12) Домінат— форма правління у Стародавньому Римі, що прийшла на зміну принципату, встановлена Діоклетіаном (284 — 305 рр.). У домінат включають період тетрархії.

Словом «домінат» звичайно позначають період історії Стародавнього Риму з IV по VI століття н. е. По-іншому його можна назвати період «пізньої античністі». Вважають, що термін «домінат» походить від звичайного для того часу звернення до імператора — «пан і бог» .Домінаті став наступним етапом поступової трансформації Римської республіки в монархію з необмеженою владою імператора. У період принципату старі республіканські інститути зберігалися, і формально продовжували діяти, а глава держави, принцепс («перший») вважався лише першим громадянином республіки. У період домінату сенат перетворюється на орган з декоративними функціями. Основним титулом глави держави замість «принцепс» (перший громадянин) і «імператор» (спочатку почесний титул воєначальників) стає «авґуст» («священний») і «домінус» («пан», малося на увазі, що всі інші є його рабами).

Засновником системи домінату звичайно вважається імператор Діоклетіан. Він встановив при своєму дворі звичаї, запозичені зі Сходу. Основним центром влади став бюрократичний апарат, орієнтований на особистість — Домінус. Комітет, який відав збором податків, при цьому називався комітетом «священних щедрот» Імператор приймав закони імперії, призначав чиновників усіх рівнів та багатьох офіцерів армії, аж до прийняття християнства імперією, носив титул голови колегії понтифіків.

13) Адміністративна політика

Ставши повновладним правителем імперії, Костянтин продовжив політику Діоклетіана із закріплення вільних землеробів за їхнею землею, при цьому сильно зросли податки, тому що державі потрібні були кошти на відновлення імперії після майже 20 років громадянських воєн. Також Костянтин розгорнув бурхливу будівельну діяльність, що також вимагало додаткових витрат. Державу було розділено Костянтином на 4 округи: Схід, Іллірії, Італію і Галлію, які ділилися на дрібніші адміністративні одиниці — дієцезії. Він також заснував державну раду при імператорі — консисторій. За Костянтина продовжилася подальша варваризація армії.

Політика у сфері релігії

Візантійська мозаїка із зображенням Костянтина в Соборі святої Софії, Константинополь

На початку свого правління Костянтин, як і всі імператори, був язичником. У 310 році після відвідування священного гаю Аполлона, йому, нібито, навіть було бачення бога сонця. Проте вже через 2 роки під час війни з Максенцієм, за словами Костянтина, до нього уві сні з'явився Христос, який наказав накреслити на щитах і прапорах свого війська букви РХ, на наступний день Костянтин побачив у небі обреста хреста. Після перемоги над Ліцинієм в 313 році Костянтин наполіг на ухваленні їм свободи віросповідання, видавши Міланський едикт. Сам Костянтин прийняв хрещення лише перед смертю,[2] що не заважало йому втручатися в тонкі релігійні суперечки, як наприклад, на Перший Нікейському соборі 325 року, він рішуче підтримав кафолістів проти аріан. По всій імперії зводилися церкви. Часом для їх зведення розбиралися старі язичницькі храми.

Грошова реформа

Після нестримної інфляція в третьому столітті, пов'язаної з виробництвом паперових грошей для оплати державних витрат, Діоклетіан намагався відновити надійне карбування срібних і золотих монет. Костянтин залишив цю консервативну грошово-кредитну політику, вважаючи за краще замість цього сконцентруватися на карбуванні великої кількості хороших стандартних золотих монет — солідус, з сплаву золота, срібла щоб забезпечити можливість збереження фідуціарного карбування поряд з золотим стандартом. Анонімний автор можливо сучасник в Трактаті про військову справу Де Ребус Беллікіс постановив, що в наслідок цієї грошово-кредитної політики, розкол між класами розширився: багаті мали чималу вигоду від стабільної купівельної спроможності на золоту монету, а бідні були постійно принижені. Пізніше такі імператори, як Юліан Відступник спробував чеканити монети з міді.

Грошово-кредитна політика Костянтина була тісно пов'язана з його релігійними віруваннями, в тому плані, що збільшення карбування було пов'язано із заходами, про конфіскацію — прийняті після 331 і до 336 — все золото, срібні і бронзові статуї з язичницьких храмів, які були оголошені як імперська власності і, як грошові кошти. Два імперських комісарії для кожної провінції отримали завдання зібрати ці статуї і переплавити їх для негайного карбування — за виключенням з загального числа бронзових статуй, які були використані в якості громадських пам'яток для облаштування нової столиці до Константинополя.

Зведення Константинополя

До 4 століття місто Рим перестало бути резиденцією імператорів. В умовах постійної небезпеки зовнішнього вторгнення правитель повинен був знаходиться ближче до кордонів імперії. З цієї точки зору розташування столиці було незручним. Тому, починаючи з Діоклетіана, імператори мали свої резиденції в містах, більш відповідним стратегічним цілям оборони держави. Такими містами були Трір в Німеччині, Нікомедія в Малій Азії, Аквілея та Мілан у Північній Італії.

Костянтин не був виключенням із цього правила. Перший раз він відвідав Рим після перемоги над Максенцієм, згодом побувавши там тільки два рази. Костянтин загорівся мрією створити нову столицю, яка символізувала б початок нової епохи в історії Риму. Основою для майбутнього міста послужило стародавнє грецьке місто Віза́нтій, розташоване на європейському узбережжі Босфору. Старе місто було розширене і оточене неприступними фортечними стінами. У ньому був зводений іподром і безліч храмів, як християнських, так і язичницьких. З усією імперії до Візантія звозилися твори мистецтва: картини, скульптури. Будівництво розпочалося в 324 році і через 6 років 11 травня 330 року Костянтин офіційно переніс столицю Римської імперії у Візантій і назвав його Новим Римом (грец. Νέα Ῥώμη, лат. Nova Roma), однак ця назва незабаром була забута і вже за життя імператора місто стали називати Константинополем — тобто містом Костянтина.

14) У період між 193 та 235 рр. правила династія Северів, в якій було декілька некомпетентних правителів, зокрема Геліогабал. Це і зростаючий вплив армії на добробут Імперії призвели до довгого періоду занепаду і зовнішніх нападів, відомого як Криза ІІІ ст. Ця криза завершилася під час правління компетентнішого Діоклетіана, який у 293 р. розділив Імперію на західну та східну частини, що керувалися тетрархією — двома імператорами (августами) і двома молодшими соправителями (цезарями). У 330 р., 11 травня, імператор Константин І остаточно закріпив статус столиці за Візантієм і перейменував його на Константинополь. У 395 р. Імперія назавжди розділилася на Західну та Східну.

Західна Римська імперія постійно зазнавала нападів варварів, і її послідовний занепад розтягнувся на століття. У IV ст. гуни, які мігрували на захід, змусили візіготів шукати притулку у межах Римської імперії. У 410 р. візіготи під проводом Аларіха І взяли змором Рим. Вандали вдерлися у римські провінції — Галлію, Іспанію та Північну Африку, і в 455 р. взяли Рим. 4 вересня 476 р. германський вождь Одоакр примусив останнього імператора Західної Римської імперії, Ромула Августула зріктися престолу. Правління Риму на Заході, що продовжувалося приблизно 1200 років, скінчилося.

Східна Римська імперія матиме таку саму долю, хоча не настільки сувору. Юстініану вдалося ненадовго відвоювати Північну Африку та Італію, але через кілька років після його смерті володіння Візантії на Заході скоротилися до південної Італії та Сицилії. На сході, частково через нищівну Юстиніанову чуму, Візантії загрожувало піднесення ісламу, чиї послідовники швидко захопили території Сирії та Єгипту і незабаром стали безпосередньою погрозою для Константинополя. Однак візантійцям вдалося зупинити ісламську експансію у їхні землі протягом VII ст., а на початку IX ст. повернули частину завойованих земель. У 1000 р. Східна Римська імперія була на своїй вершині: Василь ІІ відвоював Болгарію та Вірменію, розквітли культура і торгівля. Однак, через деяких час, у 1071 р. завоювання раптово закінчилися після битви при Манцикерті. Це врешті-решт призвело Імперію до неминучого занепаду. Кілька століть внутрішніх розбратів та вторгнення турків підготували ґрунт для імператора Олексія І Комніна у 1095 р. дати заклик допомоги на Захід. Останній відповів хрестовими походами, що завершилися облогою Константинополя учасниками Четвертого хрестового походу. Завоювання Константинополя розпочне роздрібнення залишків Імперії на держави-наступниці. Східна Римська імперія припинила своє існування, після узяття Константинополя Мехмедом ІІ 29 травня 1453 р.