3. Сторонами агентського договору є комерційний агент і суб'єкт, інтереси якого він представляє (клієнт).

Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК України комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Наявність статусу суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності у агента обумовлена визнанням агентської діяльності підприємницькою (ч. 1 ст. 295 ГК України).

Прямих вимог щодо наявності у клієнта за агентським договором статусу суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності законодавство не містить. Проте вказівка у визначенні агентської діяльності на здійснення господарської діяльності, в процесі чи з приводу якої укладається агентський договір, свідчить про необхідність мати статус суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності обома сторонами агентського договору: як агентом, так і клієнтом.

4. Згідно зі ст. 296 ГК України агентські відносини виникають у разі:

- надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;

- схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. Така угода, за ч. 2 ст. 298 ГК України, вважається схваленою клієнтом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.

5. Агент надає послуги від імені клієнта. Згідно зі ст. 239 ЦК України угода, вчинена представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Це означає, що агент ніяких прав та обов'язків за угодами, які він уклав на виконання агентського договору, не набуває. Крім того, ч. 4 ст. 295 ГК України передбачає, що комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.

Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. В цьому разі відносини між ними та клієнтами регулюються не агентськими договорами (договорами доручення), а договорами комісії, про що йдеться далі.

Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Проте це не є обов'язковим, зокрема, у відносинах, що оформляються агентськими договорами (див., наприклад, Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 грудня 2002 р. № 502, яка встановлює порядок здійснення діяльності банків і агентів, що здійснюють від імені банків валютно-обмінні операції через пункти обміну іноземної валюти). У будь-якому разі відповідно до вимог ч. 4 ст. 297 ГК України у агентському договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

6. Агент надає послуги за рахунок клієнта. Це означає обов'язок клієнта забезпечити агента коштами, необхідними для виконання агентського договору, а також відшкодувати агенту фактичні витрати, яких він зазнав при виконанні агентського договору (ч. 2 ст. 1007 ЦК України). Крім того, згідно зі ст. 301 ГК України відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

Клієнт розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених агентським договором.

7. Агентський договір укладається в письмовій формі і є консенсуальним. Він повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. За змістом ч. З ст. 297 ГК України агентським договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

8. Згідно зі ст. 304 ГК України агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за 1 місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.

У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.

95 Правове регулювання капітального будівництва.

За умов існування СРСР правове регулювання відносин у капітальному будівництві (і суміжних з ним) здійснювалося союзним законодавством. Республіканські нормативні акти в цій сфері якщо і приймалися, то тільки дубл ювали зміст союзних. В умовах формування самостійного українського законодавства основні напрями правового регулювання капітального будівництва і суміжних з ним сфер визначаються Законом України «Про інвестиційну діяльність» та нормами ЦК України, де цим питанням присвячено главу 29.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» передбачено, щодо прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Тому серед джерел правового регулювання капітального будівництва України залишаються на певний час законодавчі і підза-конні акти колишнього СРСР.

Так, Постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1986 р. були затверджені Правила про договори підряду на капітальне будівництво. Певні зміни було внесено в порядок застосування їх Постановою Ради Міністрів СРСР від ЗО липня 1988 р. «Про впорядкування системи економічних (майнових) санкцій, що застосовуються до підприємств, об'єднань і організацій». Порядок

укладення і виконання договорів субпідряду регулюється Положенням про взаємовідносини організацій — генеральних підрядчиків з субпідрядними організаціями, затвердженим Постановою Держбуду СРСР і Держплану СРСР від 3 липня 1987 р. Щодо правового режиму договору на виконання проектних і розвідувальних робіт, то він встановлений нормативним актом, прийнятим понад ЗО років тому і через це явно застарілим. Правила про договори на виконання проектних і розвідувальних робіт, про які йдеться, були затверджені Держбудом СРСР, Держпланом СРСР і Міністерством фінансів СРСР 25 травня 1959 р. Багатосторонні контракти в капітальному будівництві регулюються Тимчасовим положенням про контракт в капітальному будівництві, затвердженим Держбудом СРСР від 13 березня 1989 р.

Важливе місце серед джерел правового регулювання посідають постанови Уряду СРСР. Деякі з них присвячені загальним питанням, як, наприклад, Постанова Ради Міністрів СРСР від ЗО вересня 1989 р. «Про деякі заходи щодо поліпшення стану справ у капітальному будівництві»; інші — окремим проблемам, як наприклад, Постанова Ради Міністрів СРСР від 23 січня 1981 р. (з відповідними змінами від 24 квітня 1984 р.) «Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів». Важливу роль у регулюванні розрахунково-кредитних відносин відіграють Правила фінансування і кредитування будівництва, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 січня 1987 р.

Протягом останніх років впроваджується метод будівництва об'єктів «під ключ». Відносини між учасниками такого будівництва регулюються відповідно до Положення про організацію будівництва об'єктів «під ключ», яке затверджене Постановою Держбуду СРСР від 10 листопада 1989 р.

Крім наведених нормативних актів законодавчого, підзакон-ного і відомчого характеру, діють численні будівельні норми і правила, а також інструктивні й інформаційні листи Держбуду УРСР і Державного арбітражу УРСР (нині — Держкоммістобу-дування і Вищого арбітражного суду України), які в прямому розумінні не є джерелами права, але суттєво впливають на формування практики застосування цих джерел.