9.Роль прабатьківської сім ї у вихованні дитини.

У багатьох культурах світу рівень взаємозв'язку сім'ї з прабатьками достатньо високий. Г.Краііг наго­лошує, що особливо такий зв'язок важливий у випадку неповної сім'ї.

Американські психологи відзначають, що функції бабусь і дідусів зазвичай відрізняються від батьківських, відносини прив'язаності у них :формуються теж дещо інші :прабатьки частіше схвалюють,співчувають, висловлюють симпатію, підтримують; рідше карають; відносини з онуками більш грайливі і легкі; прабатьки фор­мують у дітей почуття сімейної ідентичності і традиції, розповідаючи і про своє дитинство або про дитинство їхніх батьків.

Окрім впливу на дитину прабатьки мають невичерпні можливості у взаємодії з батьками :

• психотерапевтична (емоційна) підтримка матері під час вагіт­ності;допомога порадою у випадку конфлікту в сім'ї, по догляду за дитиною у перші місяці народження дитини; ігри з онуками; регуляція відносин між онуками ;підготовка до школи внука;допомога школяреві тощо;оточення дітей по-справжньому безумовною любов'ю.

Опитування самих бабусь і дідусів дало можливість сформулювати 4 функції їх життєдіяльності у сім'ї:

1. Присутність - як символ стабільності, об'єднуючий центр,як стримуючий чинник при загрозі розпаду сім'ї.

2. Сімейна „національна гвардія" - призвані бути поряд у важкі пе­ріоди, підтримувати у кризових ситуаціях.

2. Арбітри - узгодження сімейних цінностей;

4. Збереження сімейної історії - відчуття наступності і єдності у сім'ї.

Прабатьки розуміють цінність онуків, поява яких означає новий етап їх життєвого шляху, підвищує громадській престиж.

Л.Панкова стверджує про відмінності у ставленні до онуків батьків матері і батька. Якщо відносини із невісткою не склалися, уск­ладнилися відносини із сином, часто відходять у бік і внуки з боку сина. Онуки ж з боку дочки ближчі, і вони „назавжди". Так у дитини фор­муються поняття „своя бабуся", „справжній дідусь".

Й.Лангмейер, З.Матейчук підкреслюють, що у випадку роз­лучення не слід переривати відносини старшого покоління з улюблени­ми онуками, яких вони ростили. Часто розлучення переживається важ­че батьками подружжя, аніж самим подружжям.

А.Захаров зупиняється також па негативному впливі бабусь у сім'ї :

1.зведення до мінімуму активності дітей настановами, заборонами. Переконаність таких бабусь у своїй правоті безапеляційна. За характе­рологічними особливостями це, як правило, авторитарні жінки, із дея­кою паранойяльною налаштованістю і тривожністю;

2.ще одним негативним моментом є конфлікти між бабусею і ма­тір'ю з питань виховання, намагання бабусі відігравати вирішальну роль у вихованні дитини Без сумніву, бабусі є важливи­ми членами родини, берегинями сімейних традицій. Проте такі традиції не завжди бувають конструктивними, деякі втрачають свою актуаль­ність.

Якщо бабуся бере участь у вихованні дитини, вона повинна прийня­ти виховну стратегію матері, бути її помічником і опорою у вихованні, контролювати себе, щоб не порушити психічне самопочуття дитини. Таким чином, вона повинна прийняти провідну роль дочки, і свою допоміжну роль. Якщо ж мати пе спроможна викопувати провідної ролі у вихованні дитини, то вона повинна повністю передати її бабусі, зали­шити за нею право вибору методів виховання, а самій - прийняти допо­міжну роль. М.Швейцар застерігає, якою б досвідченою і добросовіс­ною не була бабуся, вона не взмозі замінити матір. Втрата провідної ролі матері - важка втрата як для неї, так і для дитини. Оскільки пере­шкоджає створенню міцних емоційних зв'язків з дитиною.

О.Краснова пропонує наступну класифікацію прабатьків:

1.формальні - будують відносини відповідно до соціальних очіку­вань стосовно ролі старшого у сім'ї;

2.сурогатні батьки - беруть на себе відповідальність і турботу про онуків

3.джерело сімейної мудрості - здійснюють зв'язок поколінь;

4.затійники - організовують відпочинок і дозвілля онуків;

5.відсторонені - рідко включені у реальну життєдіяльність сім'ї дітей і онуків.

У випадку невдалого поєднання внутріособистісних ролей А.Співаковська виділяє приклади двох типів бабусь:

«Бабуся-жертва" приймає роль бабусі як головну, переймає па себе усі господарсько-побутові та виховні турботи, відмовляючись прицьому від професійної діяльності.Така жінка періодично переживає амбівалентні почуття: незадоволеність близькими, образи за недостатню вдячність з їх боку, роздратування й тугу. Позиція онуків - любов до бабусі, залежність від неї, звикання до опіки і контролю, труднощі самоконтролю і спілкування з іншими дітьми.

«Бабуся-суперниця" на перший погляд більш раціонально поєднує свої обов'язки, продовжує працювати і присвячує онукам вихідні та відпустку. Неусвідомлепа тенденція її прабатьківства полягає у праг­ненні бути кращою мамою онукові, аніж справжня мати. Відбувається "пошук помилок батьків дитини, всі успіхи у вихованні зараховуються собі.

Онуки відчувають конфліктність взаємин дорослих і звинувачують себе за це,відчувають свою неповноцінність.

П.Робертсоп (2002) виділяє інші типи бабусь:

Гармонійні - поєднують ідеальні уявлення про роль бабусі і зацікавленість у житті онуків;

Далекі - мають занижені соціальні та особистісні уявлення про соціальну роль бабусь і займають відособлену позицію щодо проблем онуків;

Символічні - мають високий соціально-нормативпий статус бабусі і недостатньо розвинені взаємини із онуками;

Індивідуальні - акцептуйовані особистісні аспекти поведінки.

Результати досліджень вчених дозволяють виділити етапи прабатьківства й описати динаміку сімейного життя людей старшого віку.

Перший - „молода бабуся" - починається для жінки у віці 47-51 року, вона продовжує активно працювати, проте бере на себе обов'язки по догляду за внуком у міру сил і можливостей. Молода бабуся рідко проживає самот­ньо, в основному з чоловіком або разом з дітьми і внуками. Саме у групі молодих бабусь спостерігається помічена в повсякденному житті зако­номірність: внуки від дочок «ближчі», ніж від синів, і бабусі внуків від дочок більше залучені в їх життя, частіше з ними зустрічаються. Надалі, у міру зростання внука, молоді бабусі не перестають допомага­ти дітям.

Другий - „старенька бабуся" - наступає після того, як внук досягає 10-11 років, бабусі зазвичай 58-62 роки. Якщо вона має декілька онуків, то часто залишається в групі „молодих" до тих пір, поки молодшому пе виповниться 10-11 років. У цей період розгортається новий вид спілку­вання з внуками, рівноправніший. Якщо „молоду" бабусю більше хви­лює здоров'я внука, то у „старшої" з'являються тривоги і побоювання відносно його освіти, вибору майбутньої професії, друзів, коханих, май­бутнього в цілому. На цій стадії вже не має особливого значення, від кого внуки - від дочки чи сина. Вона більше, ніж молода бабуся, заці­кавлена у збереженні сімейних традицій, цінностей і в цьому бачить свою основну роль в сім'ї.

Третій - „жінка похилого віку" - починається після досягнення вну­ками 18-річного віку, коли у дорослих дітей і внуків, що виросли, з'яв­ляються обов'язки по відношенню до старших членів сім'ї, які самі те­пер потребують допомоги і догляду у зв'язку з погіршенням здоров'я. На цій стадії відбувається „переворот" ролей, міняється баланс неза­лежності й автономії членів сім'ї.

Таким чином, етапи прабатьківства залежать від віку внуків, со­ціального статусу жінок і стану їх здоров'я. Проте внесок старшого по­коління в сімейне життя і спектр ролей залежать пе тільки від віку, осві­ти, умов мешкання літньої людини і видів споріднених зв'язків, але та­кож від соціальних і особистіших норм її життя, від суспільних потреб і очікувань.