13. Функції регіональної та центральної розрахункової палати.

Розрахункові палати - це проміжна ланка (зв'язуючий вузол) між Національним банком України та органами Державного казначейства, що забезпечує планомірне та своєчасне проведення міжбанківських та внутрісистемних розрахунків по обслуговуванню державного бюджету за доходами та видатками, а в перспективі - і місцевих бюджетів.

Метою створення розрахункових палат є:

- забезпечення прискорення розрахунків між банками в Україні;

- підвищення рівня надійності розрахунків;

- сприяння раціональному використанню тимчасово вільних ресурсів банків і створення фінансового ринку;

- впровадження сучасних міжнародних технологій, стандартів, протоколів і поступове входження банківської системи України в світову банківську систему;

- посилення контрольних функцій Національного банку за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;

- забезпечення багаторівневого захисту даних від несанкціонованого доступу, використання, викривлення і фальсифікації на ступенях опрацювання і зберігання;

- контроль достовірності даних на всіх ступенях розрахунків;

- надання учасникам розрахунків інформаційних послуг. Система розрахункових палат в Україні має дворівневу структуру:

- регіональні розрахункові палати, які обслуговують міжбанківські розрахунки на регіональному та міжрегіональному рівнях;

- Центральна розрахункова палата, яка обслуговує міжрегіональні банківські розрахунки, контролює та виконує балансування міжрегіональних платіжних оборотів.

Центральна розрахункова палата (ЦРП) організовує функціонування Системи електронних платежів та керує роботою Регіональних розрахункових палат.

Основним принципом діяльності Центральної розрахункової палати є перерахування платежів через ЦРП відповідним Регіональним розрахунковим палатам.

Центральна розрахункова палата взаємодіє з усіма Регіональними палатами і представляє верхній рівень Системи електронних платежів.

35. Банківське регулювання, функції, завдання, види здійснення.

- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

• захист інтересів споживачів фінансових послуг;

• створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

• створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками

ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

• забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

• додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

• запобігання монополії та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках

фінансових послуг;

• контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Саме перелічені функції згідно чинного законодавства визначають мету державного

регулювання ринків фінансових послуг в Україні, його економічну сутність.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання включає такі заходи: 1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляду за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

— встановлення обов'язкових економічних нормативів;— визначення норм обов'язкових резервів для банків; — встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики; — рефінансування банків; — кореспондентські відносини; — управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; — операції з цінними паперами на відкритому ринку; - імпорт та експорт капіталу.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли згідно із законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.