Сучасна класифікація пріонних хвороб людини та тварин має такий вигляд:

Назва захворювання	Природний хазяїн
Хвороба Крейтцфельда-Якоба	Людина
Куру	Людина
Синдром Герстманна-Штреусслера-Шейнкера	Людина
Фатальне (смертельне) родинне безсоння	Людина
Скрепі (скрейпі)	Вівці й кози
Трансмісивна енцефалопатія норок	Норки
Хронічна виснажлива хвороба	Олені і лосі
Губоподібна енцефалопатія великої рогатої худоби	Корови
Губоподібна енцефалопатія кішок	Кішки
Губоподібна енцефалопатія екзотичних копитних	Антилопи і вел. куду

У людини пріонні хвороби реєструються з частотою приблизно одна на мільйон особин популяціі. Виключення складають лише кілька регіонів у світі, де захворюваність реєструється значно частіше: Словакія, Ізраїль, Чилі. Симптомами пріонних захворювань є депресії, сонливість, втрата професійних навичок, порушення роботи опорно-рухової системи, атрофія м’язів, утруднене ковтання, паралічі. Найголовнішою ознакою хвороби є швидка деградація особистості.

Таким чином, вивчення пріонів і пов’язаних з ними захворювань є новою областю біомедичних, біохімічних досліджень. Досить вірогідно, що основи знань, отриманих при вивченні пріонних хвороб, можна буде застосувати для з’ясування причин більш поширених нейродегенеративних хвороб, таких як хвороба Альцгеймера, бічний аміотрофічний склероз, хвороба Паркінсона. Вже зараз є можливість виявити групу ризику виникнення вроджених пріонних хвороб задовго до появи перших неврологічних порушень. Тобто виникає потреба у розробці ефективної терапії. Однак наскільки щвидко можливість лікування пріонних хвороб стане реальністю залежить від успіхів молекулярної і клітинної біології а також хімії білку.

27. Форми нестатевого розмноження, їх характеристика.

У разі поділу клітини навпіл утворюються дві дочірні клітини, удвічі дрібніші за материнську. При цьому органели материнської клітини більш-менш рівномірно розподіляються між ними. Якщо ж певна органела наявна в материнській клітині в однині, то вона потрапляє в одну з дочірніх клітин, а в іншій формується заново (наприклад, довгий джгутик у евглени зеленої). Дочірні клітини, що утворилися, живляться, ростуть і, досягнувши певних розмірів, також починають розмножуватись.

Під час множинного поділу спочатку багаторазово ділиться ядро материнської клітини, завдяки чому вона стає багатоядерною, а вже потім ділиться її цитоплазма й утворюється відповідна кількість дочірніх клітин. Така форма нестатевого розмноження притаманна, наприклад, паразиту крові людини малярійному плазмодію.

К літини певних організмів (наприклад, дріжджів, деяких інфузорій) можуть розмножуватись брунькуванням: при цьому від більшої клітини (материнської) відокремлюється менша (дочірня). Коли ж бруньки залишаються на все життя зв'язаними з материнським організмом, виникають колонії (наприклад, губки, коралові поліпи).

Розмноження спорами відомо у багатьох еукаріотів: грибів, водоростей, мохів, хвощів, плаунів, папоротей, їхні спори — це окремі спеціалізовані клітини, оточені, зазвичай, захисними оболонками. Вони слугують для розмноження і розповсюдження організмів.

Вегетативне розмноження здійснюється багатоклітинними частинами, які відокремлюються від материнського організму. Вищі рослини можуть розмножуватись вегетативними органами, їхніми частинами або видозмінами (кореневищами, стебловими бульбами, цибулинами, вусами, вивідковими бруньками).