42. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.

Грошово-кредитна політика – це системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі.

Об’єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, є:

· пропозиція грошей;

· процентна ставка;

· валютний курс;

· швидкість грошового обігу;

· рівень інфляції.

Вибір об’єктів грошово-кредитної політики залежить від економічної ситуації в країні і означає, що центральний банк залежно від ситуації може здійснювати орієнтацію на окремі об’єкти регулювання. Відповідно до монетарної теорії гроші вважаються основним чинником, який визначає розвиток економіки. Динаміка грошової маси прямо впливає на індекс цін і номінальний приріст ВВП. Згідно з кривою Філліпса між рівнем інфляції та безробіття є обернена залежність: високі темпи інфляції супроводжуються низьким безробіттям і навпаки. Це дає концептуальні орієнтири для вибору принципів економічної політики держави “Золоте правило” монетаризму: темпи зростання грошової маси повинні бути приблизно постійними (3-5 % на рік). Вони не повинні залежати від коливання економічної кон’юнктури. Ефект від впливу грошової емісії на інфляційний процес проявляється із запізненням, яке становить понад 12-16 місяців. Інфляційні процеси спричиняються не тільки грошовою емісією, але й високим рівнем податків. Широке застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку ринкової інфраструктури в кожній країні, дієвості ринкових саморегуляторів. Щоб монетарна політика була результативною, її необхідно узгоджувати як із фіскальною, так із зовнішньоекономічною політикою, зокрема валютною. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту

державного бюджету та від’ємного сальдо платіжного балансу.

Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії і стримувати економічне зростання при надвисоких темпах кон’юнктури. Її завданням є створення умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що співпадають з цілями економічної політики держави.

43. Цільова спрямованість грошово-кредитної політики.

Розглядаючи цільову спрямованість грошово-кредитної політики, необхідно

розмежувати її стратегічні цілі — кінцеву мету і цілі тактичного порядку, що визначають інструментарій та механізм її реалізації.

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню — забезпечити вирішення триєдиної мети:

• збалансувати економічний розвиток;

• забезпечити оптимальну зайнятість;

• стримати інфляцію.

Цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не забезпечує,

а й передбачає визначення її нагальних автономних цілей. Останні

прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної

політики. Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна

підпорядкованість усього комплексу механізмів грошово-кредитної політики

макроекономічним завданням.