1.1 Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства. Економічне середовище та його вплив на виробничу і комерційну діяльність

Підприємницька діяльність в ринковій економіці здійснюється в основному підприємствами і регулюється правовими нормами.

Виробниче підприємство – це виробничо-господарська одиниця, організаційно відокремлений і економічно самостійний суб’єкт господарювання, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну чи комерційну діяльність з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку.

Підприємства мають такі ознаки:

• виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад виробничих фондів, єдина технічна політика, спільність допоміжного та обслуговуючого господарств);

• організаційно-соціальна єдність (наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи);

• фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначати напрямки економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрямки розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання, спільність системи планування та обліку).

В основі створення підприємства лежать економічні і юридичні міркування, які визначають вибір правової форми і умови функціонування підприємства.

З економічних позицій на процес підприємницької діяльності впливають такі чинники:

• вибір галузі діяльності і розміру підприємства;

• вибір місця розміщення підприємства;

• вибір форми мобілізації і використання капіталу (ресурсів);

• вибір правової форми підприємства.

1.2 Правові основи функціонування підприємств

Відповідно до Закону України „Про підприємства в Україні" існують три категорії суб'єктів, правоздатних виступати засновниками підприємства:

• власник (власники) майна будь-яких видів і розмірів;

• уповноважений власником (власниками) орган або підприємство, організація;

• трудовий колектив у випадку і порядку, передбачених чинним законодавством.

Підставою для створення підприємства є:

• рішення суб'єктів, правоздатних їх приймати;

• примусовий поділ іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України;

• виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або декількох структурних підрозділів, а також структурних одиниць діючо­го об'єднання за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними рахунками в банку.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству економіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним кодом.

Законом передбачено, що основним документом, на підставі якого діє підприємство, є статут. Він затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником за участю трудового ко­лективу.

У статуті підприємства визначаються:

• власник і назва підприємства,

• його місцезнаходження,

• предмет і цілі діяльності,

• органи управління, порядок їх формування,

• компетенція та повноваження трудового колективу та його виборних органів,

• порядок утворення майна,

• умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

До статуту можуть входити положення, пов'язані з особливостями діяль­ності підприємства.

Законодавством передбачається, що для створення підприємства необхідні інші установчі документи, зокрема установчий договір. Види під­приємств, для створення яких необхідний установчий договір, встановлю­ються чинним законодавством.

Вимоги до змісту установчих документів господарських товариств визначаються Законом України „Про господарські товариства".

Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства – судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розрахуватись з кредиторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Формування й використання майна підприємства. Майно підприємства становлять матеріальні активи та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в його самостійному балансі і яке належить підприємству за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування, розпорядження ним на свій розсуд). Джерелами формування майна підприємства служать: грошові й матеріальні внески засновників; доходи від реалізації послуг, інших видів господарської діяльності, від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення, дотації з державного й місцевого бюджетів; надходження від роздержавлення та приватизації власності або від придбаного майна іншого підприємства (організації); безплатні або доброчинні внески підприємств, організацій, окремих громадян.