10.5. Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств

Новостворені підприємства спочатку фінансують їхні заснов­ники або партнери. Якщо ж трапиться, що потрібні будуть додат­кові кошти, звичайні банківські кредити можуть виявитися недо­ступними для таких підприємств. Саме в цій ситуації виручає вен­чурний (ризиковий) капітал і венчурні капіталісти.

Венчурні капіталісти надають грошові кошти для фінансу­вання нових фірм або проектів в обмін на участь у власності цих фірм з метою отримання прибутків від своїх інвестицій'. Венчур­ний капітал можна використовувати і для створення компанії, од­нак, як звичайно, його вкладають у підприємство через п'ять-шість років після створення². Цей капітал також часто використовують і для викупу цілої компанії або окремих її частин (відділень, за-

_____

¹ Современный бизнес. Т. 2. С. 445. ² Дамари Р. Финансы и предпринимательство. Ярославль: Елань, 1993. С.47.

309

водів, філій, представництв) керівниками компанії, які стають влас­никами й одночасно керуючими компанії або її частини.

Інколи венчурних капіталістів називають приватними інвес­торами. Інституційним оформленням венчурного капіталу є вен­чурна компанія. До 50-х років венчурна інвестиційна діяльність була монополією багатіїв, інвестиційних банків.

У венчурних фірм невеликий штат співробітників, проте вони можуть оперувати достатньо великим капіталом. Часто для роботи в них залучають вузьких спеціалістів з конкретних галу­зей, виробництв або технологій.

Після війни інституціалізація венчурного капіталу в світовій економіці активізувалася. Нині можна виділити чотири типи вен­чурних компаній¹. Передусім це малі інвестиційні компанії, які поєднують приватні капітали та державні фонди і вкладають їх у нові або новостворені малі фірми. Цим малим інвестиційним ком­паніям надають податкові пільги і державні субсидії.

Наприкінці 60-х років виникали дрібні приватні венчурні ком­панії партнерського типу. Звичайно це були ТзОВ. Водночас з'я­вився ще один тип компаній - відділення венчурного капіталу при великих корпораціях, або так звані внутрішні венчури.

Іншим типом венчурних компаній є регіональні фонди вен­чурного капіталу.

Венчурні компанії лише управляють фондами венчурного ка­піталу. Власниками цих фондів переважно є банки, пенсійні фон­ди, великі корпорації, місцеві органи влади, інвестиційні фонди тощо.

Масштаби венчурного фінансування в Україні залежать як від нагромаджень грошового капіталу, так і від прийнятної зако­нодавчої бази.

Економіка України є настільки ризикованою, що сподівати­ся на серйозний розвиток венчурного бізнесу не доводиться. На­явні в Україні інвестиційні компанії працюють, в основному; з

_____

¹ Хирзич Р. Питерс М. Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха. Вып. 3. М.: Прогресс-Универс, 1993. С. 66-68.

310

приватизаційними майновими сертифікатами. Все це є результа­том системної кризи, в якій перебуває сьогодні суспільство. Про­те, венчурний капітал в Україні розвивається і в майбутньому може стати значним джерелом інвестиційних ресурсів.¹

Зазначимо, що для успіху венчурного капіталу потрібно ство­рити державні фонди, які б надавали позики або гранти фірмам. Державні фонди можна використовувати для організації промис­лових парків чи ділових інкубаторів, фінансування наукових дос­ліджень у галузі технологій, придатних для комерційного засто­сування підприємцями.

10.6. Прикладні аспекти програмного регулювання розвитку малого та середнього бізнесу у регіоні

У параграфі подано орієнтовний зміст програми сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в регіоні, де важливе зна­чення має питання державної підтримки.

Зміст регіональної програми сприяння розвитку малого та середнього підприємництва

Вступ

1. Розвиток підприємництва в регіоні

1.1. Аналіз економічного і соціального становища області (адміністративного району)

1.2. Становлення малого підприємництва у регіоні

1.3. Принципи державної підтримки малого підприємниц­тва

2. Головні заходи щодо підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва

2.1. Підпрограма нормативно-правового забезпечення

2.2. Підпрограма інформаційного забезпечення

____

¹ Див. Степаненко А. Венчурне фінансування інвестицій і перспективи його ви­користання в Україні//Фінанси України. 1997.№3. С.60-61.

311

2.3. Підпрограма фінансового забезпечення

2.4. Підпрограма організаційного та матеріально-технічного забезпечення

2.5. Підпрограма кадрового забезпечення

3. Пріоритетні напрями розвитку малого та середнього підприємництва у сфері виробництва товарів і послуг (один із варіантів) ,3.1. Деревообробна промисловість

3.2. Харчова промисловість

3.3. Промисловість будівельних матеріалів

3.4. Торгівля та громадське харчування

3.5. Туризм

3.6. Легка промисловість

3.7. Формування інфраструктури сприяння інноваційній діяльності в підприємництві

Додаток

Перелік пілотних проектів малих та середніх підприємств для введення в регіональну програму.

Державна підтримка малого підприємництва повинна спри­яти створенню на обласному рівні економічних, правових і орга­нізаційних умов для формування його розвиненої інфраструкту­ри, забезпечення зростання економіки області через розвиток ма­лого і середнього бізнесу. Реалізація заходів Програми забезпе­чить подальше зростання ролі підприємництва і може дати такі позитивні результати:

збільшиться кількість зайнятого населення, зростуть його доходи й, відповідно, сукупний попит як визначальний чинник економічного зростання;

зменшиться навантаження на бюджети різних рівнів (зростуть їхні доходи та зменшаться видатки на субсидії населенню та ін.);

активізується конкуренція на внутрішньому ринку, що дасть поштовх до повнішого використання досягнень НТП.

Мале підприємництво потребує державної підтримки пере­дусім тому, що малі структури за природою об'єктивно перебува-

312

ють у гірших умовах на ринку порівняно з великим бізнесом. У них, як звичайно, нижчий рівень технічного озброєння й органі­зації виробництва.

Водночас мале підприємництво ефективно працює на спо­живчому ринку, наповнюючи його, оперативно реагуючи на зміну попиту, освоюючи ті сфери, які великі підприємства вважають недостатньо прибутковими.

Державну підтримку малого підприємництва ведуть за таки­ми принципами:

граничне обмеження адміністративного державного втручан­ня в підприємницьке середовище;

надання допомоги тільки тим підприємствам, які здатні ефек­тивно вести підприємницьку діяльність;

надання грошової чи матеріальної допомоги за умови, що підприємство вже має певний виробничий потенціал, вкладає у виробництво власні кошти:

надання підтримки, в основному, на конкурсних засадах.

Загальнодержавні та регіональні пріоритети розвитку і підтримки малого підприємництва повинні визначати:

місце регіону в загальнодержавному розподілі праці;

особливості потенціалу господарського комплексу регіону;

реальна конкурентоспроможність продукції (послуг) галузі на зовнішніх ринках;

можливості економії ресурсів різного виду шляхом зменшен­ня використання імпортної сировини, енергозбережних та еколо­гічно чистих виробництв.

Головні завдання соціально-економічного розвитку малого підприємництва такі:

сприяння розвитку підприємництва в напрямах, що найбіль­ше забезпечать потребу населення регіону в послугах, роботах і продукції, які користуються підвищеним попитом;

сприяння розвитку підприємництва в галузях, які передба­чають раціональне використання ресурсного потенціалу регіону, зниження непродуктивних витрат за рахунок більш досконалих методів і форм господарювання;

313

стимулювання розвитку підприємницької діяльності в галу­зях, що забезпечать найвищу ефективність виробництва та його конкурентоспроможність завдяки використанню досягнень нау­ково-технічного прогресу, випуску принципово нових видів про­дукції, ресурсозбережних технологій;

організація послуг нефінансового характеру, наприклад, на­дання консультацій і методичної допомоги у разі вибору найбільш перспективних напрямів підприємницької діяльності, з огляду на соціально-економічні проблеми, вирішення яких має особливе зна­чення для розвитку регіону.

314