• 7.“Філософія всеєдності” в.Соловйова.

Всеєдність, за Соловйовим, є ідеальний лад світу, що передбачає з'єднаною, примиреність і гармонізірованність всіх емпіричних неузгоджених, конфліктних елементів і стихій буття. Якщо "позитивне всеєдність" потенційно обіймає собою і людини, вказуючи йому мету і сенс життя, отже, сутність людини не може бути редукована, зведена до яких-небудь приватним його визначень і т.п. Звідси справжня суть людини є живе здійснення такого всеєдності, яке не тільки споглядає розумом, але саме діє у світі як цілком конкретний, але "новий духовний людина". Здійснення "живого всеєдності", за Соловйовим, відбулося в особі Христа. Воно стало для людей "як вища сила, яка опанувала ними, але якою вони не опанували".

Оскільки всеєдність є центральним онтологічним принципом, то сенс сущого і належного розглядається Соловйовим тільки в тих вимірах, які розкривають їх причетність, внутрішню співвіднесеність з божественним. Концепція Соловйова (і аналогічні теорії) отримали назву "онтологічної гносеології". Тобто акт пізнання є розгортанням ідеї возз'єднання буття: пізнання розглядається тут саме в якості возз'єднуються активності, роботи возз'єднання, в результаті якої встановлюється актуальне єдність пізнає і пізнається.

• 8.Основні риси філософської думки в культурі Київської Русі.

Особливого розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. Світоглядна культура Русі акцентувала увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Диявола та інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі її почуття і розуміння.

Отже, філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Із становленням феодального ладу християнський характер укр.. філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог, а єдиним методом пізнання – божественне одкровення. Людина тлумачилась як істота, опоганена «первородним гріхом», тіло якої є вічним джерелом гріха, а душа визнавалася безсмертною.

• 9.Охарактеризуйте теологічні теорії походження релігії.

Теологічні теорії – це походження релігії, які акцентують на природних причинах і обставинах цього складного процесу. Це традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна - академічна.

а)Традиціоналістична теорія. Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив першим людям сам Бог безпосередньо. В християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей, Адама і Єви, в раю з Богом, а також надприродні контакти з Богом Моісея та інших біблійских персонажів. Цей варіант грунтується лише на беззастережній вірі. б)Теїстична теорія. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями і існує попереду всього і є джерелом всього, отже і релігії. Цілком зрозуміло, що ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога.

в)Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм. Монотеїстичні релігії - це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) - це посередники між Богом і людьми.

Політеїстичні релігії в своїй ієрархії мають певну, навіть значну кількість богів різних рангів і ваги, з своїм колом прав і обов'язків, сферою управління і діяльності.

Існує ще одне явище в ієрархічній оцінці богів: звичайно з великої кількості богів не виділявся жоден, але в міру потреби, коли віруючий звертавсь до якогось бога, він оцінювався на той час як головний. Це явище дістало назву генотеїзму.

г)Академічний теїзм звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок удосконалення богословської теорії походження релігії. Але і він не може перейти грань у справжню науку, він не може відмовитись від абсолютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучасного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.