21. Сутність та основні суперечності сучасного світового господарства

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу. Основними віхами у розвитку світового господарства є: - виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу; - територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій; - виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.   Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного

Супереяності: євроінтеграційний процес розвивається на основі законів діалектики, які передбачають суперечливий взаємозв’язок двох протилежних явищ: відокремлення відтвореного процесу в окремих національних економіках і його консолідацію в межах інтеграційних угруповань. Кожна країна має усвідомлювати, що еволюція зазначеної суперечності супроводжується все більшою втратою економічного і політичного суверенітету країн-учасниць. Однак кількісне зростання об’єктів національного впливу приводить до заміни національного суверенітету на суверенітет колективний, тобто на можливість кожної країни брати участь у регулюванні соціально-економічних і політичних процесів усього ЄС. Рушійною силою розв’язання суперечностей між державами і досягнення в кінцевому результаті консенсусу значною мірою є потреби економічного розвитку. І тому саме бізнес, сучасні корпорації зацікавлені в досягненні оптимального масштабу діяльності, у тому числі через співробітництво і кооперування з іноземними компаніями в рамках регіону без митних та інших обмежень. Україна найближчим часом має створити максимально сприятливі умови для міжнародної кооперації виробництва і науково-технічного співробітництва з країнами ЄС як основи реалізації євроінтеграційної політики.

22.Сутність, напрями і форми вивозу капіталу

Вивіз капіталу — експорт капіталу в інші країни державою, фірмами, приватними особами у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власностіта інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності, з метою більш вигідного їх розміщення і використання. ВИВІЗ КАПІТАЛУ, переміщення капіталу, що належить юридичним і фізичним особам однієї країни в інші країни з метою отримання прибутку, зміцнення своїх позицій в зарубіжній економіці, завоювання ринків збуту та отримання сировини. Вивіз капіталу стає типовим явищем в економіці капіталізму в кінці 19 ст. Освіта монополій перешкоджало в економіці промислово розвинутих країн досить прибуткового використання нових капіталів, вело до відносного "надлишку" капіталу, який шукав сфери прибуткового програми за кордоном. Історично капітал спрямовувався в першу чергу в економічно відсталі країни, колонії та напівколонії, де дешеві робоча сила і землі забезпечували високу норму прибутку.

У сучасних умовах змінюються напрями та структура вивозу капіталу. Науково-технічна революція призвела до посилення вивозу капіталу з одних промислово розвинених країн в інші. Цей вивіз пов’язаний з прагненням найбільших корпорацій, що мають технічну перевагу, реалізувати останнє для створення виробництва певних товарів не тільки в своїй країні, але і в інших країнах, сприяє розвитку спеціалізації і кооперування, поглибленню інтернаціоналізації економіки. Вивіз капіталу в промислово розвинені країни веде до посилення взаємозалежності економіки країн, формування транснаціональних корпорацій (ТНК).

Капітал вивозиться за кордон у двох основних формах – підприємницької і позичкової. Вивіз капіталу у підприємницькій формі передбачає його вкладення у створення промислових, сільськогосподарських, фінансових, торговельних та інших підприємств, а також купівлю акцій діючих компаній зарубіжних країн. Власник експортованого капіталу отримує підприємницький прибуток. Вкладення капіталу в іноземні підприємства (зовнішні інвестиції), що забезпечують контроль над ними (формально більш 50% акцій, в дійсності в умовах розпорошення акціонерного капіталу для реального контролю буває достатньо 10-12% акцій), називають прямими, а вкладення, недостатні для встановлення контролю, – портфельними. Вивіз капіталу у позичковій формі здійснюється у вигляді надання іноземцям позик, кредитів (у т. ч. експортних), вкладень на поточні рахунки в іноземні банки, а також покупки облігацій приватних компаній. Капітал, вивезений у позичковій формі, приносить відсоток. Існують дві основні форми вивозу капіталу – вивіз позичкового капіталу і вивіз підприємницького (функціонуючого) капіталу.

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами:

1. за рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств;

2. через придбання або контрольного пакету, або просто частини акцій діючих підприємств;

3. шляхом відкриття за кордоном власних філіалів або дочірніх компаній.