IV етап розвитку банківської діяльності (розширення повноважень банків)

Особливе поширення і удосконалення депозитні банки набули на даному етапі в Англії, Шотландії, Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також в Пн. Америці.

На початку XIX в. з'являються центральні банки, які монопольно виконують функцію емісії банкнот.

Наприклад, у Франції Центральний банк був утворений Наполеоном в 1800 р., Австрійський банк — в 1806 р., Російський державний банк — в 1860 р.

З'явилися і спеціалізовані банки: іпотечні (під заставу нерухомості), народні — обслуговують населення, ремісничі — обслуговують ремісників.

З'явилися також позикові каси, які видавали кредити, ощадні каси — приймали внески населення (вони не мають права займатися кредитуванням, є державними установами і розміщують гроші у державні цінні папери).

У 1848 р. в Пруссії з'являються ломбарди, які стали дуже популярними і швидко розповсюдилися і в інші країни.

ІV етап розвитку банківської діяльності (ринок цінних паперів)

Конкуренція серед банків приводить не тільки до універсалізації банків, але і до появи нових операцій.

Так, в 1877 р. з'являється лізингова операція, дещо пізніше банки починають здійснювати факторингові операції. Розвиток ринку цінних паперів привів до розширення операцій з цінними паперами, а згодом, вже в 70-і рр. XX в., і до появи сек’юритизації активів.

Законодавчі обмеження участі банків на ринку цінних паперів, участь в капіталах підприємств сприяла виникненню трастових операцій. Банк розширює торгівлю золотом, займається валютними операціями, розвиваються кореспондентські відносини.

3. Сутність поняття «банківська система».

Існує два підходи до визначення поняття “банківська система”: інституційний та інституційно-економічний.

Інституційний підхід передбачає визначення банківської системи як сукупності банків, які її утворюють. Даний підхід до визначення сутності банківської системи простежується у національному законодавстві. Так, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Отже, інституційно-економічний підхід передбачає розгляд банківської системи, виходячи з економічних, правових, організаційних умов, які визначають потребу системного впорядкування банківської діяльності.

Банківська система – складна система, що належить до систем вищого рівня, самоорганізовується та історично складається під впливом зовнішніх і внутрішніх процесів, є цілісною сукупністю установ, що здійснюють банківську діяльність і виконують функцію внутрішнього управління банківськими інститутами.

Отже, можна стверджувати, що банківська система є цілісним механізмом, що взаємодіє з іншими системними структурами фінансового ринку, а також як його підсистема утворює більш загальне об’єднання – економічну систему в цілому.

Порівнюючи банківську систему з іншими, можна виявити в ній спільні для усіх систем риси, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють банківську специфіку.