Українська радикальна партія (урп)

В Україні політичний радикалізм зустрічаємо у 1890-их pp. при створенні М. Драгомановим, І. Франком і М. Павликом Української Радикальної Партії (УРП) у Галичині. Її вимогами були: переустрій Австрії на федеральній основі, децентралізація влади, поділ Галичини на дві окремі частини — укр. і поль., введення проґресивного податку, розподіл ґрунтів великої власності поміж мало- і безземельним селянством тощо.

У 1926, після приєднання до партії волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП), а в квітні 1931 вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

[Ред.] Українська Демократично-Радикальна Партія (удрп)

На Наддніпрянщині, за ініціативою Бориса Грінченка, постала у 1904 Українська Радикальна Партія, що виділилася з Української Демократичної Партії. У 1905 обидві групи знов об'єдналися в Українську Демократично-Радикальною Партію (УДРП). У програмі вона мала домагання національно-територіальної автономії для України в рамках Росії та націоналізації землі. Не зважаючи на цю назву, радикали-демократи були насамперед партією поміркованої, ліберальної інтелігенції і спілкувалися з російською Партією Народної Свободи («кадети»). Під тиском реакції в Російській Імперії, УДРП самоліквідувалася у 1907 і замість неї утворилося Товариство Українських Поступовців (ТУП).

Екстремізм (Від фр. extremisme, від лат. extremus -.. Крайній) - прихильність крайніх поглядів і, особливо, заходів (зазвичай в політиці). Серед таких заходів можна відзначити провокацію заворушень, громадянську непокору, терористичні акції, методи партизанської війни. Найбільш радикально налаштовані екстремісти часто заперечують в принципі будь-які компроміси, переговори, угоди. Зростанню екстремізму зазвичай сприяють: соціально-економічні кризи, різке падіння життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний політичний режим з придушенням владою опозиції, переслідування інакомислення. В таких ситуаціях крайні заходи можуть стати для деяких осіб та організацій єдиною можливістю реально вплинути на ситуацію, особливо якщо складається революційна ситуація чи держава охоплена тривалою громадянською війною - можна говорити про «вимушений екстремізм».

Терори́зм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей^[2].

Визначення поняття «тероризм» — питання проблемне, оскільки в наш час існує понад 100 визначень цього явища. Однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Українські юристи В. Ємельянов та С. Гавриш зазначають у диспозиції проекту законодавчого акту України, що тероризм розглядається сучасною наукою в трьох аспектах: як злочинне діяння, як терористичні групи (організації) та як терористичні доктрини. В. Ліпкан пропонує розглядати тероризм ще і як негативне соціально-правове явище і не зводити його лише до вчинення вибухів і підпалів, а ті дії, про які йдеться охоплювати поняттям «терористичний акт». Також варто розрізняти тероризм від лат. terror — жах, страх від терору — політики залякування, придушення політичного супротивника насильницькими засобами.

Необхідно розрізняти два споріднених, але різних за змістом поняття — терор і тероризм. Терор — насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор — насилля з боку сильного. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобинцями під час Великої французської революції. Прямими їхніми ідеологічними нащадками були більшовики, які розгорнули «червоний терор» з метою придушення політичної опозиції і поширення більшовицької влади за межі захоплених ними Петербургу і Москви. Жертви владного терору обчислюються багатьма тисячами і навіть мільйонами людей.

Натомість тероризм — насилля «з боку слабшого», насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і, як правило, вельми нечисленних. Тероризм носить політичну, соціальну чи національну ознаку в залежності від цілей своїх носіїв. Тероризм як явище переслідує дві основні знакові мети. Перше — вчинити тиск на органи влади, залякати, посіяти страх і непевність. Другою метою і водночас ознакою тероризму є бажання викликати співчуття в своїй цільовій авдиторії, тобто тому прошарку суспільства, який, як вважається, піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам. Таким чином, тероризм неможливий без того, щоб терористи не оголосили про свою відповідальність за здійснений акт насилля.

Неонаци́зм (др.-греч. νέος — новий, нацизм) — загальна назва ідеології політичних або суспільних рухів, що виникли після Другої світової війни та сповідують націонал-соціалістичні або близькі до них погляди або ж проголошують себе послідовниками Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії.

Неонацистські рухи поширені в більшості європейських країн, у ряді країн Азії (наприклад Іран, Японія, Тайвань), Америки, в Південно-Африканській Республіці (серед білої меншини), Австралії і Новій Зеландії.

У країнах де в період Другої світової війни існували націонал-соціалістичні і фашистські рухи (наприклад НСДАП в Німеччині, Усташі в Хорватії, Схрещені стріли в Угорщині та ін.) сучасні неонацистські організації вважають себе їх наступниками.