11 Поняття і призначення комп'ютерних мереж

При фізичному з'єднанні двох або більше комп'ютерів утворюється комп'ютерна мережа.

У загальному випадку, для створення комп'ютерних мереж необхідно спеціальне апаратне забезпечення (мережеве обладнання) і спеціальне програмне забезпечення (мережні програмні засоби). Найпростіше з'єднання двох комп'ютерів для обміну даними називається прямим з'єднанням. Для створення прямого з'єднання комп'ютерів, що працюють в операційній системі Windows, не потрібно ні спеціального апаратного, ні програмного забезпечення. У цьому випадку апаратними засобами є стандартні порти вводу / виводу (послідовний або паралельний), а в якості програмного забезпечення використовується стандартна програма, яка є в складі операційної системи (Пуск ^ Програми> Стандартні> Зв'язок> Пряме кабельне з'єднання).

Всі комп'ютерні мережі без винятку мають одне призначення ~ забезпечення спільного доступу до загальних ресурсів.

Слово ресурс - дуже зручне. У залежності від призначення мережі в нього можна вкладати той чи інший зміст. Ресурси бувають трьох типів: апаратні, програмні та інформаційні. Наприклад, пристрій друку (принтер) - це апаратний ресурс. Ємності жорстких дисків - теж апаратний ресурс. Коли всі учасники невеликий комп'ютерної мережі користуються одним загальним принтером, це означає, що вони поділяють спільний апаратний ресурс. Те ж можна сказати і про мережі, що має один комп'ютер зі збільшеною ємністю жорсткого диска (файловий сервер), на якому всі учасники мережі зберігають свої архіви і результати роботи.

Крім апаратних ресурсів комп'ютерні мережі дозволяють спільно використовувати програмні ресурси. Так, наприклад, для виконання дуже складних і тривалих розрахунків можна підключитися до віддаленої великий ЕОМ і відправити обчислювальне завдання на неї, а після закінчення розрахунків точно так само отримати результат назад. .

Дані, що зберігаються на віддалених комп'ютерах, утворюють інформаційний ресурс. Роль цього ресурсу сьогодні видно найбільш яскраво на прикладі Інтернету, який сприймається, перш за все, як гігантська інформаційно-довідкова система.

Наші приклади з розподілом ресурсів на апаратні, програмні та інформаційні досить умовні. Насправді, при роботі в комп'ютерній мережі будь-якого типу одночасно відбувається спільне використання всіх типів ресурсів. Так, наприклад, звертаючись до Інтернету за довідкою про зміст вечірньої телевізійної програми, ми безумовно використовуємо чиїсь апаратні засоби, на яких працюють чужі програми, що забезпечують постачання затребуваних нами даних.

12. Архітектура комп’ютерних мереж. Передача даних

Основним призначенням комп’ютерної мережі є надання великій кількості користувачів одночасного доступу до її обчислювальних ресурсів. Виходячи з цього, комп’ютерна мережа являє собою систему розподілу обробки інформації, яка складається з територіально-розосереджених комп’ютерів, котрі взаємодіють між собою за допомогою пристроїв зв’язку. Комп’ютери, які входять у склад мережі, виконують достатньо широке коло функцій, основними серед яких є організація доступу до мережі, управління передачею інформації, представлення обчис-лювальних ресурсів і послуг абонентам мережі. У відповідності до цього за функціональним призначенням, всю множину систем комп’ютерної мережі можна поділити на абонентські, комунікаційні та головні (Host) системи (сервери).

Комунікаційні системи – це вузли комутації мережі, які забезпечують організацію складових каналів передачі даних між абонентськими системами. Сервером прийнято називати спеціальний комп’ютер, який виконує основні сервісні функції, а саме: управління мережею, збір, обробку, зберігання та надання інформації абонентам мережі.

Міжнародна організація стандартів запропонувала для комп’ютерних мереж семирівневу модель взаємодії. Прикладний рівень забезпечує виконання прикладних процесів користувачів та визначає семантику, тобто зміст інформації, якою обмінюються системи в процесі їх взаємодії (передача файлів, віртуальний термінал, електронна пошта).

Мережевий протоко́л — набір правил, що дозволяє здійснювати з'єднання і обмін даними між двома і більше включеними в мережа пристроями.

Різні протоколи, найчастіше, описують лише різні сторони одного типу зв'язку; взяті разом, вони утворюють стек протоколів. Назви «протокол» і «стек протоколів» також вказують на програмне забезпечення, яким реалізується протокол.

Нові протоколи для Інтернет а визначаються IETF, а інші протоколи — IEEE або ISO. ITU-T займається телекомунікаційними протоколами та форматами.

Найбільш поширеною системою класифікації мережних протоколів є так звана модель OSI, відповідно до якої протоколи поділяються на 7 рівнів за своїм призначенням — від фізичного (формування і розпізнавання електричних або інших сигналів) до прикладного (інтерфейс програмування додатків для передачі інформації додатками).

13. Інтернет (від англ. Internet) — всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) та електронна пошта В повсякденній мові слово Інтернет найчастіше вживається в значенні Всесвітньої павутини і доступної в ній інформації, а не у значенні самої фізичної мережі. Також вживаються терміни Всесвітня мережа, Глобальна мережа чи навіть одне слово Мережа, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі. Все частіше Інтернет вживається і з малої літери, що можна пояснити паралелями з термінами «радіо», «телебачення», які пишуть з малої Ключові принципи Інтернету

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет-трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Комітети цієї організації публікують т.зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету.

14. Браузер (англ. browser МФА: [ˈbraʊ̯zɚ] бра́взер — переглядач), також переглядач, веб-переглядач, броузер^[1] (англ. browser МФА: [ˈbraʊ̯zɚ] бра́взер — переглядач) — програмне забезпечення для комп'ютера або іншого електронного пристрою, як правило, під'єднаного до Інтернету, що дає можливість користувачеві взаємодіяти з текстом, малюнками або іншою інформацією на гіпертекстовій веб-сторінці. Тексти та малюнки можуть містити посилання на інші веб-сторінки, розташовані на тому ж веб-сайті або на інших веб-сайтах. Веб-переглядач з допомогою посилань дозволяє користувачеві швидко та просто отримувати інформацію, розміщену на багатьох веб-сторінках.

Принцип роботи

Веб-переглядач під’єднується до сервера HTTP, отримує з нього документ і форматує його для представлення користувачеві або намагається викликати зовнішню програму, яка це зробить, залежно від формату документа. Формати документа, які веб-переглядач повинен представляти без допомоги зовнішніх програм, визначає World Wide Web Consortium (скорочено W3C). До них належать формати текстових документів HTML та XHTML, а також найпоширеніші формати растрової графіки GIF, JPEG та PNG (останній — розробка W3C). Якщо ви читаєте цей текст з екрана монітора, то в цей час ви користуєтесь веб-переглядачем.

Адресування сторінок відбувається за допомогою URL (Uniform Resource Locator, RFC 1738), який інтерпретується, як адреса, що починається з http: для протоколу HTTP. Багато навігаторів також підтримують інші типи URL та їх відповідні протоколи, як, наприклад, gopher: для Gopher (ієрархічний протокол гіперпосилань), ftp: для протоколу перенесення файлів FTP, rtsp: для Протоколу потоків реального часу RTSP, та https: для HTTPS (HTTP Secure, що розширює HTTP за допомогою Secure Sockets Layer SSL або Transport Layer Security TLS). Популярні переглядачі

Сьогодні є ціла низка програм для навігації в Інтернет. Найпопулярніші з них^[2]:

Microsoft Internet Explorer (та інші на його рушію),

Mozilla Firefox,

Google Chrome,

Safari,

Opera.

Кожний переглядач має свої відмінності в інтерпретації гіпертексту, що пов’язано з різною реалізацією рушіїв відображення та створенням пропрієтарних тегів для розширення можливостей стандартного HTML. Так, один текст може бути відтворено по різному в Internet Explorer та Mozilla Firefox. Багато Інтернет-сервісів оптимізують свої сторінки під один стандарт, віддаючи перевагу одному переглядачу (приклад Flickr з Mozilla Firefox).

Найпершим веб-переглядачем був Mosaic.