Р ис. 14.8. Типи вільних економічних зон.

Для забезпечення потрібної державі та регіону цільової і функціональної орієнтації ВЕЗ, їхньої високої ефективності до­цільно застосувати механізм конкурсного відбору проектів ВЕЗ на підставі технічного, фінансового і економічного критеріїв.

Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, вра­ховувати систему адміністративного управління, специфіку со­ціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на тери­торії, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-те­риторіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управ­ління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально ство­реної державою спостережної ради та компанії зі створення і роз­витку ВЕЗ (рис. 14.9).

572

Рис. 14.9. Схема управління ВЕЗ.

573

У разі формування локальних або точкових зон найбільш прийнятною є схема управління діяльністю через базове підприєм­ство зони або шляхом створення акціонерного товариства, зас­новниками та акціонерами якого можуть бути підприємства -суб'єкти зони.

Як вважає більшість учених, під час створення ВЕЗ треба забезпечити вигідне для держави (і регіону) співвідношення між вигодами інвестування і тимчасовими втратами від надання пільг (звільнення від квот, мита, податків тощо). У світовій практиці в країнах, де є ВЕЗ, широко застосовують звільнення від сплати при­буткового податку на період від 5 до 20 років (залежно від галузі) у поєднанні із відтермінованою амортизацією, правом перенесення збиткового сальдо на інший рахунок тощо. Надання фінансових послуг за зниженими відсотковими ставками є набагато ефектив­нішим стимулом, ніж звільнення від податків, тому що фінансу­вання значної частини основного капіталу підприємств ВЕЗ ве­деться за допомогою позик.

Для успішного функціонування вільна економічна зона по­винна швидко реагувати на зміни кон'юнктури світового ринку. Це можливо тільки у випадку приватно-акціонерної форми влас­ності, коли управлінські рішення приймають спільно з адмініст­рацією ВЕЗ на місці і є кінцевими. Тому, утворюючи ВЕЗ, треба акціонувати не менше 40% провідних промислових і сільськогос­подарських об'єктів. Крім того, потрібно, щоб нові форми управ­ління опирались на адекватний їм фінансово-господарський ме­ханізм (банки, біржі, бюджет), на механізм прийняття законодав­чих і нормативно-правових актів, а також на відповідну госпо­дарську інфраструктуру. У процесі створення цього механізму було б корисним досконало і глибоко проаналізувати досвід інших країн.

Під час формування інвестиційної політики на території ВЕЗ найважливішим є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізични­ми особами, забезпечення правового режиму охорони власності громадян, власності іноземних юридичних і фізичних осіб.

574

Перевагу треба надавати тим інвестиціям, які забезпечують розвиток експортного, високотехнологічного, екологічно безпеч­ного виробництва, вирішення соціальних проблем, підвищення рівня життя населення. Після всебічної експертизи та конкурсно­го відбору вибраній проектній інвестиції надають статусу най­більшого сприяння, а також податкові, митні пільги, пільги з кво­тування, ліцензування тощо. Податкові пільги визначає адмініст­рація управління ВЕЗ для кожного іноземного і спільного під­приємства окремо, з огляду на його участь у розвитку регіону. Пе­ревагу надають тим, хто сприяє вирішенню соціальних та еколо­гічних проблем регіону.

Ці передбачені законодавством пільги треба доповнити на­данням змоги заснувати в зоні повністю підконтрольні іноземним інвесторам підприємства, отримувати цільові податкові й амор­тизаційні пільги- мати полегшений режим поселення і переміщен­ня персоналу, вільно вибирати джерела фінансування операцій та визначати ціни на продукцію тощо.

Одним із найважливіших напрямів роботи з формування ВЕЗ є створення в ній виробничої інфраструктури. Обов'язковою пе­редумовою для залучення прямих іноземних інвестицій є сприят­ливе ділове середовище вільної економічної зони. Для його ство­рення передусім потрібно вдосконалити комунікації. Якщо зона добре обладнана виробничою інфраструктурою, то початкові вит­рати інвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше, і раніше отримують прибуток на капітал.

Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точ­кових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визна­чених галузей інфраструктури.

Обов'язковою умовою успішного функціонування ВЕЗ є та­кож інформаційне забезпечення: можливість телекомунікаційно­го забезпечення потрібною інформацією західних інвесторів про можливості регіону розвивати ту чи іншу галузь виробництва або обслуговування, а також надання інформації про потенційних інвесторів, особливо їхній фінансовий стан. Отримання поточної

575

інформації визначає ефективність функціонування БЕЗ. особли­во на початковій стадії. Рівень інформаційного забезпечення свідчить про рівень розвитку регіону і має вирішальне значення під час вирішення економічних питань.

Визначальною є також політика ціноутворення на продукцію, послуги та обладнання в ВЕЗ.

Важливим питанням у разі створення ВЕЗ є розробка полі­тики розвитку інноваційної стратегії і культури підприємництва.

Діяльність вільних економічних зон передбачає прийняття інноваційних рішень, а держава повинна сприяти цьому прийнят­тям відповідних законодавчих актів і постанов уряду. На жаль. наявна система оподаткування доходів не стимулює формування високої культури підприємництва, а призводить до зниження до­віри між підприємствами і державою. Верховна Рада України, на­приклад, прийнявши Закон "Про іноземні інвестиції", який був найліберальнішим серед аналогічних у країнах СНД. наступни­ми законодавчими актами звела нанівець його ефективність.

Особливі економічні умови господарювання ВЕЗ дають змо­гу національним товарам та послугам проникати на світовий ри­нок, а іноземним ресурсам - влитися в національну економіку і відіграти там свою позитивну роль. Створення вільної економіч­ної зони - це подальший соціально-економічний розквіт регіону. широке залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, захищених гарантіями держави і спрямованих на створення соціальне орієн­тованої інфраструктури краю.

14.12.2. Теорія і практика функціонування ВЕЗ в Україні

Сьогодні розроблено низку концепцій вільних зон у цілих регіонах і областях (Буковина і Закарпаття, Волинь і Крим), вели­ких містах (Харків, Одеса, Миколаїв, Севастополь), а також неве­ликих містечках, окремих районах і навіть територіях (наприк­лад, Ново-Бєлявська селищна рада в Одеській області). Проте, не­зважаючи на сприятливі передумови для створення і функціону-

576

вання вільних зон, фактично в Україні не створені. Причина тако­го стану зумовлена тим, що нема державної програми створення вільних економічних зон як невід'ємної складової регіональної соціально-економічної політики в цілому. Потрібні чіткі регулівні механізми створення і функціонування всіх без винятку ВЕЗ. У цьому випадку, як вважають спеціалісти,¹ важливим є таке.

1. Визначення раціональної спеціалізації будь-якої ВЕЗ та її ролі як у розвитку національної економіки в цілому, так і регіо­нальної зокрема.

2. Дотримання єдиних правил визначення витрат і доходів від функціонування вільних економічних зон. Адже фінансуван­ня вітчизняних ВЕЗ цілком може бути пов'язане з іноземними кре­дитами та позиками, за які треба виплачувати чималі відсотки. Крім того, як свідчить світовий досвід, регіональна бюрократія, реалізуючи вузькокорисливі інтереси, йде на такі незвичні пільги іноземним кредиторам, як розміщення екологічно шкідливих і хімічно небезпечних виробництв, зберігання і перевалку їхніх про­дуктів, пільгове (транспортне, сировинне, кредитне) обслугову­вання цих виробництв. Ось чому все це потрібно передбачити саме на державному рівні.

3. Визначення ролі держави у фінансових справах і в уп­равлінні тією чи іншою зоною. Без цього питання стратегії і так­тики розвитку ВЕЗ ніколи не будуть пов'язані із загальнонаціо­нальними пріоритетами. У ліпшому випадку вирішуватимуть суто локальні завдання, а в гіршому - вузькогрупові інтереси нової ре­гіональної номенклатури.

4. Обгрунтування альтернативних варіантів розвитку кожної вільної економічної зони обов'язково повинні бути пов'язані з пер­спективами майбутньої структурної перебудови вітчизняної еконо­міки, можливими змінами кон'юнктури світового ринку, пробле­мами вирівнювання рівнів розвитку різних регіонів країни. Якщо подібних альтернативних варіантів розвитку не передбачено в за-

_____

¹ Симоненко В.К. Вільні економічні зони: інструмент регіонального розвитку чи квадратура кругів кланових інтересів // Трибуна. 1996. № 11-12. С. 10-12.

577

гальнонаціональному масштабі, неминуча ситуація, коли ВЕЗ бу­дуть "законсервовані", щораз більше віддалятимуться як від по­треб вітчизняної економіки, так і проблем регіонального розвитку. Це може зумовити локальний сепаратизм або навіть намагання ек­спериментального економічного відокремлення від держави.

5. Визначення фінансово-кредитних і податкових особливо­стей функціонування тієї чи іншої вільної зони, митних, податко­вих пільг, з огляду на важливість вирішення таких державних про­блем, як посилення експортного потенціалу країни, зростання ва­лютних надходжень, розвиток наукомістких і технологічно пере­дових виробництв, повинно бути диференційоване залежно від того, які проблеми переважно вирішує та чи інша зона: загально­національні, регіональні чи локальні.

14.12.3. Досвід утворення і функціонування ВЕЗ в Америці

У США сьогодні є три головні типи ВЕЗ: зони зовнішньої торгівлі, підприємницькі зони і технологічні парки¹.

Вільні торговельні зони виникли у світі в XIX ст., насампе­ред у Північній Європі. У США подібні зони з'явилися в 30-ті роки нашого століття, одержавши назву зон зовнішньої торгівлі (ЗЗТ).

Такі зони є частинами національної території, у межах яких запроваджено пільговий порівняно із загальним режим госпо­дарської, в тому числі зовнішньоекономічної діяльності. ЗЗТ - це торгові або торгово-виробничі зони, які, будучи частиною націо­нальної території, з погляду митного, бюджетно-податкового і фінансового режимів, є такими, що перебувають за її межами.

Сучасні ЗЗТ надають широкий спектр послуг: у них викону­ють не лише складування, сортування і пакування ввезеного то­вару, а й, у разі потреби, повну його переробку, комплектування деяких видів продукції із компонентів місцевого або іноземного

_____

¹ Зименков Р. Свободные экономические зоны: американский опыт // Рос. зкон. журн. 1998. №З.С.78-86.

578

походження і навіть створення окремих видів виробництв на базі продукції, яка надходить в зону, або яку в ній виготовляють. Пе­редумовами організації вільних торговельних зон є вигідне гео­графічне положення (наближеність до міжнародних транспорт­них артерій, великих промислових центрів, районів прикордон­ної торгівлі тощо) і наявність розвиненої інфраструктури (під'їзних шляхів, складських приміщень, вантажних терміналів, розвантажувально-навантажувальної техніки, стійкого електро-, водо-, теплопостачання). Тому ЗЗТ найчастіше розміщують у пор­тах, аеропортах або поблизу них.

Поширенню ВЕЗ в Америці сприяють, насамперед, різно­манітні пільги компаніям (як місцевим, так і іноземним), які діють у їхніх межах. Найголовніші з них такі.

1. Митний збір і внутрішні податки США, якщо такі потрібно стягувати, сплачують лише тоді, коли товари перевозять із зони зовнішньої торгівлі на територію митниці і вони призначені для внутрішнього споживання.

2. Товари, що є у ЗЗТ, не обкладають митом і з них не стягу­ють акцизний збір; приватна власність компаній чи окремих осіб, що є на території зони, звільнена від федерального і місцевого податків.

3. Товари, які експортують із ЗЗТ в треті країни, не обклада­ють митом, внутрішніми податками, вони не підлягають квоту­ванню.

4. Товари, які експортують із зони зовнішньої торгівлі завдя­ки добре налагодженій на її території системі охорони не потре­бують великих страхових витрат.

5. Митна процедура під час експорту товарів із ЗЗТ зведена до мінімуму.

6. Товари, заборонені для імпорту в США, не ввозять на тери­торію ЗЗТ. Виняток роблять для товарів, які пройшли відповідну переробку в зоні згідно з вимогами американської митної служби.

7. Імпорт товарів із ЗЗТ на територію США відбувається відповідно до процедури, що дає змогу імпортеру сплачувати мит­ний збір або на товар, що надійшов у ЗЗТ, або на іноземні компо-

579

ненти, використані в процесі його переробки. Отже, імпортеру надано право вибирати менше мито.

8. Імпортери продукції таких галузей промисловості, як суд­но- й автомобілебудування, виробництво конторського і промис­лового обладнання, нафтопродуктів, а також продукції, зібраної чи виробленої в ЗЗТ, у разі ввезення кінцевого продукту на митну територію США звільнені від сплати так званого інверсованого, або зворотного, тарифу. Механізм запровадження останнього пе­редбачає більше мито на вузли й окремі блоки, ніж на готову про­дукцію з більшою часткою додаткової вартості.

Підприємницькі зони (ПЗ) безросередньо не пов'язані з об­слуговуванням зовнішньої торгівлі. Початкове поняття вільної зони тут розмите оскільки митні пільги відходять на другий план або їх взагалі нема, а головну роль відіграють різноманітні подат­кові, фінансові й адміністративні стимули.

Підприємницькі зони в США поділяють на три типи - феде­ральний, штатний і місцевий. Зони, які належать до того чи іншо­го типу, створюють відповідно до рішень урядових органів на фе­деральному; штатному і місцевому рівнях. Органи влади, що звер­таються за дозволом на створення ПЗ до вищих державних органів, повинні чітко визначити свої зобов'язання щодо цих утворень. Наприклад, влада штату, яка одержує дозволи в Міністерстві жит­лового будівництва і державного управління, повинна зазначити, які пільги (податкові, адміністративні та ін.) на рівні штату бу­дуть надані створюваній зоні.

ПЗ переважно розташовані в економічно депресивних райо­нах великих міст, що мають найвищий рівень безробіття. Вони охоплюють, зазвичай, райони площею від 2.5 до 5.0 кв.км (у дея­ких випадках до 13 кв.км), не мають обгороджених меж і виділя­ються лише статусом розміщених там компаній.

Технологічні парки (техніко-впроваджувальні зони) є новою ефективною формою інтеграції науки і виробництва, місцем роз­гортання інноваційної діяльності і створення венчурних (ризикових) фірм, які розробляють нові технології. Переважно це тери­торіальне згрупована сукупність наукових лабораторій і вироб-

580

ничих приміщень, наданих в оренду на пільгових умовах венчур­ним фірмам, що займаються комерційним освоєнням перспектив­них наукових і технологічних нововведень та ідей.

На відміну від зон вільної торгівлі та підприємницьких зон, для створення технологічного парку переважно не потрібно доз­волу того чи іншого урядового органу. Умовою їх створення є на­явність середовища, де поєднано відповідні географічні, еко­номічні, наукові та соціальні чинники. Останніми роками деякі штати намагаються штучно створювати у себе таке середовище, використовуючи різноманітні стимули. Зазначимо, що в сучасних умовах технопарки відіграють важливу роль у підвищенні конку­рентоспроможності США на світовому ринку і в розвитку націо­нальної бази для високотехнологічних виробництв.