30. Особливості процесуального порядку обрання запобіжного заходу – тримання під вартою. Повноваження прокурора.

Стаття 155 КПК. Взяття під варту

Взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано:

1) у справах про злочини, за які законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у випадках, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний не виконав обов'язків, пов'язаних із раніше застосованим до нього запобіжним заходом, у тому числі обов'язків, передбачених статтею 149-1 цього Кодексу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, - виключно у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, перебуваючи на волі, переховувався від органів дізнання, досудового слідства чи суду, перешкоджав установленню істини у справі, продовжив злочинну діяльність або не виконав обов'язків, пов'язаних із раніше застосованим до нього запобіжним заходом, у тому числі обов'язків, передбачених статтею 149-1 цього Кодексу;

3) у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, за винятком випадків, коли ця особа, перебуваючи на волі, переховувалася від органів дізнання, досудового слідства чи суду, перешкоджала встановленню істини у справі або продовжила злочинну діяльність.

Взяття особи під варту у будь-якому випадку повинно бути винятком, а не правилом, оскільки конституційне право на свободу та особисту недоторканність - одне з найважливіших, найбільш значущих для людини.

Приймаючи таке важливе рішення як обмеження свободи особи, прокурори та суди завжди повинні керуватись Конституцією України як законом прямої дії та міжнародно-правовими актами щодо додержання прав і свобод людини.

При вирішенні питань, пов'язаних із затриманням особи, обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і продовженням строків тримання під вартою слідчі та прокурори мають додержувати вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.14 Кримінально-процесуального кодексу, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.

Згідно із статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 р., ратифікованої Україною 17.07.97 р., обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.

Статтею 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. При цьому, як вбачається зі змісту частини 3 ст.29 Конституції, тримання особи під вартою може бути застосовано лише як тимчасовий захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його.

Відповідно до статті 14 КПК України ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення. При цьому вказана стаття прямо визначає, що прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Вказаним положенням фактично встановлюється пріоритетне значення саме прокурорського нагляду за додержанням законів у зв’язку з тримання особи під вартою, визначається особливий статус прокурора, якій наділений повноваженнями щодо негайного звільнення особи, у разі незаконного позбавлення волі, навіть за відсутності рішення суду.

Таким чином, арешт, як обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість, може бути застосований лише:

1) як тимчасовий захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його;

2) на підставах і в порядку (або за процедурою), визначеною законом;

3) не інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Згідно з вимогами частини 1 ст.155 КПК України взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Проте у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді взяття під варту може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, тобто від одного до трьох років.

Згідно з пунктами 3, 13 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, обов’язковою умовою його застосування (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість у тому, що більш м‘які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Вказаними критеріями повинні керуватись як прокурор, так і суддя, розглядаючи відповідне подання слідчого.

Повноваження прокурора

Наказ №4 П. 5.1. Ретельно перевіряти необхідність застосування запобіжного заходу – взяття під варту, при потребі особисто допитувати підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітнього – в усіх випадках.

Рішення про відмову в погодженні подання про взяття під варту викладати із зазначенням мотивів на цьому документі.

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму від 25 квітня 2003р. №4 суди не повинні брати до провадження подання, внесені відповідно до ст.165-2 КПК, якщо на порушення ч.2 цієї статті вони не були погоджені з прокурором, або той із ними не погодився, або з подання не зрозуміло, який саме прокурор (його посада і прізвище) дав згоду. На даний час подібної практики щодо «ігнорування прокурора», спроби створення якої з боку деяких слідчих існували після запровадження судового порядку прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, вже не існує.

Згода прокурора на внесення подання – одна з форм прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідства, передбаченого п.3 ст.121 Конституції України, ст.ст.29,30 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.25,227 КПК України.

Важливою гарантією забезпечення законності є також передбачене КПК право прокурора самому звертатись до суду з поданням про взяття особи під варту.

При вирішенні питання про внесення подання до суду прокурор згідно з вимогами ч.2 ст.165-2 КПК України зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами справи, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів та їх достатність для обвинувачення, тобто перевірити законність та обґрунтованість подання. Тому суди не вправі виконувати функцію прокуратури і приймати подання до провадження без згоди прокурора. При цьому, суди, як вимагає це Верховний Суд України, мають з‘ясовувати правомочність особи, яка погодила подання у разі виконання обов’язків прокурора, та долучати до цього документа копію відповідного наказу.