31.Психологічний процес формування показань

Сприйняття, запам'ятовування та відтворення є взаємопов'язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття.

До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент(суб'єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприймати дійсність, а об'єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають.

Другим етапом формування показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення. У слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і алежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють, вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

33. Формування контакту з допитуваним

Встановлення контакту з допитуваним - одне з найважливіших положень тактики допиту.

Існують різні визначення психологічного контакту. Можна його визначити і як взаємовідносини слідчого з допитуваним, при якому допитуваний свідомо і добровільно надає слідчому інформацію, яка має значення для справи. Н.И. Порубов визначає психологічний контакт як систему взаємодії людей в процесі їх спілкування, заснованого на довірі; як інформаційний процес, при якому люди можуть і бажають сприймати інформацію 1.

Наявність психологічного контакту - це всього лише перший крок до правдивих свідчень, лише одна з умов, що суттєво полегшує їх отримання. Це не означає, що повинна виникнути симпатія, готовність до взаємних поступок і т.п. За наявності конфліктної ситуації встановлення психічного контакту означає залучення допитуваного в діалог, створення умов для вільного спілкування між слідчим та допитуваним, не дивлячись на наявність конфлікту між ними. Психологічна напруга при цьому може і зберігатися, але слідчий повинен її максимально послабити, досягти того, щоб з боку допитуваного зникла антипатія та роздратування2.

Психологічний контакт досягається авторитетом слідчого, його непохитністю в принципових питаннях і в той самий час - доброзичливістю, готовністю бачити в будь-якому допитуваному живу людину, підкресленим прагненням полегшити його участь (у рамках закону).

Психологічний контакт в цьому випадку не означає встановлення рівності - це завжди будуть відносини між представником держави і приватною особою, яку звинувачують чи підозрюють у скоєнні злочину. Тут присутня різниця, яку не слід ігнорувати. Контакт виникає саме тоді, коли виникає реальне усвідомлення стану речей, та поваги допитуваного до слідчого 3.

Важливо. Коли слідчий проявляє зацікавленість життям підозрюваного, адже, коли слідчий веде допит формально, байдуже ставиться до підозрюваного, контакт ніколи не виникає. Дратівливість слідчого завжди викликає негативну реакцію і навпаки, прихильність та людяність допомагають в роботі.

Людина, яку допитують повинна бачити, що слідчий намагається лише встановити істину і не має наміру звинуватити її в чомусь, а навпаки хоче зібрати всі свідчення та перевірити їх. Але й потрібно дати зрозуміти, що намагання ввести слідчого в оману - марне, бо він добре знає матеріали справи, підготовлений до допиту і зовсім не має наміру вірити всьому, що почує.

Слідчий повинен робити зауваження, спокійним, витриманим тоном, якщо підозрюваний веде себе не ввічливо, але ні в якому разі не допускається грубість по відношенню до допитуваного.

Важливо дати зрозуміти особі, що дача свідчень піде їй на корить, тобто в її інтересах. Підозрюваний сам повинен хотіти вести бесіду із слідчим, щоб привести якісь аргументи на свою користь.

Допит потрібно проводити в спокійній обстановці, ніщо не повинно відволікати від бесіди.

Допит - це не пасивне отримання свідчень, а навпаки, активна діяльність обох сторін, іншими словами спілкування, з допомогою якого одна сторона має психологічний вплив на іншу. Слідчий повинен впливати на допитуваного в інтересах справи.

Межу між психічним насиллям і правомірним впливом визначає, по-перше, законність тактичних прийомів, які слідчий застосовує під час допиту, по-друге, наявністю у допитуваного свободи вибору тієї чи іншої позиції під час допиту.