4.Зайнятість та безробіття. Поясніть закон Оуена та принципи його дії.

Зайнятість – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.

Повна зайнятість означає використання усіх придатних до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори.

До працездатного населення країни відносяться чоловіки віком 16-59 років, жінки віком 16-54 років, а також особи старшого віку та підлітки, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Американський вчений А.Оукен відобразив співвідношення між відставанням обсягу сукупного продукту і рівнем безробіття математично, що дістало назву закону Оукена. За цим законом існує негативний ефект зміни обсягу національного продукту у зв'язку із зростанням рівня безробіття: за кожного значення цього рівня на 1 % темп зростання реального ВНП зменшується більш як на 2 %. Оскільки природне безробіття неминуче і має постійний характер, розраховують відставання обсягу національного продукту із врахуванням лише надлишкового безробіття, яке, до речі, сьогодні властиве для більше ринкових країн.

Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект. Він полягає у тому: якщо щорічний приріст національного продукту буде не меншим 2,7 %; безробіття буде на постійному (природному) рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохвідсоткового приросту макроекономічних параметрів.

5. Особливості безробіття в Україні. Державна політика зайнятості населення.

Проблема безробіття є характерною рисою для України. Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

- недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих,низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників;- втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон; - погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва; - невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили; обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу; - складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення.

Зростання кількості безробітних в Україні збіглося з ухваленням нового Податкового кодексу, одним із нововведень якого стало обмеження прав дрібних підприємців, зокрема, і щодо сплати єдиного податку, а також винайму робочої сили. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по Україні на 1 травня 2011 становив 2,1% населення працездатного віку. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 травня 2011 становило 579,9 тис. осіб. З них станом на 1 травня 2011 допомогу по безробіттю отримували 72,7%.Кожен другий безробітний раніше займав місце робітника, кожен третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Політика зайнятості — сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соц.-ек. розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний. Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

Європейська модель — це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

Скандинавська модель — це забезпечення зайнятості практично всіх трудящихся шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення.

Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

– забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці; – сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць; добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць; – дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення; – підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту; – відтворення робочих місць; – повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці в цілому.