14. Характеристика Середньовіччя

Ф С. охоплює тривалий період – від розпаду Римської імперії до епохи Відродження.

Раннє С. (5ст) хар-зується становл христ догматики в умовах формування європейських держав, що виникли на уламках Римської імперії. Зріле С. пов'язане зі становленням феодалізму, який у якості своєї ідеологічної основи використовує розвинуте у ранньому С. християнство, уточнюючи та поглиблюючи деталі цього світогляду відповідно до власних вимог. Осн риса фС. – теоцентризм, теїзм (визнання Бога жерелом всього сущого).

Основними проблемами були: проблема Бога, проблема Бог-людина, Бог-світ, віра і розум, проблема універсалій, співвідношення ф і реліг, проблеми онтології, гнесеології, логіки і антропології. На формув ф С. вплинули ф Платона, неоплатоніків, в період зрілої схоластики – ф Арістотеля. Ідеологічна орієнтація більшості філософських сис-м С. диктувалася основними догматами християнства, насамперед догматом про особистісну форму Бога-творця, яка радикально заперечувала атомістичні доктрини античності. Розробка її пов'язана з іменем Св. Августина і догматом про створення Богом світу з “нічого”, яким припускалась обмеежність світу в часі, початок і кінець світу. Августин сформул осн засади теології, сформулювавши тлумачення Бога, людини, процесу пізнання та історії. Ф була проголошена “служницею богослов'я” і повинна була використовувати міць свого раціонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця ф одержала назву “схоластика” – тип реліг ф, що підпорядкований богослов'ю, формальго-логічна раціональна сис-матизац христ думки.Філософія Середньовіччя була складовим елементом християнського світобачення, і тому вона була зосереджена на осмисленні духовних сутностей, тобто сутностей невидимих, позачуттєвих і нескінченних. З одного боку відбувалася "теологізація"філософії, а з іншого - проходила "раціоналізація", "філософізація" теології. За образним висловлюванням Гегеля, це був час, коли філософія була "інобуттям" теології, а згодом сама теологія ставала "інобуттям " філософії.

Філософія Середньовіччя успішно засвоювала духовні складники людського буття, виділяючи в них раціонально-логічні та чуттєво-вольові полюси. Вона досить органічно пов'язувала питання життєвої активності з духовною спрямованістю людини, з пошуками шляхів сходження до абсолюту, з визначенням людської долі та проявами свободи волі людини.

У межах середньовічного християнського філософування поступово відбувалося нагромадження знань та ідей, які врешті-решт сприяли виникненню сучасної цивілізації, науки та освіти.Вона мала наскрізь релігій­ний характер. Її основопо­ложним переконанням було, що світ не має самостійного значення супроти Бога, а дочасне життя - супроти віч­ного. Філософія релігійної епохи не була однак вик­лючно теологічна. Саме тому що релігійні почуття були такі розвинуті, вони проявлялися не тільки в теології, не тільки в роз­важаннях щодо Бога, але і в роздумах над Божим тво­ром, над природним світом.

1) Філософія опрацьовує дог­мати віри. Багато чільних істин вона не розшукує, а кладе їх в основу як уже запевнені одкровенням тобто в засновках вона гетерономна. Натоміть вона намагається пояснити, витлумачити, систематизувати ті істини - тобто в своїх інтенціях вона раціональна. Отже, ключовими рисами є гетерономність раціональні­сть.

2) Незвичайна перейнятість питаннями філософії і нез­вичайна витонченість, з якою вони розв'язувалися, не дозволяють говорити про "занепад" філософії в сере­дньовіччі. Ніколи філософія, розвиваючись довго і послідовно в одному напря­мку, не доходила до такої зімкненості й викінченої середньовічна філософія бу­ла традиційна і безособова, її доктрини передавалися з покоління в покоління, і не раз буває важко відшукати їх первісного творця. Хоч вона ділилася на протиборні табори і школи, але в принципових пунктах мала стійку й незламну настано­ву.

3) Історія середньовічної філософії розкладається на три періоди: - період коли філософія розвивалась і формувалась, до 12 ст.; - період повних середньовічних систем, класичний період схоластики у 13 ст.; - період від середньовічної критики, від 14 ст.