2. Загальні передумови та принципи банківського кредитування.

Закономірності руху кредитних ресурсів реалізуються у принципах або правилах кредитування, які виробила світова кредитна практика. Основними, найвизначнішими вважаються такі принципи кредитування:

цільове призначення кредиту;

— строковість кредиту; — повернення позичальником коштів кредиту в повному обсязі; — платність користування коштами кредиту.

Принцип цільового призначення кредиту полягає у тому, що економічні суб’єкти, які мають намір вступати в кредитні відносини, повинні наперед чітко визначати мету використання коштів кредиту. Визнання мети призначення кредиту служить необхідною передумовою забезпечення кожною із сторін своїх інтересів та реалізації кредитних відносин.

Принцип строковості кредиту передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на конкретно визначений час. Строковість служить передумовою для формування таких кредитних відносин, а також для розгортання таких майбутніх передумов, як визначення плати за кредит і порядку погашення кредиту. Економічне обґрунтування визначення строку кредиту має важливе значення для забезпечення інтересів суб’єктів кредитних відносин, ефективності використання коштів кредиту та зведення до мінімуму кредитного ризику.

Принцип повернення кредиту означає, що позичальник зобов’язаний повернути всю отриману суму кредиту. Цей принцип випливає із принципу строковості і з ним тісно пов’язаний. Визначення строку кредиту в момент укладання угоди не гарантує його повернення у визначений строк. Якщо навіть кредит буде погашено у встановлений термін, це ще не означає повернення всієї вартості. Інфляція може знецінити грошову одиницю та основну суму кредиту. У цьому разі повернення номінальної суми кредиту означає втрату частини вартості. Тому суб’єкти кредиту мають передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення кредиту в повному розмірі, зокрема: скорочення терміну кредиту, зміни ставки позичкового відсотка, застосування індексів інфляції (дефляції) тощо.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що кредитор при наданні кредиту має вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення кредиту у визначений строк. Цей Принципи цільового спрямування та строковості кредиту часто виявляються недостатніми і кредит повертається не своєчасно і не в повному обсязі, або взагалі неповертається. Захисту кредитора від неповернення боргу платоспроможним позичальником служить принцип забезпеченості кредиту

Забезпечення кредиту може бути майном (рухомим, нерухомим, цінними паперами, валютними цінностями, дорогоцінними металами, антикваріатом тощо), яке береться у заставу. Забезпечення може гарантуватися зобов’язанням третьої особи в погашенні боргу кредитору у формі гарантій та поручительств. Обсяг майнових зобов’язань встановлюється в такому розмірі, що перевищує розмір кредиту.

Платність кредиту означає, що позичальник повертає не лише основну суму боргу, а сплачує додаткові кошти у формі відсотка. Встановлення такого принципу має економічні підстави. Щоб зберегти своє попереднє фінансове становище на ринку, кредитор має утримувати плату за надані грошові кошти в кредит. Платність кредиту одночасно стимулює позичальника виваженого рішення щодо доцільності отримання кредиту та ефективності використання коштів кредиту.

Ефективність кредитування може бути забезпечена за обов’язковим дотриманням всіх його принципів.

Основні умови банківського кредитування в сучасних умовах господарювання такі: а) операції проводяться лише в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валютах; б) банк виходить із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави; в)  для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про надання кредитів у іноземній валюті повідомляється НБУ в обов’язковому порядку; г) рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку; д) кредити надаються лише правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні обігові кошти і самостійний баланс; е) кредити видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним і юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови; є) кредитні взаємовідносини будуються на договірній основі.

Банкам забороняється надання кредитів на такі цілі: а) покриття збитків від господарської діяльності позичальників; б) формування статутного капіталу; в) погашення раніше отриманих кредитів; г) придбання цінних паперів інших підприємств і організацій; д) без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

3. Центральні банки: сутність, призначення, правовий статус, організаційна структура.

Центра́льний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк). В Україні це Національний банк України.

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

* емісійного банку;

* банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

* органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. 

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для реалізації цих функцій центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.

Організаційно-правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правових актах: у законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банки і банківську діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання і функції центрального банку.

Організаційна структура НБУ – це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії. Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку:

• центральний апарат,

• територіальні управління в областях і Кримській автономній республіці

• розрахункові палати,

• Банкнотно-монетний двір,

• Фабрика банкнотного паперу,

• Державна скарбниця,

• Центральне сховище грошей,

• спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.