
- •Тема 14.
- •14.1. Мета та головні аспекти регіональної політики держави
- •14.2. Економічне районування України
- •Сучасне економічне районування України
- •Соціально-економічне районування України
- •Р ис. 14.4. Повноваження місцевих рад у галузі бюджету, фінансів і цін.
- •Р ис. 14.5. Структурна схема підрозділів регіональних відділень фдм України.
- •14.7. Соціально-економічний комплекс регіону як система
- •II. Основні цілі, завдання та пріоритети соціально-економічного розвитку.
- •Р ис. 14.8. Типи вільних економічних зон.
- •14.12.4. Курортополіс як спеціальна (вільна)економічна зона
- •2. Головна мета, завдання та пріоритети програми соціально-економічного та культурного розвитку
14.2. Економічне районування України
Рівень економічного розвитку регіону і ступінь задоволення потреб його жителів залежать від виробничої структури цього регіону; комплексного використання його ресурсів. Раціональна виробнича структура, пропорційний розвиток усіх сфер суттєво впливають на підвищення продуктивності праці і раціональне використання трудових ресурсів. Їхня продуктивність значно залежить від належного утримання та розвитку охорони здоров'я, спорту тощо.
Взаємодія складових структури регіону створює реальну базу для розвитку ринкових форм управління регіональними комплексами, вироблення та реалізації регіональної політики, спрямованої на ефективне використання виробничого апарату трудових ресурсів та довкілля.
497
Одним із напрямів регіональної політики та проведення адміністративних реформ є вдосконалення адміністративно-територіального поділу України.
На рівні теоретичних розробок щодо економічного районування сформувались різні погляди українських вчених, зокрема, К.Г. Воблого, М.М. Паламарчука, Ф.Д. Заставного, М.Д. Пістуна, 0.І. Шаблія, А.Т. Ващенка, І.А. Горленка, Л.М. Корецького, С.С. Мохначука, В.А. Поповкіна та ін.
Перегляд адміністративно-територіального поділу України проф. Ф.Д. Заставний вбачав у деталізованішому внутрішньодержавному економічному районуванні1.
Для цього він пропонував дотримуватись низки вимог, а саме:
враховувати рівень розвитку важливіших галузей матеріального виробництва - промисловості і сільського господарства;
передбачати однакові перспективи розвитку суміжних областей;
зважати на спільності розміщення областей у відповідних природних зонах, наявність і використання сировинних ресурсів тощо;
враховувати внутрішню господарську однорідність областей та їхні значні відмінності у розвитку і спеціалізації виробництва;
зменшувати невідповідності у площі територій та кількості населення.
Здобуття Україною незалежності та перехід до ринкових відносин зумовили потребу формування внутрішньодержавного поділу праці, нових територіально-виробничих комплексів, вільних економічних зон та відповідних ринкових структур. Сформувались умови для проведення нового економічного районування України. Один із таких варіантів запропонували автори підручника "Розміщення продуктивних сил" (рис. 14.1).2
_____
1 Заставний Ф.Д. Територіальні передпланові прогнози. К., 1988. С. 120-138. 2 Розміщення продуктивних сил України: Підручник /Є. П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; Заред. Є.П. Качана. К., 1997. С. 218.
498
Рис. 14.1. Економічне районування України.
499
Останнім часом оригінальну думку про регіоналізацію (районування) висловив О. І. Шаблій1. Соціально-економічний район у його розумінні - це великий регіон України, територія якого тісно пов'язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом - демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром, що визначає його головні зовнішні функції і геопросторову організацію. Відповідно до цього автор пропонує виділити в Україні шість соціально-економічних районів. У їх центрі є великі міста, тут враховані загальноукраїнський поділ та інтеграція праці тощо. Виділено такі соціально-економічні райони: Західний, Центральний, Центральне-Східний, Північно-Східний, Південний та Східний.
В.А. Поповкін запропонував таке макроекономічне районування України.
1. Центральноукраїнський район (Київська, Чернігівська. Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області, або Київське Полісся і Середнє Придніпров'я).
2. Донбас і Нижнє Подніпров'я (Донецька, Луганська, Дніпропетровська. Запорізька області).
3. Слобідська Україна (Харківська, Сумська і Полтавська області).
4. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим, або Північне Причорномор'я та Крим).
5. Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області, або Волинське Полісся, Поділля та Українські Карпати).
Макрорайонування території України за В.А.Поповкіним можна використати для регулювання головних економічних пропорцій, формування раціонального територіального поділу праці, а також для науково-аналітичного прогнозування. Такий поділ грунтується на історичних, економічних і соціальних факторах,
_____
1 Соціально-економічна географія України: Навч. посібн. / За ред. проф. О. І. Шаблія. Львів. 1994. С. 444-453.
500
спільності перспективних інтересів і напрямів розвитку економіки виділених регіонів. У сільськогосподарському виробництві виділяють такі зони і райони спеціалізації: Полісся, Лісостеп, Північний і Центральний Степ, Південний Степ, Передгірські і Гірські райони Криму, Передгірські й Гірські райони Карпат, зони великих міст і промислових центрів.
Досить вдалими спеціалісти вважають варіанти економічного районування, запропоновані М.Д. Пістуном і Ф.Д. Заставним (табл. 14.1). Як видно з табл. 14.1, запропоноване цими вченими районування має невеликі розбіжності.
Регіональна політика є важливим компонентом розбудови державності. В Україні потрібно регіоналізувати, передусім, управління, що сьогодні є визначальним напрямом розвитку реформ та стабілізації економіки. Регіональну політику треба формувати, враховуючи економічні, соціальні, науково-технічні, демографічні, гуманітарні та національні процеси, що відбуваються в регіонах. ЦЬОМУ найбільше відповідає схема соціально-економічного районування України, наведена у табл. 14.2, рис. 14.2.1
Як видно з табл. 14.2, автори намагались пов'язувати назву району з характерними особливостями географічного положення території (Західний, Донеччина, Придніпров'я, Причорномор'я);
в інших випадках давали назву від його центру - найбільшого міста, що є на цій території (Київщина, Харківщина). Однак під Київщиною і Харківщиною можна розуміти територію відповідної області. Тому назву "Київщина" замінено назвою "Центральний район". Що стосується Харківщини, то це питання, як вважають автори, є дискусійним. (Можливо, ліпше назвати його Слобожанщиною).
Проблеми удосконалення управління регіонами є надзвичайно актуальними. З опублікованих останнім часом фундаментальних праць на цю тему варто назвати монографію В. Симоненка2.
_____
1 Долішній M.I., Паламарчук М.М., Паламарчук ОМ., Шевчук А.Т. Соціально-економічне районування України. Львів, 1997. C.16.
2 Симоненко В.К. Регионы Украины: проблемы развития. К., 1997.
501
Таблиця 14.1