21. Податки як інструмент державного регулювання економіки.

Державне регулювання за допомогоюподатків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи,висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг. Податки в ДРЕ грають дві ролі: а) це головне джерело фінансування державнихвитрат б) це інструмент регулювання. Тому що в задачу державних бюджетнихорганів входить не просто оподаткуваті податками джерела надходження, але істворити тонкий механізм впливу на господарське поводження. Особливе місце серед засобів ДРЕ, здійснюваних за допомогою податків,займає прискорене амортізаційне списання основного капіталу і пов'язані зним утворення і реалізація схованих резервів, здійснювані в рамках дозволи Міністерства фінансів. Прискорене амортізаційне списання основногокапіталу в сучасних умовах є головним засобом стимулювання накопичення,структурних змін в економіці і важливому інструменті впливу нагосподарський цикл, зайнятість. Змінюючи ставки і порядок амортизаційногосписання, державні регулюючі органи визначають ту частину чистої прибули,що може бути звільнена від сплати податків шляхом вмикання у витративиробництва і потім перерахована в амортизаційний фонд для фінансуваннянадалі нових капіталовкладень. Норми амортизації регулярно публікуються. Правові та адміністративні методи державного регулювання економіки. Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради Ук­раїни, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема об­меження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимоно­польне законодавство. Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпеч­ний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному госпо­дарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів. Основні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у законах України "Про розвиток конкуренції і обмеження' монополістичної діяльності", "Про демоно­полізацію та конкуренцію. Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимоно­польний комітет. Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д. Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб’єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг Квоти — визначають частку суб’єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку. Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. Норма — це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або використаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного зайнятого, на одиницю часу (площі, об’єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища. Стандарти — це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об’єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов’язковим для всіх суб’єктів економічної діяльності. Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.

22. Становлення і зміцнення банківської системи України. Становлення незалежної банківської системи в Україні розпочалося з прийняття Верховною Радою України Національний банк юридично став центральним банком нашої держави. Основою формування банківської системи України стала класична дворівнева банківська система. Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. За станом на 1 грудня 2003 року в Україні зареєстровано 179 банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 20 (7 банків з 100 % іноземним капіталом). Фактично діють 158 банки з загальним обсягом статутного фонду понад 7.317 млрд. гривень. Обсяг статутного фонду у розрахунку на 1 діючий банк складає близько 46.3 млн. гривень. Найбільші з них: Промінвестбанк, "Приватбанк", Укрексімбанк, "Аваль", Ощадбанк України, Укрсоцбанк. Надійність і стабільність роботи банківської системи є одним із найважливіших факторів стійкості й ефективності національної економіки. Становлення банківської системи із Україні, як і в інших країнах із перехідною економікою, відбувається в умовах відсутності повноцінних ринкових відносин. Для розвитку банківської системи в Україні характерні дві протилежні тенденції-диверсифікація та об'єднання банків. Розвиток банківської сфери в такому напрямі дає змогу створювати конкурентоспроможну банківську систему, яка відповідає економічним завданням. Останніми роками процес формування банківської системи, удосконалення грошово-кредитної політики, пошуку дієвого інструментарію і механізмів контролю роботи комерційних банків фактично триває. Аналіз діяльності банків свідчить про загострення їхніх фінансових проблем, що зумовлені: • загостренням кризи в економіці і насамперед у сфері виробництва • відсутністю виробленої стратегії і тактики роботи в ринкових умовахПргнозування соціально-економічного розвитку у системі державного регулювання економікию. Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих розпорядчих заходів набагато збільшуються. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів. Прогноз (грец. —передбачення) — це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Одним з найважливіших напрямків прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування. Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх галузях життя суспільства. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний і управлінський. Теоретичний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів та причинно-наслідкових зв’язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об’єкта. Управлінський аспект формує рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу. Соціально-економічне прогнозування є складовою ширшого поняття — передбачення, як випереджувального відображення дійсності. Залежно від ступеня конкретизації процесів, що досліджуються, розрізняють три форми передбачення: гіпотезу, прогноз і план (програму). Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою підставою побудови гіпотези є теорія й відкриті на її підставі закономірності, причинно-наслідкові зв’язки та тенденції функціонування й розвитку об’єктів. На цьому рівні об’єкти описують за допомогою якісних характеристик. Прогноз як порівняти з гіпотезою має більшу визначеність і достовірність, оскільки базується не тільки на якісних, а й на кількісних параметрах. План (програма) — це комплекс конкретних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.