2. Еволюція грошових форм
Гроші пройшли тривалий та складний шлях розвитку з точки зору не лише ускладнення економічної їх сутності та підвищення суспільної ролі, а й зміни форм. Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Між епохами повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха змішаних форм, коли в одних країнах використовували повноцінні або неповноцінні гроші, а в інших паралельно функціонували обидві форми грошей.
Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, тотожну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості матеріалу, з якого вони були виготовлені.
Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вартість грошей може відхилятися від вартості матеріалу, з якого вони виготовлені.
Висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші. В різні епохи в різних країнах і регіонах їх роль виконували різні товари, зазвичай товари найбільшого попиту і найбільш цінні для ринку. Діапазон таких речей – від коров’ячих черепів на острові Борнео до черепів людини на Соломонових островах, від металевих списів у Конго до солі і хліба у Європі, мішечків з какао-бобами у Мексиці, оливкової олії у Малій Азії. Яким дивним це не видається сьогодні, в епоху рабовласництва навіть раби виконували функцію загального еквівалента.
У древніх східних деспотіях, у фараонівському Єгипті, у державах Месопотамії, хетів, древніх персів та ін. розповсюдженим видом товарних грошей була худоба. Про виконання худобою функції грошей в Індії свідчить назва сучасної індійської грошової одиниці (в перекладі з санскриту «рупія» – худоба). З худобою пов’язане походження слова «капітал», що відповідало у давньогерманській мові багатству у вигляді певної кількості голів худоби. В період Київської Русі вираз «скот» застосовувався в розумінні грошей. Та й походження назви грошової одиниці гривні, хоча пов’язують з жіночою прикрасою, все ж іноді відзначають її зв’язок з підрахунком худоби по головах (гривах).
Але такі недосконалі загальні еквіваленти поступово замінюються тими, що мають якості подільності, однорідності, заощаджуваності. На зміну товарам першої необхідності прийшли предмети розкоші (намиста з черепашок, перли, хутра, інші дорогоцінні вироби), попит на які виявився більш динамічним та тривалим, ніж на предмети першої необхідності.
Гроші у вигляді товарів першої необхідності та предметів розкоші відповідали потребам обміну на його найнижчих стадіях. Другий великий поділ праці істотно розширив межі товарного виробництва й обміну – в обмін почали надходити не надлишки продуктів, а спеціально виготовлені для цієї мети товари. Звичайно, посилилися вимоги до властивостей грошового товару, на роль якого ринок висунув метали – спочатку такі, що найчастіше вживалися людьми: залізо, мідь, бронза та ін. (так, у гомерівській Греції грішми слугували залізні прути). Згодом функції грошей паралельно почали виконувати метали з більш високою питомою вагою, сталою вартістю і здатністю до зберігання – золото та срібло (стародавні єгиптяни використовували золото як гроші у ХІV ст. до н. е.; шматки, зливки та кільця срібла були грошовим товаром у Месопотамії наприкінці ІІІ тисячоліття до н. е.). З кінця ХІХ ст. у ролі грошового металу використовується переважно золото.
Застосовування грошей у вигляді кусків або зливків металу створювало певні незручності (кожна платіжна операція вимагала зважування зливків, визначення проби, поділу на частини). Тому зливки робили різної ваги, найбільш відомі купці почали ставити на них своє тавро, засвідчуючи вагу і пробу металу. З розвитком торгівлі виникла потреба клеймування зливків більш авторитетною особою. Нею стала держава, яка почала виготовляти за встановленою формою зливки металу, засвідчуючи пробу та вагу цих зливків своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети. Як свідчить Геродот, перші монети із сплаву золота і срібла почали карбуватися в Лідії у VII ст. до н. е., а перші золоті монети – лідійським царем Крезом у VI ст. до н. е. В різні часи монета мала різну форму (неправильну, квадратну, овальну), але найбільшого поширення набули круглі монети.
На певному етапі розвитку грошового обігу почали використовувати розмінну, дрібної вартості, білонну монету. Вона була неповноцінною, оскільки карбувалася не з дорогоцінного металу. Виготовлення такої монети було об’єктивною потребою, адже карбування розмінних монет з благородних металів було неекономічним: дуже малого розміру, такі монети швидко зношувалися, легко губилися, що призводило до зайвих втрат.
Еволюційні процеси в економіці спричинили демонетизацію золота – відмову від використання золота як грошового товару – і підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті. Спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість яких почали використовувати неповноцінні гроші, розмінні на золото, згодом було припинено і такий обмін. Не маючи внутрішньої вартості, неповноцінні гроші застосовуються як гроші лише тому, що в економічних суб’єктів, які одержують їх як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення власних платежів у майбутньому. Якщо держава – наймогутніший економічний суб’єкт – погоджується приймати такі гроші, то й інші суб’єкти ринку приймають їх у платежі між собою. Чинник довіри став вирішальним для функціонування таких грошей, тому вони дістали назву кредитних. Першочергове економічне призначення кредитних грошей – зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.
Кредитні гроші – неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних стосунків.
Кредитні гроші класифікуються за такими критеріями:
1 – залежно від статусу емітента та характеру емісії виділяють казначейські та банківські гроші;
2 – залежно від форми існування виділяють готівкові гроші (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети, розмінна монета тощо) та депозитні гроші.
Казначейські гроші – знаки вартості, що випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обов’язковими до прийняття у всі види платежів. Оскільки розмір емісії таких грошей визначається не потребами обороту в платіжних засобах, а потребами фінансування дефіциту бюджету, їх ще називають паперовими.
Водночас існує більш широке поняття паперових грошей – це будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу. Порівняно із золотими такі гроші створювали власникам певні переваги (легше зберігати, зручніше при розрахунку за дрібні партії). Об’єктивні умови для створення паперових грошей визріли на початку переходу до капіталізму, хоча є відомості про випуск паперових грошей у Китаї ще у VII ст. до н. е. В Росії паперові гроші (асигнації) вперше з’явилися у 1769 р.
Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця між номінальною вартістю випущених грошей (вартістю, вказаною на грошових знаках) і вартістю їх випуску утворює емісійний дохід казни (сеньйораж), що є істотним елементом надходжень до державного бюджету. На початковому етапі паперові гроші випускалися державою поруч із золотими та з метою їх впровадження в обіг, обмінювалися на повноцінні гроші. Однак поява, а після цього і зростання дефіциту бюджету, викликали розширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах.
Грошові купюри в їх традиційному вигляді, можливо, доживають останні роки – задля підвищення ступеня захисту паперових грошей в них збираються вбудувати мікроскопічні транзистори.
Сьогодні замість паперових близько 40 країн випускають та використовують пластикові купюри – Австралія, Замбія, Канада, Тайвань Сянган та ін. З європейських країн першою випустила пластик Румунія (1999 р.). Ще у 10-ти країнах використовують гібридні гроші (з пластика і папера). Наприклад, у Казахстані за такою технологією випускають купюру у 1000 тенге. Вважається, що полімерні гроші, які мають кращу систему захисту, слугуватимуть значно довше, ніж паперові банкноти. Крім того, вони більш гігієнічні та краще відповідають вимогам охорони навколишнього середовища.
Банківські гроші – неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск пов’язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості.
Банківські гроші з’явились тоді, коли ринкові зв’язки, взаємна довіра суб’єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб’єктів ринку наважився передати іншому товар чи іншу вартість під зобов’язання заплатити в майбутньому. Торговельний оборот породив торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. З розвитком банківського кредиту і банківської справи замість комерційних векселів банки почали випускати свої зобов’язання – банкноти, які поступово стали самостійним видом кредитних грошей. Згодом банки почали залучати банкноти від клієнтів на вклади і виникла інша форма банківських грошей – депозитні гроші.
Сучасна банкнота в загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Цей грошовий знак забезпечений усіма активами банку та масою товарів, що належать державі. Головна ознака банкнот полягає у тому, що навіть на покриття витрат держави вони випускаються не безпосередньо, а через кредитування під боргові зобов’язання.
Депозитні гроші – це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Різновидом депозитних грошей є електронні гроші. Відповідно до Директиви Європейського парламенту 2000 р. електронні гроші – це грошова вартість, яка представляє собою вимогу до емітента і зберігається на електронному пристрої. Власник електронних грошей може використати їх на основі комп’ютерних систем банківських послуг. Носієм електронних грошей є пластикова картка.
Крім, власне, грошей, нині використовують так звані квазігроші, які являють собою специфічні грошові форми, в яких грошова сутність істотно послаблена і відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. До квазігрошей, зокрема, можна віднести довгострокові вклади, вексель (який являє собою письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов’язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці), чек (грошовий документ встановленої форми, що містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму) та інші грошові інструменти, які можна використовувати у функції купівельного та платіжного засобу.
Незважаючи на різноманітність форм грошей, як інструмент реалізації економічних відносин всі вони повинні відповідати певним вимогам. Найбільш актуальними у сучасних умовах є такі вимоги до якісних властивостей грошей:
- стабільність вартості грошей (полягає в постійності рівня їх купівельної спроможності щодо товарів та іноземної валюти);
- економічність грошей (проявляється в мінімізації витрат на їх виготовлення і забезпечення ними потреб грошового обороту);
- довготривалість використання грошових знаків (забезпечується їх виготовленням з надміцних матеріалів);
- однорідність грошей (означає, що всі форми грошей є взаємозамінними і мають однакову здатність до обміну);
- подільність грошей (забезпечується розподілом великих номіналів на менші грошові знаки);
- портативність грошей (означає, що вони мають бути зручними у використанні).