Питання для самоконтролю

1. Що таке передумови розміщення продуктивних сил і їх суть?

2. Визначте сутність і структуру природно-ресурсного потенціалу.

3. Як поділяють країни щодо забезпечення і використання природних ресурсів?

4. Як класифікують галузі народного господарства за ступенем залежності від природних ресурсів?

5. Назвіть основні види оцінки природних ресурсів.

6. Розкрийте суть економічної оцінки природних ресурсів.

7. На які групи поділяють запаси корисних копалин за народногосподарським значенням?

8. Назвіть категорії запасів корисних копалин, які виділяються в геології.

9. Назвіть основні види природних ресурсів.

10. Як класифікують природні ресурси за ознакою вичерпності?

11. Визначити сутність та основні напрями ресурсозбереження.

12. Розкрийте суть функціонального зонування території.

4. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил. Населення і трудові ресурси

Демографічні передумови та їх структурні блоки. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил у комплексі передумов є найважливішою складовою частиною, адже трудові ресурси - головна продуктивна сила. Проводячи аналіз впливу демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їх споживач. Тому враховувати потрібно і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення формує і споживчий ринок, і ринок праці. Отже, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація її працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Зайняте в суспільному виробництві населення є найбільш активною продуктивною силою суспільства, оскільки бере участь у створенні матеріальних цінностей. Одна частина цих цінностей іде на споживання, а інша — на розвиток виробництва, роль якого полягає у забезпеченні потреб суспільства, піднятті життєвого рівня населення. Таким чином, зміни у чисельності населення позначаються і на споживчому попиті, і на його структурі. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

Додамо, що тісний зв'язок населення та економіки є не тільки на стадії виробництва, але й на стадії споживання. Тут, перш за все, необхідно звернути увагу на той факт, що демографічна структура впливає на масштаби виробництва. структуру та якість товарів, призначених для споживання. В свою чергу, споживання теж має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення І рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту (продукти харчування). Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг.

Демографічні передумови можна поділити на структурні блоки:

- чисельність населення країни(регіону), його динаміка, о. характер відтворення (формування, розподіл, використання);

• розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

• статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень кваліфікації;

• структура зайнятості населення;

• національний склад;

• демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими передумовами і факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.

Чисельність населення та його динаміка. Чисельність населення чи регіону є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціальних та демографічних. Чисельність населення не є стабільною величиною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів.

Чисельність населення найбільш впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Певною мірою чисельність визначає і розмір валового внутрішнього продукту (ВВП) країни, хоча ця залежність не пряма, оскільки вирішальний вплив на величину ВВП мають інші фактори(наприклад, продуктивність праці).

Проте країна з великою кількістю населення, як правило, має чималий ВВП. Наприклад, за цим показником Індія, що розвивається перевершує такі високо розвинуті країни, як Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція. З тієї ж причини Китай попри нижчу продуктивність праці, випередив за обсягом виробництва Німеччину, Великобританію, Францію. Отже чисельність населення регіону - один з найважливіших факторів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.

Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпечення трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл лікарень. Навіть власник невеликого підприємства побутового обслуговування повинен хоча б у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого району і країни, а й інших держав.

На початок 2000 р. населення світу сягнуло 6 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах (Китай, Індія, США, Індонезія, Росія, Бразилія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія) проживало більше половини населення світу. Чисельність населення України за даними перепису населення в 2001 р. становить 48,4 млн. чол. була майже такою ж, як у 1990 р. Причиною зменшення кількості населення в державі є не соціальні катаклізми або природні катастрофи, а ті соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися в Україні на сучасному етапі розвитку.

Треба зазначити, що аналіз демографічного потенціалу полягає у вивченні сучасної чисельності населення і трудових ресурсів та прогнозу їх чисельності на перспективу. Аналізується статево-вікова структура населення, фахова, освітня і культурна структура трудових ресурсів, а також купівельна спроможність населення, традиційні навички, ціннісні орієнтації (перевага матеріальних і трудових цінностей).

Прогноз чисельності населення здійснюється різними методами. Однак найпоширеніший з них - метод лінійної функції:

Nt =Nо(1+kt), де (4.1)

No - початкова чисельність населення;

Nt - чисельність населення через t років;

k - середньорічний приріст населення;

t- період прогнозування.

Лінійна функція використовується тоді, коли середньорічний приріст - постійна величина.

Найважливішим показником динаміки чисельності населення є показник природного приросту населення. Динаміка природного приросту населення залежить від р-внів народжуваності і смертності. Приріст населення - це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період. Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були співставні (зручні в порівнянні) в різних регіонах їх розраховують на 1000 чоловік, одержуючи загальні коефіцієнти: коефіцієнт народжу­ваності, коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту.'

Коефіцієнт народжуваності:

n = (N/(T*S))* 1000, де (4.2)

N - кількість народжених;

Т - період прогнозування;

S - середня кількість мешканців регіону за період Т.

Коефіцієнт смертності:

m = (М/(Т*S))* 1000, де (4.3)

М - кількість померлих.

Коефіцієнт природного приросту:

К = ((N-М)/(Т*S))* 1000. (4.4.)

Ці коефіцієнти розраховують у промілле (%о).

Народжуваність - найдинамічніший показник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти прості для обчислення, але вони не зовсім точно характеризують демографічний процес, бо не враховують вікову структуру населення. Більш точну інформацію дають сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно - від 15 до 50 років). Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення, (нульовий приріст), необхідно, щоб сумарний коефіцієнт становив 2.6. У країнах з високою смертністю цей показник

повинен бути вищий, у країнах з низькою смертністю — нижчий. В Україні він дорівнює 2.12.

Найвищі показники народжуваності у країнах, що розвиваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де сумарний коефіцієнт становить 8.0, в Йорданії - 7.4, Сенегалі -7.2, Мексиці - 6.2. Найнижчі коефіцієнти в Європі. Так, зокрема, в Угорщині - 1.8, Австрії - 1.4, ФРН - 1.3, Японії - 1.7, США - 1.8. Отже, в розвинутих країнах склалась досить. напружена демографічна ситуація. Складною вона є і в Україні.

Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. Зазначимо, що у світі в останні роки показник смертності у цілому зменшується. Особливо це помітно у країнах, що розвиваються. Однак протягом останніх десятиріч високо розвинених країнах світу цей показник почав поволі зростати і часто є вищий, ніж у тих, що розвиваються.

Одним з показників, що найбільш точно відбивають демографічну ситуацію в країні, є коефіцієнт смертності немовлят, тобто кількість дітей, які померли у віці до одного року в перерахунку на 1000 чоловік. Цей показник найнижчий у країнах з розвинутою ринковою економікою.

За останні 55 років коефіцієнт смертності в Україні практично не змінився. Так, у 1940 році він становив 143 %о, у 1995 р. - 15.4 %о, у 1997 р. - 14.9 %о, у 1998 р. - 14.3 %о. Проте

різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3 %о у 1940 р. до 8.3 %о у 1998 р.). 1 як наслідок коефіцієнт природного приросту населення скоротився з 13.0 %о у 1940 р. до -6.0 %о у 1998 р.

Значне зниження народжуваності та зростання смертності населення зумовлені погіршенням умов його життя. Велику роль відіграє і складна екологічна ситуація, яка особливо загострилася після аварії на ЧАЕС. Усі регіони України зазнали радіоактивного забруднення, що підтвердилося різким зростанням смертності після 1986 р. Найвища вона серед осібстарших вікових груп. Досить високою в Україні є і смертність дітей у віці до одного року. Так, у 2000 р. вона становила 12.8 %о, в тому числі в міських поселеннях- 12.9 %о, в селах- 12.7 %о. Однак, необхідно зазначити, що в цілому спостерігається зниження цього показника, оскільки в 1995 р. він складав 15 %о.

У світі показник природного приросту досяг максимуму 20.6 %о) у другій половині 60-х рр. Потім він почав знижуватися і наприкінці 80-х становив 16.1 %о. Найнижчі показники природного приросту властиві європейським країнам. У ряді країн цей показник від’ємний (Угорщина, Болгарія, Німеччина, Росія). Найвищі показники природного приросту у країнах Африки і Близького Сходу (перевищують 35-40 %о) Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на осіб у працездатному віці, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

Статево-вікова структура населення. Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Характер населення безпосередньо впливає на його статево-вікову структур Особливе значення має контингент осіб працездатного віку.

Частка осіб працездатного віку в економічно розвинених країнах вища, ніж у тих, що розвиваються. Щодо економіки – це позитивний факт. Демографічне навантаження на працездатне

населення тут менше, бо менша частка непрацездатного населення, яке потребує соціальної підтримки. Якщо в Україні на одного працюючого припадає 0.6 утриманців, то у Кенії -1.2.

В Україні проблеми статево-вікової структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні Певні особливості є у сільській та міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова і статева структури населення, що негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Середній вік мешканця України - 36.5 років, але водночас вік міського жителя становить 34.8, а селянина - 39.8 років. Наймолодше населення у Закарпатській області - 32.3 років найстаріше - у Вінницькій 38.9. Середній вік мешканця Одещини-35.9 років.

Важливу роль у природному відтворенні населення відіграє саме характер вікової структури населення. Характерної особливістю сучасної вікової структури населення України зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в нашій країні на сучасному етапі розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське, населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.

Важливим фактором подальшого економічного та соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими групами населення - допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиріччя показує істотне зменшення чисельності та питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності країни. Дещо зменшується чисельність та питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок - 16-54 роки), Чисельність населення країни у віці, старшому за

працездатний, постійно зростає. Все це свідчить про старіння населення. Трудові ресурси та їх структура. Дані про статево-вікову структуру населення необхідні для вивчення процесів

відтворення трудових ресурсів, визначення їх якісної та кількісної структури .Трудові ресурси - це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, світу, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно-корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Вперше це поняття запропонував академік С.Струмилін.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, належить працездатне населення у працездатному віці. На сьогоднішній день нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня - 55 років для жінок, 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або сфері послуг. З числа трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку. Треба сказати, що в країнах ринкової економіки термін "трудові ресурси" не вживається, а використовується поняття "економічно активне населення"

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком

до 16 років або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати і за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів - це поліпшення умов праці, техніки безпеки охорони здоров'я, що уможливить зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію. Істотний вплив на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах НТП це найважливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування чисельності і структури трудових ресурсів.Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш точні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового потенціалу

Під трудовим потенціалом слід розуміти систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятості та робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров'я, міграційною мінливістю), потребами суспільного виробництва в робочій силі відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу поняття відносне. Його показники виявляються в показниках якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічні медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних моральних, науково-технічних та ін.

Загальну величину трудових ресурсів визначають за формулою:

C = Т-а-n-b+m, де (4.5)

C- чисельність трудових ресурсів;

T - чисельність населення у працездатному віці;

a - особи працездатного віку, які працюють у домашньому господарстві;

n- непрацюючі інваліди у працездатному віці; m- працюючі пенсіонери і підлітки;

b - ті, що навчаються з відривом від виробництва.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та кооперативних підприємствах та організаціях);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві, індивідуальною трудовою діяльністю;

• зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

• зайняті у військовій службі (військовослужбовці).

Як особливу групу, необхідно виділити безробітних. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва і сфери послуг. Розселення населення на території. Територіальне розміщення населення тісно пов'язане з економічними і природними передумовами розміщення виробництва. Кращі грунтокліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.

До початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю у більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі: Східні регіони Китаю, Індія, Південно-Східна Азія, Західна Європа, лісостепова зона Східної Європи, Центральна Америка, долина річки Ніл, плато Східної та Південної Африки. І нині щільність населення там достатньо висока.

З розвитком промислового виробництва, особливо обробної промисловості, залежність розселення від природних умов почала слабшати. Лише добувна промисловість концентрує населення у місцях видобутку корисних копалин: Донбас Криворізький басейн, Урал, Рурський басейн. У другій половині XX ст. населення економічно розвинутих країн має тенденцію концентруватись у регіонах з м'яким кліматом. Проте це вже пов'язано не з рільництвом, а з тяжінням до комфортних умов проживання. Слідом за населенням пересувається і виробництво. Зокрема, цей фактор впливає певною мірою на прискорений розвиток штату Каліфорнія в США.

Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших міським. Найчастіше на базі чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість і щільність населення стає наслідком обох факторів.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони:

- Донецько-Придніпровський;

- Західно - Український; - Південний.

У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передовсім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяють Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров'я, Харківська область. Західно - Український район більшою мірою зазнав впливу фактора сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У Південному районі вплив обох факторів урівноважений.

Якщо не враховувати держав - міст і дрібних за територією країн, то найбільшу в світі щільність населення мають: Бангладеш (818 чол./км ²), Бахрейн (784), Пуерто-Рико (410 Ліван (292), Республіка Корея (449), Бельгія (325), Нідерланди (374). Найменшу щільність населення мають: Монголія (1.5 чол./км²), Ісландія (2.6), Лівія (3), Канада (3), Австралія (2.3).

Що стосується України, то вона належить до країн з високою щільністю населення. Густота населення в країні становить 83 чол. на 1 км ². Розміщення населення по території певною мірою відповідає особливостями розміщення виробництва та природно-ресурсного потенціалу.

Найменша щільність населення характерна для Українського Полісся та півдня. Тут вона становить менше 60 чол. на 1 км². Зазначимо, що в Чернігівській області щільність населення не досягає і половини середнього показника по Україні. Все це обумовлено певними природними особливостями цієї території. Найвища густота населення на сході країни, де вона перевищує 130 чол. на 1 км², а в Донецькій області сягає 190 чол. на 1 км². Висока щільність населення характерна і для західних областей. Так у Львівській області цей показник становить 126 чол. на 1 м², в Чернівецькій - 116 чол. на 1 км². Зазначені особливості «зміщення населення в Україні є значною мірою результатом регіональних особливостей динаміки його чисельності, що склалася в результаті відмінностей природного руху та еміграційних процесів.

Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Системи розселення населення - це територіально цілісні і функціонально взаємопов'язані сукупності поселень. Основними чинниками розселення є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил), природні, демографічні. Розселення є міським і сільським. Ці системи розселення мають істотні відмінності щодо функціональної структури і людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення і розвиток системи розселення - це наслідок територіального поділу праці.

За ступенем розвитку і територіальним охопленням системи розселення поділяються на:

- локальні системи, які охоплюють відносно невелику територію (в Україні - це може бути область або навіть її частина). Критерієм розмежування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у год.) від центру системи до її крайнього поселення. Для регулярних поїздок в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1.5 год. Центром локальної системи є найбільше функціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів. Так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входить в систему, також ранжуються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри);

- регіональні системи, які розміщуються на досить великих територіях. В Україні вони включають населення кількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК. Найбільше місто регіону набуває значення регіонального центру. Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох міських агломерацій. Мегаполіси можуть простягатися на сотні кілометрів, проте вони не являють цілковиту міську забудову території, її "галявини" можуть бути зайняті селами, рекреаційними об'єктами. Найбільші мегаполіси світу: "Босваш" - між американськими містами Бостоном і Вашингтоном; "Чипітс" - між Чикаго і Пітсбургом; "Сансан" - міжСан-Франциско і Сан-Дієго; Тихоокеанське узбережжя між Токіо і Осакою; район нижньої течії р. Рейн (Нідерланди – Німеччина) Розселення і виробництво мають прямий та зворотній зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво яке зумовлювало певну систему розселення і сьогодні сільське господарство і гірнича промисловість, наприклад, локалізують поселення. Але під впливом НТП великі міста "притягують" виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них науковомістких виробництв формуванню потужних інформаційних центрів.

Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Друга половина XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон). Водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста - супутники, які перетворюються на міста — спальні, чи на промислові додатки великих міст. Місто - центр розвантажується від надміру кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки з іншими поселеннями агломерації. Такий процес називається субурбанізація. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.

Міське розселення. На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 2000 рр. зросло у 5.2 рази, а сільське зменшилось в 1.7 рази. Тепер в Україні 448 міст, 897 селищ міського типу. Між цими двома видами поселення є істотні відмінності. Містом вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та членів їх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспорті, торгово-розподільчі) та неекономічні (адміністративні, культурні, рекреаційні). За функціями, що вони виконують, міста бувають:

-монофункціональні - міста, що виконують одну функцію (Трускавець, Моршин - курортні центри, Вапнярка - транспортний центр);

-поліфункціональні - міста, які виконують дві або більше функцій (Київ, Львів, Одеса).

Найгустіша мережа міст характерна для Донецької (51 місто), Луганської (37), Київської (25) областей, найменше у Миколаївській, Херсонській областях (по 9 у кожній).

За кількістю жителів міста поділяють на:

- малі (до 50 тисяч); ;

- середні (50-100 тисяч);

- великі (100-500 тисяч);

- дуже великі (500-1000 тисяч);

- міста-мільйонери.

В малих містах проживає 31.3 % міських жителів, в середніх 11 %, містах-мільйонерах - 21.6 %. До міст мільйонерів в Україні належать: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Кількість міського населення в регіонах України неоднакова. Так, в Донецькій області 90 % населення проживає в містах, в Харківській - 79 %, Львівській -61%.Проміжною ланкою між містом і селом є селища міського типу. Вони розміщуються навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів, санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців, переважно робітників і службовців. Селища міського типу поділяються на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу.

Сільське розселення. На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. В 1913 році його частка становить 81 %, а в 2000 - 32 %. Чисельність сільського населення за цей період зменшилась в 1.7 рази, Сільське населення переважає у Вінницькій (53 %), Закарпатській (61 %), Івано-Франківській (56 %), Рівненській (52 %), Тернопільській (56 %), Чернівецькій (57 %) областях. Найменша частка сільського населення у Донецькій (10 %), Луганській (14 %), Дніпропетровській (16 %), Харківській (21 %) областях. Скорочується в Україні і кількість сіл. З 1961 р. по 2000 р. їх кількість зменшилась в 1.5 рази. Зараз в країні налічується 28775 сіл. За кількістю жителів села поділяються на:

• малі (до 500 чол.) - 57.7 %;

• середні (500-1000 чол.)-22.4%;

• великі (понад 1000 чол.) - 19.9 %.

Переважна більшість населення проживає у середніх великих селах. Планування сільських поселень в Україні групове одновуличне, ланцюгове, регулярне, у вигляді хуторів.

На терені країни в системі сільського розселення поширену таке негативне явище, як депопуляція, особливо у Чернігівській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській областях. Інакше кажучи це зони, де смертність перевищую народжуваність. Починаючи з 1979 р. у сільській місцевості кількість померлих перевищує кількість народжених. З 1979 р. по 2000 р. чисельність міського населення зменшилась на 16.6 % (3.2 млн. чол.).

Приблизно половина малих сіл країни знелюднена. На сучасному етапі в селах залишаються на постійне помешкання люди старшого віку (28 %) В селах не вистачає фахівців вищої кваліфікації, закладів освіти і охорони здоров'я.

В Україні село потребує додаткових потужностей для прискорення будівництва і впровадження в дію низки об'єктів сфери послуг, соціально-економічної інфраструктури, вжиття заходів, спрямованих на зменшення відпливу населення, закріплення молоді на селі, а саме:

- остаточне закінчення приватизації землі, її роздержавлення;

- паювання різних колективних організацій та підприємств;

- поліпшення умов сільськогосподарської праці за рахунок

досягнень НТІТ, істотного зменшення ручної праці;

- поширення в сільськогосподарських районах будівельної

індустрії, збільшення послуг для будівництва і ремонту житлових будівель

- збільшення обсягів будівництва водопровідних і газових

мереж.

Додамо, що сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику і диференціацію сіл на перспективні і неперспективні, геноцид, а також важкі умови життя та праці селянина. Відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюднення українського села.

Міграція населення та її види. Міграція - це переміщення населення з постійного місця проживання, пов'язане з перетином певних меж (міста, району, країни, материка). Можна виділити два види міграцій - зовнішні та внутрішні. Останні, у свою чергу поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом та селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять - мігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії - до країн Західної Європи, з країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії - до США, з України, Білорусії, Росії - до США, ФРН, Ізраїлю. Цілком зрозуміло, що в країни з розвинутою ринковою економікою мігрує найпотужніший, найякісніший (фізично та інтелектуально) трудовий потенціал нації. Більшість мігрантів -це економічно активне населення та населення молодих вікових груп, що мають середню спеціальну та вищу освіту.

Значними в Україні є і внутрішні міграції - міграція між регіонами, областями, населеними пунктами.

За тривалістю переміщення населення виділяють безповоротну і тимчасову міграцію. Тимчасові міграції включають сезонні та маятникові переміщення. Сезонні міграції населення - це тимчасове його переміщення. Вони бувають:

• економічні - забезпечення робочою силою певних галузей господарства на період сезонного збільшення робіт;

• соціально-культурні поїздки на навчання, лікування, відпочинок тощо.

Значних розмірів набули маятникові трудові поїздки населення ("маятникова міграція"). Маятникова міграція - це регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання.

Демографічна політика держави. Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.

В усіх країнах Європи, Північної Америки, Японії проводиться політика, скерована на збільшення природного; приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочування народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинутих країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту. Але треба відзначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15-20 років, а тому демографічна політика має бути довготерміновою.

У більшості країн, що розвиваються, а також у, Китаї демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім'ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. У Китаї, запроваджено мінімальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років для жінок. Сім'ї, що мають понад двох дітей, сплачують високі податки.

Демографічна політика України скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо. Однак, ці заходи є мало ефективні і не можуть розв'язувати демографічні проблеми в Україні.

Питання для самоконтролю

1. Визначте місце демографічних передумов у комплексі передумов розміщення продуктивних сил.

2. На які структурні блоки поділяють демографічні передумови?

3. Визначте особливості сучасного відтворення населення України та динаміки його чисельності.

4. Як розраховують прогнозну чисельність населення?

5. Назвіть основні показники, які характеризують динаміку чисельності населення.

6. Що називають урбанізацією?

7. Назвіть склад трудових ресурсів, особливості їх формування в Україні.

8. Як визначають загальну величину трудових ресурсів?

9. Який населений пункт називають містом?

10. Що таке системи розселення і як вони поділяються за територіальним охопленням?

10. Який процес називають субурбанізацією?

11. Що таке міграція населення?

12. Визначте сутність демографічної політики?

13. Як поділяють міста за функціями, що вони виконують?

14. Що таке депопуляція населення?

10. Який населений пунк називають селом?

11. Як поділяють міста за кількістю жителів?

18. Що називають мегаполісом?