6.Доповнення до Міфологія,філософія та релігія

Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно-суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об'єктивність, а його цінність, значення для даного родового колективу, тобто крізь призму докорінних інтересів роду. Міфологія була покликана доповнити або полегшити процес матеріально-практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно-практичне перетворення дійсності, вона була способом і засобом духовної видозміни всього світопорядку.

Міфи - це узагальнені образи, які включають в себе не тільки світ наявного буття, котрий часто виступає чимось ворожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в якому вільно здійснюються докорінні життєві інтереси родового колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати міф як простий вимисел. Свідомість первісного суспільства єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відокремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо-родові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів відображає погляди первісних людей на явища природи і життя, зародки наукових знань, релігійні та моральні уявлення, які панували в родовій общині, і художньо-естетичні почуття людей на початку їхньої історії.

10 Місце філософії в культурі

Ф. прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому. На відміну від міфологічного і релігійного світогляду, що спираються на віру і фантастичні уявлення про світ, Ф. базується на теоретичних методах осягнення дійсності, використовуючи особливі логічні та гносеологічні критерії для обгрунтування своїх положень.

Необхідність філософського пізнання світу корениться в динаміці соціального життя і диктується реальними потребами у пошуку нових світоглядних орієнтирів, що регулюють людську діяльність. У розвитку суспільства завжди виникають епохи, коли раніше сформовані орієнтири, виражені системою універсалій культури (уявленнями про природу, суспільство, людину, добро і зло, життя і смерті, свободи і необхідності і т.д.) перестають забезпечувати відтворення і зчеплення необхідних суспільству видів діяльності. Тоді виникають розриви традицій і формуються потреби в пошуку нових світоглядних смислів.

Соціальне призначення Ф. полягає в тому, щоб сприяти вирішенню цих проблем. Вона прагне віднайти нові світоглядні орієнтири шляхом раціонального осмислення універсалій культури, їх критичного аналізу та формування на цьому шляху нових світоглядних ідей. У цьому процесі універсалії культури з неусвідомлюваних підстав культури і соціального життя перетворюються в гранично узагальнені категоріальні форми, на які спрямовано свідомість. Вони виражаються за допомогою філософських категорій, які виступають теоретичними схематизація універсалій культури.

Раціональна експлікація в Ф. смислів універсалій культури починається зі своєрідного уловлювання спільності в якісно різних областях людської культури, з розуміння їхньої єдності і цілісності. Тому первинні форми буття філософських категорій виступають не стільки поняття, скільки змістотворних, метафори і аналогії.

У витоках формування Ф. ця особливість простежується вельми виразно. Навіть у відносно розвинених філософських системах античності багато фундаментальних категорії несуть на собі печатку символічного і метафоричного образного відображення світу («Огнелогос» Геракліта, «Нус» Анаксагора і т.д.). У ще більшою мірою це характерно для давньоіндійській і давньокитайській Ф. Тут в категоріях, як правило, взагалі не відділяється понятійна конструкція від образної основи.

Ідея виражається не стільки в понятійної, скільки в художньо-образній формі, і образ виступає як головний спосіб осягнення істини буття. Складний процес філософської експлікації універсалій культури в первинних формах може здійснюватися не тільки у сфері професійної філософської діяльності, але і в інших сферах духовного освоєння світу. Література, мистецтво, художня критика, політичне і правове свідомість, повсякденне мислення, що стикаються з проблемними ситуаціями світоглядного масштабу, - усі ці області, у які може бути вплавлені філософська рефлексія і в яких можуть виникати в первинній формі філософські експлікації універсалій культури. У принципі, на цій основі можуть розвиватися досить складні та оригінальні комплекси філософських ідей. У творах великих письменників може бути розроблена і виражена у матеріалі та мовою літературної творчості навіть цілісна філософська система, що зіставляється за своєю значимістю з концепціями великих творців Ф. (наприклад, літературна творчість Л. М. Толстого, Достоєвського). Але, незважаючи на всю значущість і важливість такого роду первинних «філософом», раціональне осмислення підстав культури в Ф. не обмежується тільки цими формами. На їх основі Ф. потім виробляє більш суворий понятійний апарат, де категорії вже визначаються у своїх найбільш загальних і істотних ознаках.

Таким шляхом універсалії культури перетворюються в рамках філософського аналізу у філософські категорії - особливі ідеальні об'єкти (пов'язані в систему), з якими вже можна проводити особливі уявні експерименти. Тим самим відкривається можливість для внутрішнього теоретичного руху в поле філософських проблем, результатом якого може стати формування принципово нових категоріальних смислів, що виходять за рамки історично склалися і впечатав в тканину готівкової соціальної дійсності світоглядних підстав культури. У цьому процесі на двох полюсах - внутрішнього теоретичного руху і постійної експлікації реальних смислів граничних підстав культури - реалізується головне призначення Ф. в культурі: зрозуміти, не тільки який у своїх глибинних підставах готівковий людський світ, але і яким він може бути. Вже в початковій фазі своєї історії філософське мислення продемонструвало цілий спектр нестандартних категоріальних моделей світу. Наприклад, вирішуючи проблему частини і цілого, єдиного і множинного, антична Ф. простежує всі логічно можливі варіанти: світ ділиться на частини до певної межі (Атомістика Левкіппа - Демокріта, Епікура), світ безмежно ділимо (Анаксагор), світ взагалі неподільний (Елейська школа) . Причому останнє рішення абсолютно чітко суперечить стандартним уявленням здорового глузду. Характерно, що логічне обгрунтування цієї концепції виявляє не тільки нові, незвичайні з точки зору здорового глузду аспекти категорій частини і цілого, але й нові аспекти категорій «рух», «простір», «час» (апорії Зенона).Історичний розвиток Ф. постійно вносить мутації в культуру, формуючи нові варіанти, нові потенційно можливі лінії її динаміки. Багато вироблені Ф. ідеї транслюються в культурі як своєрідні «дрейфуючі гени», що у певних умовах соціального розвитку отримують свою світоглядну актуалізацію. На їх основі можуть створюватися релігійні, етичні, політичні вчення, публіцистика та есеїстика, які наповнюють емоційним змістом понятійні філософські конструкції, вносять до них конкретні життєві смисли, поступово перетворюючи їх на нові світоглядні підстави культури.

Нові нестандартні категоріальні смисли, отримані Ф. і включені в культуру, потім селективно запозичуються наукою, адаптуються до спеціальних наукових проблем і беруть активну участь у породження нових наукових ідей. Чим динамічніше суспільство, тим більш значуща для нього стають прогностичні функції Ф. Реалізуючи їх, суспільство як би зондує можливості свого майбутнього відновлення й розвитку. Навпаки, суспільства консервативні, закриті, орієнтовані на відтворення сформованого способу життя, обмежують можливості творчого пошуку в Ф. Жорсткі традиції та контроль за вільної думкою найчастіше призводять до канонізації окремих філософських навчань, перетворюючи їх на своєрідні напіврелігійний системи (канонізація конфуціанства в традиційній китайській культурі, Ф. Аристотеля - в епоху Середньовіччя, марксизму - в радянський період).