без врахування інших доходів. Соціальні пенсії призначені громадянам, які не мають певного стажу, фінансуються з бюджету і мають бути не нижчими за прожитковий мінімум. Джерелом пенсійного фонду є фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет і недержавні пенсійні фонди.
– соціальна підтримка – система заходів, що відносяться в основному до економічно активного населення, являє собою створення умов, які дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманим працівникам ;
– соціальна допомога – заходи, що відносяться до всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткострокового характеру, що надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що вимагають додаткових витрат. Головна мета соціальної політики – підвищення рівня і якості життя громадян України, стимулювання трудової і господарської активності населення.
В країні реалізація соціальної політики відбувається через законодавчі і нормативні акти і через систему міжнародних соціальних нормативів, індикаторів і стандартів: конвенції і рекомендації МОП імплементовані (ратифіковані) в Українське законодавство.
Соціальні нормативи – вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний рівень заробітної плати і пенсій (встановлюються урядом і затверджуються ВРУ).
Соціальний індикатор – це споживчий комплекс, мінімальний споживчий кошик застосовується при визначенні нижньої межі малозабезпеченості і абсолютного числа бідних людей.
Соціальний стандарт – характеризує рівень життя досягнутого і бажаного. Вони дають уяву про соціальні і матеріальні блага для даної країни і часу (досягнуті соціальні стандарти), а бажані – дають уяву про рівень і якість життя в перспективі.
Роль держави у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію, формує та удосконалює на основі або з врахуванням Конвенцій та Рекомендацій МОП, інших міжнародних трудових норм, згідно з національними умовами та практикою національне законодавство і правила здійснення соціального партнерства між державними органами, організаціями роботодавців та найманими працівниками. Ратифікує міжнародні трудові норми, захищає права всіх категорій працівників. Держава може виступати: ініціатором, регулятором, арбітром, посередником у процесі проведення соціального діалогу та колективних переговорів.