25. Проблеми походження філософії.

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи. Між собою стикаються, з одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало, але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім'я виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої становлять правове і політичне ціле. Кризи в суспільстві, кризи у сфері духу, що ними характеризується епоха зародження філософії, ставлять людину в жорстку неоднозначну ситуацію, вміщують її у поле насущних смисложиттєвих проблем, стосовно яких неможливо застосувати звичну канву міфологічного світорозуміння та мислення. Філософія витикає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб звільненої думки охопити нескінченний світ. Філософія є діяльність, що піддає сумніву та критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування. Відомий французький дослідник походження філософської думки Ж.-П. Вернан вважає, що новий тип мислення, який привів у VI ст. до н. е. до виникнення зародків давньогрецької філософії і науки, засновується на трьох світоглядних принципах. По-перше, виділилась ідея космічного порядку, яка ґрунтувалась віднині не на могутності бога — верховного правителя, монарха басилевса (як у традиційних теогоніях), а на понятті космосу, який підкоряється закону, правилу (nomos). Nomos встановлює для всіх складових природи елементів (стихій) порядок, відповідно до якого жоден елемент не може здійснити свою владу над іншими. По-друге, нове мислення ґрунтувалося на розвитку математичних, передусім геометричних, уявлень з їх ідеальними об'єктами, умоглядністю, доказовістю, раціоналізмом та логічністю.

По-третє, абстрактне філософське мислення стало можливим завдяки тому, що його підґрунтям слугував певний життєво-практичний розум, інструментом якого була мова і який давав можливість впливати на людей, а не перетворювати природу, розум політичний у тому значенні, в якому Аристотель визначає людину як політичну тварину. Відносини трудового авторитарного співробітництва типу «організатор — виконавець», що нібито встановлюються усередині колективів, які досягли мовного рівня, будучи мимоволі перенесеними на природу, породжують загальний анімізм: усяке тіло як виконавець повинне мати свого організатора — душу — активного двійника тіла. Зв'язаний з тими ж авторитарними відносинами культ предків-організаторів, що приймають у пам'яті нащадків надлюдські риси, породжує релігію: видатні предки стають богами, а їхні поради — священними завітами. Довгий час релігія і релігійна свідомість залишаються універсальними: релігійний характер, стверджує Богданов, був притаманний усьому досвіду людей, усім їхнім  поняттям, так що релігія охоплювала однаково технічний процес, економіку, ідеологію. Однак можливості релігії, обмежені, і новий досвід поступово заходить у суперечність із традицією і породжує, з одного боку, світську свідомість, що обмежує релігію вузької, «небесною» сферою віри і культу, а з іншого боку — філософію як систематизацію самого по собі безладного світського знання методами «поспішного узагальнення і підстановки» за аналогією з новою соціально-економічною дійсністю.