50. Об'єкт і предмет соціології праці

Об'єктом соціології праці є праця як суспільно значиме явище зі всіма її ознаками, завдяки яким вона відрізняється від інших суспільних явищ.

Предметом соціології праці є структура і механізм взаємовідносин й діяльності людей на робочих місцях, соціально-психологічні відносини в трудових колективах, що формують в працюючих особистість, усвідомлення особистістю свого значення в житті фірми і, навпаки, оцінка місця праці в системі суспільних цінностей.

Соціологія праці вивчає різного роду соціальні проблеми, які виникають в житті підприємств, навчально-освітніх закладів, установ культури тощо. Вивчаючи мотиви діяльності тієї чи іншої соціальної групи, соціологія праці часто може дати конкретну відповідь на питання: Що слід зробити в соціальній сфері, щоб вирішити ту чи іншу соціальну проблему на даному підприємстві, установі? Яким чином покращити, раціоналізувати трудовий процес в інтересах людини і фірми?

51. Категорії праці

Що являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, яке відображає певні властивості об´єкта, що досліджується, тобто праці. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відображують систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових.

Зазначимо, що вихідною категорією при цьому є категорія праці. Праця, беручи участь в якій люди вступають у соціальні відносини, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ. У процесі і в результаті праці змінюється становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, зміст їхніх соціальних ролей, в чому і полягає сутність праці як базового соціального процесу.

В узагальненому вигляді категорії соціології праці можна представити трьома групами. Категорії визначеності (зміст праці, її форми і характер) відповідають на питання "що таке?" стосовно категорії "праця" як предмета дослідження; категорії зумовленості (мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси) відповідають на питання "чому?", або чим зумовлено те, що суб´єкт праці діє саме так, а не інакше; категорії вибору (мотивація, стимулювання праці тощо) відповідають на питання "чому?", що необхідно зробити, наприклад, для того, щоб людина сумлінно ставилася до праці. Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії зумовленості і вибору дають можливість описати працю як вид соціальної діяльності, яка безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу.

52. Трудова поведінка

Трудова поведінка є свідомо регульованим комплексом дій і вчинків працівника, пов'язаних зі збігом професійних можливостей та інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничого процесу, у ході яких відбувається самоналаштування, самореалізація, що забезпечують відповідний рівень особистісної ідентифікації.

У соціології праці відомі різні підходи до типологізації трудової поведінки. Зазвичай розрізняють цільові, інноваційні, адаптаційно-пристосувальні, церемоніально-субординаційні, характерологічні, немотивовані і спонтанні, деструктивні форми трудової поведінки. Уміння класифікувати трудову поведінку створює основи для вибору адекватних механізмів регуляції такої поведінки в різноманітних трудових ситуаціях.

Трудова поведінка формується завдяки дії різних чинників: соціально-психологічних і професійних характеристик працівників, умов роботи (зокрема умови праці й побуту на виробництві, оплата праці тощо), системи норм і цінностей, трудових мотивацій. Вона зумовлюється особистими і груповими інтересами людей і служить задоволенню їхніх потреб.

Сутність трудової поведінки відбивається в її структурі, що поєднує:

• циклічно повторювані дії, однотипні за результатами, що відтворюють стандартні статусно-рольові чи ситуаційні стани;

• маргінальні дії і вчинки, що формуються у фазах перехідного стану від одного статусу до іншого;

• поведінкові схеми та стереотипи, зразки поведінки;

• дії, в основі яких лежать раціоналізовані значеннєві схеми, трансформовані у стійкі переконання;

• акції, вчинені під диктатом тих чи інших обставин;

• спонтанні дії і вчинки, спровоковані емоційним станом;

• усвідомлене чи неусвідомлене повторення стереотипів масової і групової поведінки;

• дії і вчинки як трансформація впливу інших суб'єктів, що застосовують різні форми примусу й переконання.

Цільовою спрямованістю трудової поведінки можуть бути:

• зміна чи збереження свого соціального й функціонального стану;

• зміна виробничих умов;

• реалізація проміжних дій для досягнення професійних прагнень.

Мотивація трудової поведінки полягає у формуванні у працівника внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності шляхом впливу на його потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ідеали і мотиви з метою досягти очікуваної трудової поведінки.

До структурних елементів процесу мотивації зазвичай відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали і мотиви. Процес формування цих внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності розуміють як мотивацію трудової поведінки.