29.Проан процес державотвор на визволених терит Укр вході нац.-визв війни сер 17ст.

Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-визвольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави. Для цього треба створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої. Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу. Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. Що ж до Запорізької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління. Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою. Колишні польські воєводства, звідки була вигнана польська адміністрація, поділялися на полки та сотні. Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною.

.

30.Висвітл перебіг Переяславської ради та осн полож «Берез статей»

1 жовтня 1653 року Земський собор вирішив розпочати війну проти Польщі. Юридично цей акт оформлений під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654р. У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності у підходах до новоствореного союзу.

8 січня 1654 року відбулась козацько-старшинська військова Рада, під час якої прибулі 31 грудня 1653 року російські посли спочатку відмовилися принести присягу замість царя, оскільки відповідно до специфіки їхнього державного устрою самодержавець своїм підданим не присягає й свого слова не міняє. Потім боярин Бутурлін, який очолював, російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностей України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно

Переяславська Рада лише поклала початок оформленню московсько-українських відносин. Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 року, так звані "березневі статті" із 23 пунктів, спрямованих на встановлення таких міждержавних відносин, за яких для України залишатиметься як внутрішня, так і зовнішня самостійність. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, який мав уже 17 статей Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Гетьмана і старшину обирала козацька Рада. Українська адміністрація та суд лишалися самостійними. Чисельність козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб. Водночас окремі статті обмежували суверинітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою і Стамбулом. Міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які були їм дані ще литовськими князями та польським королем, насамперед міське самоврядування.

Українська православна церква не погоджувалася на залежність від Патріарха московського, якої прагнули московський уряд і російська православна церква.В складі монархічної Росії Українська держава, з її республікансько-демократичною формою правління була позбавлена можливостей подальшого розвитку. В наступні після 1654 року десятиріччя йшов поступовий, але невпинний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації суспільно-політичних органів влади.

Як би не оцінювався договір 1654 року, цілком очевидно, що кожна із сторін бачила у ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну державу. Всупереч порушенню його умов Москвою, Переяславський договір 1654 року слугував для наступних поколінь української еліти найсильнішим і найпереможнішим доказом суверенності України.