
- •Подання про сутність банку з позицій його історичного розвитку
- •Етапи розвитку банківської діяльності.
- •II етап розвитку банківської діяльності («жирооборот»)
- •II етап розвитку банківської діяльності («державні банки»)
- •III етап розвитку банківської діяльності (спеціалізовані банки)
- •IV етап розвитку банківської діяльності (розширення повноважень банків)
- •Сутність поняття «банківська система».
- •Принципи побудови банківської системи.
- •Функції банківської системи.
- •Фактори, що впливають на організаційну структуру та правове регулювання банківської системи
- •Організація і особливості банківської системи Великої Британії.
- •Організація і особливості банківської системи сша.
- •Організація і особливості банківської системи Франції.
- •Організація і особливості банківської системи Японії.
- •11, 12 Формування банківської системи в Україні, основні етапи розвитку.
- •Суть, цілі та принципи діяльності банків в умовах ринкової економіки.
- •Види комерційних банків.
- •Порядок створення і організаційна структура банку.
- •Економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків.
- •Банківські операції: класифікація та принципи проведення.
- •Характеристика пасивних банківських операцій. Склад і структура ресурсів комерційних банків.
- •Характеристика активних банківських операцій.
- •Характеристика комісійно-посередницьких операцій банку.
- •Цілі та принципи створення банківських об'єднань. Основні напрямки їх діяльності.
- •Види банківських об'єднань. Роль та значення у банківській системі.
- •Характеристика організаційно-правових форм функціонування центральних банків світу.
- •Інституціональні характеристики розвитку центральних банків світу.
- •Правові основи діяльності нбу.
- •Функції і завдання нбу.
- •Грошові агрегати, їх структура і значення.
- •Класифікація кредитів рефінансування.
- •Механізм здійснення тендерів щодо розміщення кредитних ресурсів нбу. Ломбардне кредитування.
- •Облікова ставка нбу, принципи її встановлення.
- •Надання кредитів на умовах "овернайт".
- •Механізм надання стабілізаційних кредитів.
- •Економічна сутність кореспондентських відносин між банківськими установами.
- •Функції регіональної та центральної розрахункової палати.
- •35. Банківське регулювання, функції, завдання, види здійснення.
- •36. Банківський нагляд, функції, завдання, види здійснення.
- •37. Організація процесу вступного контролю в системі нбу.
- •39. Організація банківського нагляду в зарубіжних країнах.
- •40. Обслуговування центральним банком внутрішнього боргу.
- •41. Обслуговування центральним банком зовнішнього боргу.
- •42. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
- •43. Цільова спрямованість грошово-кредитної політики.
- •44. Передавальний механізм та ефективність грошово-кредитної політики.
- •45. Типи грошово-кредитної політики.
- •46. Місце і роль грошово-кредитної політики в загальній економічній політиці держави.
- •47. Класифікаційна характеристика інструментів грошово-кредитної політики.
- •48. Повноваження нбу в сфері валютного регулювання. Характеристика методів валютного регулювання і контролю.
- •49. Структура золотовалютного резерву та методи управління його розміром.
- •50. Платіжний баланс - методи його оцінки і прогнозування.
- •Подання про сутність банку з позицій його історичного розвитку
Механізм надання стабілізаційних кредитів.
Стабілізаційний кредит – це кредит НБУ, який може надаватися комерційному банку на виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на строк, визначений правлінням банку.
Стабілізаційний кредит надається банкам строком до 3 років.
Плата за нього встановлюється на рівні, який не нижчий від облікової ставки.
Національний банк має право приймати рішення щодо взяття за стабілізаційним кредитом однорідного або змішаного забезпечення.
Процентна ставка за стабілізаційним кредитом є змінною, її розмір визначається в річних процентах на рівні облікової ставки Національного банку плюс два процентних пункти.
Національний банк з метою обмеження ризику ліквідності банку має право під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановити обмеження та вимоги щодо його діяльності.
Національний банк надає стабілізаційний кредит чи здійснює зміну умов кредитного договору під основне та додаткове забезпечення. Перелік забезпечення за стабілізаційним кредитом, вимоги до забезпечення та порядок його врахування визначені в додатку А.
Банк для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:
1) клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління (ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване в банку;
2) програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;
3) графік повернення стабілізаційного кредиту (рівними за обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головою правління (ради директорів) банку;
4) документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом.
Рішення про надання стабілізаційного кредиту банку приймає Правління НБУ на підставі висновкутериторіального управління НБУ та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду НБУ. У цьому рішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Прийнявши позитивне рішення про надання стабілізаційного кредиту, відповідне територіальне управління НБУ вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору про надання кредиту. Банк-позичальник повинен розробити графік погашення стабілізаційного кредиту і дотримуватися його строків.
Економічна сутність кореспондентських відносин між банківськими установами.
Комерційні банки для проведення міжбанківських та міжнародних операцій встановлюють кореспондентські відносини з іншими банками. Кореспондентські відносини можуть встановлюватися безпосередньо між комерційними банками або між комерційними банками та центральним банком.
Кореспондентські відносини – це договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного, а також надання кредитів, інвестиційних та інших послуг. Такі відносини можуть виникати між банківськими установами як всередині країни, так і за її межами.
Банки-кореспонденти – це банки, які на основі договору виконують доручення один одного за платежами і розрахунками через спеціально відкриті рахунки “Лоро” і ”Ностро”.
Рахунок “Лоро” – рахунок, відкритий комерційним банком банкові-кореспонденту (“ваш рахунок у нас”).
Рахунок ”Ностро” – рахунок даного комерційного банку у банку-кореспонденті, на якому відображаються взаємні платежі (“наш рахунок у вас”).
Рахунок “Ностро” одного комерційного банку є рахунком “Лоро” для банку-кореспондента. Основні записи роблять на рахунку “Лоро”, які відображаються на рахунку “Ностро” методом “дзеркальної” бухгалтерії.
Предметом кореспондентських відносин є ділові відносини між двома банками.
Кореспондентські відносини актуальні в тому випадку, коли один банк з мето здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.
Причини актуальності кореспондентських відносин:
необхідність знання права і звичаїв торгівлі країн;
необхідність знання особливостей іноземних ринків;
ведення рахунку і розрахунків в інвалюті;
географічна віддаленість;
інший часовий пояс;
знання іншого ринку.