Додаткова інформація Особливості порушення і закриття кримінальних справ.

Загально відомо, що згідно зі статтею 22 КК кримінальній відповідаль­ності підлягають особи, яким виповнилося не менш ніж 14 років. Між тим, пунктом 5 статті 6 КПК визначено, що кримінальну справу не пору­шується, а порушена справа підлягає безумовному закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку. Чим викликана ця розбіжність?

Щоб відповісти на це запитання, слід звернутися до Закону України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітейё”. У розділі IV цього Закону встановлено, що за рішенням суду неповнолітні можуть бути доставлені до приймальників-розподільників для неповнолітніх, направлятися до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, якщо вони вчини­ли правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, але по досягненні 11 років. Поміщення до цих установ суттєво обмежує волю неповнолітніх правопорушників з метою запобі­гання продовженню протиправної поведінки і забезпечення їх соціальної реабі­літації.

Частиною четвертою статті 6 і статтею 7³ КПК встановлено порядок, згідно з яким у разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпеч­не діяння вчинене особою, яка досягла 11-ти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту такого діяння має бути порушена кримінальна справа.

Якщо буде встановлено, що особа віком від 11 років, яка підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і щодо якої достатньо підстав вважати, що вона буде ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей строком до 30 діб. Цей строк за наявності підстав може бути продовжено рішенням суду ще до 30 діб. Питання щодо поміщення такої особи у приймальник-розподільник для дітей вирішується судом за поданням слідчого або органу дізнання за згодою прокурора, з урахуванням особливостей, передбачених частинами третьою і четвертою статті 447 цього Кодексу, негайно. На рішення суду прокурором, законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім протягом трьох діб з дня ухвалення такого рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання рішення суду про поміщення дитини у приймальник-розподільник для дітей.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Статтями 97 КК і 9 КПК встановлено підстави і порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості. У відповідних випадках неповнолітньому пред’являється обвинувачення з додер­жан­ням вимог статті 438 КПК, після чого виноситься постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. Всі матеріали пред’явля­ються обвинуваченому з додержанням вимог ст. 440 КПК і справа направляється прокурору.

Дії прокурора по справах про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру регламентовані статтями 232¹ і 233 КПК, згідно з якими прокурор, одержавши від слідчого закриту кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 7^3­ або 9 КПК, перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:

1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру;

2) скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;

3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову

На перевірку справи і подальше її спрямування прокурору дається п’ять днів.

Розглядаючи справу, що надійшла від слідчого, прокурор має особливу увагу приділяти повноті вивчення особи неповнолітнього обвинуваченого. Це має неа­бияке значення не тільки для з’ясування обґрунтованості закриття справи, а й для подальшого можливого звільнення неповнолітнього обвинуваченого від покаран­ня із застосуванням примусових заходів виховного характер судом у відповідності зі статтею 105 КК.