25. Основні вектори української геополітики

На початку XX ст. у суспільно-політичній думці визначилися такі основні геополітичні вектори: слов'янофільський, чорноморсько-балканський, центрально- і західноєвропейський, чорноморсько-балтійський, «геоцентричний», «східно-західної рівноваги».

Слов'янофільська тенденція бере початок від Кирило-Мефодіївського братства, члени якого, вважали, що Україна, Росія, Поль­ща, Білорусія, Чехія мають утворити власну демо­кратичну республіку й об'єднатися у федерацію зі спільним парламентом у Києві. Повертався до нього пізніше у своїх пошуках і М. Грушевський. У концепції двох центрів перевагу віддавали то одному, то іншому. В.Липинський і В. Кучабський вважали, що доля української державності вирішується на Наддніпрянщині.

Близька до попередньої, чорноморсько-балканська орієнтація, що передбачала створення федерації чорноморсь­ких і балканських країн. Прихильниками її були С. Томашівський і С. Шелухін. Останній пропону­вав залучити до Чорноморсько-Адріатичної феде­рації українців, чехів, словенів, сербів, хорватів. Наприкінці 30-х років Ю. Липа видав працю «Призначення України», в якій все­бічно обґрунтував «чорноморську доктрину» - утво­рення в майбутньому «українсько-понтійської полі­тичної партії», завданням якої мала стати реалізація ідеї Чорноморської федеративної наддержави на чолі з Україною.

Балто-чорноморську геополітичну доктрину розробляв і С.Рудницький. Розпад Австро-Угорської та Російської імперій після Першої світової війни, виникнення низки мо­лодих держав (Фінляндії, Чехословаччини, Угорщи­ни та України), на думку Рудницького, мало при­вести до формування «балтійсько-понтійської» фе­дерації, куди, крім зазначених Фінляндії та Украї­ни, могли увійти Естонія, Латвія, Литва, Білорусь. Осередком федерації випадало стати Україні як найбільшій серед згаданих держав.

Досить вагоме місце в українській політичній історіографії займає західноєвропейський вектор. Одним із перших послідовних «західників», був Пилип Орлик з його Конституцією, серед геополітичних поло­жень якої були проголошення України незалежною державою під протекцією шведських королів, по­вернення Київської митрополії під зверхність пат­ріарха Константинополя. Своєрідний «поміркований європеїзм» пропагу­вав М. Драгоманов. Обґрунтовуючи необхідність зв'язків України із Західною Європою (як джерелом прогресу), він зазначав, що історичний процес у всій Росії має пройти такий самий політичний шлях, як і в країнах Західної Європи. Б. Крупницький вважав, що Україна запо­зичила від Заходу все необхідне, включаючи греко-католицьку церкву і латинську культуру. Виходячи з цього, вчений робив висновок: Україна була істо­рично близькою до Європи.

Відомим германофілом був Д. Донцов. Ще в 1917 р. він писав, що українське питання «міцно зв'язане з долею Австро-Угорщини й Німеччини, до перемоги яких ми, російські українці, і наші брати в Австро-Угорщині, прив'язуємо нашу будучність».

Концепція рівноваги між Заходом і Схо­дом, яку сформулював І. Лисяк-Рудницький. При цьому тривале переважання одного з цих впливів без своєчасної компенсації іншим лише деструктивно впливало на Україну, яка за етносом і естетичними світосприйманнями належить до Схо­ду, а за політичною і соціальною структурою — до європейського світу.

Чільне місце у геополітичній думці посідав геоцентричний вектор. Чисельні його прихильники, серед яких були М.Міхновський, Л.Цегельський, вважали, що першорядною у роз­будові держави є опора на внутрішні си­ли українського народу, а зовнішній фак­тор - другорядний. Аналогічну думку висловлював В.Винниченко.

51. Морська міць Головним досягненням теоретичної діяльності А. Мехен стало створення ним теорії «морської сили», згідно з якою військово-морським флотам морських океанічних держав (на відміну від держав сухопутних) належить вирішальна роль у забезпеченні потужності держави. З цією метою морські держави повинні постійно піклуватися про підтримку в готовності потужного військового флоту, будівництві для нього опорних пунктів по всьому світу і розвитку торгового флоту, який забезпечує необхідні для держави морські перевезення (і в мирний, і у воєнний час), а також виконує певні завдання разом з ВМФ. Свою концепцію Мехен висловив формулою: N + ММ + NB = SP, де N (Navy) - військово-морський флот; MM (Merchant Marine) - торговий флот; NB (Navel Bases) - військово-морські бази, SP (Sea Power) - морська міць. Визначив складові елементи морської сили нації в широкому соціальному та органічному сенсі: ♦ географічне положення; ♦ фізична будова, включаючи природну продуктивність і клімат; ♦ розміри території; ♦ чисельність населення світу; ♦ характер народу; ♦ характер уряду.

52. «Зіткнення цивілізацій» - концепція С. Хантінгтона, в якій він, зокрема, передбачив майбутній конфлікт між Заходом і ісламським світом. В майбутньому світові конфлікти носитимуть не ідеологічну, а релігійну природу. Гантінгтон стверджує, що географічне сусідство цивілізацій нерідко призводить до їх протистояння і навіть конфліктів між ними. Ці конфлікти зазвичай відбуваються на стику або аморфно окреслених кордонах цивілізацій. Іноді ці конфлікти можна передбачити виходячи з логіки розвитку і взаємодії цивілізацій.Список цивілізацій згідно класифікації Гантінгтона: 1. Західна цивілізація 2. Ісламська цивілізація 3. Індуїстська цивілізація 4. Сінська цивілізація 5. Японська цивілізація 6. Латиноамериканська цивілізація 7. Православна цивілізація 8. Африканська (можливо) цивілізація.Хантінгтон розрізняє конфлікти двох форм: 1) На мікрорівні конфлікти будуть виникати між різними цивілізаціями в рамках: - різних держав; - однієї держави; - або як у Радянському союзі, де групи країн намагалися побудувати нові держави на уламках старих державних утворень. 2) На макрорівні конфлікти найчастіше виникають між мусульманським та не мусульманським світами. В основі таких протиріч виступають: - проблеми впливу на формування глобальної політики; - питання військової, економічної могутності; - дискримінація спорідненого населення в рамках іншої цивілізації; - проблема культури. 53. Пасіонарність - е незрозумілий синхронний сплеск біологічної і духовної енергії, який раптово приводить у рух уповільнене історичне існування "старих" народів і культур, захоплюючи різні сформовані етнічні та релігійні групи в динамічному пориві просторової, духовної та технічної експансії, що призводить до завоювань і сплавлення різнорідних залишкових етносів в нові активні і життєздатні форми. Висока і повноцінна пасіонарність і динамічний процес етногенезу ведуть в нормальному випадку до виникнення особливого суперетносу, який відповідає не стільки національно-державній формі політичної організації, скільки імперії. Пасіонарність поступово зменшуєтьсяУ широкому значенні, пасіона́рність, — спадкова кількісна характеристика, визначаюча здатність індивіда (і групи індивідів) до понадзусилля, понаднапруги. Рівні пасіонарності 1) Пасіонарність вище норми («пасіонарність» у вузькому значенні) проявляється у поведінці як підприємливість, готовність нести жертви заради ідеалу, бажання і можливість змінювати світ, зокрема, свій ландшафт. Висока пасіонарність є рецесивною ознакою. 2)Пасіонарність лише на рівні норми (гармонійність) означає, що її носій перебуватиме у рівновазі з навколишнім середовищем. 3)Пасіонарність нижче норми (субпасіонарність) означає схильність до ледарства, пасивності, паразитизму і зрадництва. Л. М. Гумільовим була запропонована і більше тонка класифікація за ознакою пасіонарності, що включає дев'ять її рівнів. Час від часу відбуваються масові мутації, що підвищують рівень пасіонарності (пасіонарні поштовхи). Вони тривають не довше кількох років, зачіпають вузьку (до 200 км) територію, розташовану вздовж геодезичної лінії і тягнуться кілька тисяч кілометрів. Особливості їх перебігу вказують на їх зумовленість позаземними процесами.

54. Буферна держава — країна, що лежить між двома конкуруючими або потенційно ворожими (у військовому або геополітичному сенсі) Великими державами, що розмежовує їх і забезпечує таким чином відсутність спільних кордонів і контакту ворожих один одному армій. Часто використовуються протиборчими державами для створення «санітарних кордонів».

Буферні держави, коли вони насправді незалежні, як правило, мають нейтральну зовнішню політику, яка відрізняє їх від держав-сателітів.

Прикладами буферних держав у ХХ ст. можуть служити: 1) Далекосхідна республіка, що існувала в 1920 - 1922 рр..і виконувала роль буферної держави між РРФСР і Японією 2) Фінляндія, яка в період холодної війни грала роль буферної держави у протистоянні між Сходом (СРСР та інші країни ОВД) і Заходом (США і інші країни НАТО)

3)Монголія, між КНР і Росією 4)Польща у міжвоєнний період розмежовувала Німеччину і Радянський Союз

55. Геополітична опорна точка – територія, яка знаходиться за межами тотального і ендемічного поля і контролюється даною державою, але комунікації до неї контролюються іншими державами. (Тотальне поле – безперервний простір, який знаходиться під контролем національної спільноти. Ендемічне поле – це простір, який контролюється державою протягом значного відрізку часу;)