40.Особливості промислового перевороту у сша

Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави дозволяло американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став «золотим віком» американської торгівлі. Посередництво у торгівлі зброєю, боєприпасами і т.ін. приносило великі прибутки. Почали розвиватися американські міста — важливі торговельні центри. П'ятий за чергою президент США, Джеймс Монро, у славетному маніфесті від 2 грудня 1823 р. заявив, що Сполучені Штати не допустять, аби європейські країни втручалися у внутрішні справи американців. «Америка для американців» — гасло, висунуте Дж. Монро, яким американці керуються до сьогоднішніх днів. Доктрина Монро сприяла консолідації американської нації, її збагаченню, заставила світ рахуватися з її інтересами.

Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 раза, в основному за рахунок переселенців із Європи – людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинилися до економічного поступу США.

Першіі прядильні машини у США появилися в кінці 80-х років. Вони д завезені з Англії, незважаючи на заборону вивозу машин і вічних інновацій з боку англійського уряду. Перші парові машини з'явилися в останньому десятилітті XVIII ст. На початковому етапі поомислового перевороту вони використовувалися слабо. Більшість текстильних фабрик працювали на енергії води. Саме наявність дешевої енергії водяних двигунів пояснюється запізніле впровадження ддрових машин. Промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. В цьому теж одна із його особливостей. Однак в американській промисловості з великим успіхом застосовувалися власні оригінальні винаходи — циліндр для механічної набивки тканин тощо. У 1807 р. на р. Гудзон з'явився колісний пароплав, збудований Р.Фултоном, швидкими темпами прокладалися канали, які мали велике господарське значення. Прискореними темпами розвивалася текстильна фабрична промисловість, яка в середині XIX ст. за обсягом виробництва поступалася лише англійській. Проте найбільших успіхів США досягли у будівництві залізниць та використанні паровозів. За два десятиліття (1830-1850) довжина залізниць зросла у 300 разів.

Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 40-их роках широко застосовуються пудлінгові печі. Виробництво чавуну у 1830-1850 рр. зростає у три рази.

Спочатку машинобудування розвивалося повільними темпами. На початку XIX ст. американська промисловість працювала в основному на англійських машинах. Проте в середині XIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи. Особливо швидко розвивалося сільськогосподарське машинобудування. В цей же час активно впроваджуються в життя оригінальні досягнення американської інженерно-технічної думки. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших.

Незважаючи на високі темпи промислового розвитку у першій половині XIX ст., США залишалися в основному аграрною країною, промисловий переворот завершився лише на Півночі.

Розвиток промисловості гальмували південні штати, в яких панувало рабовласницьке плантаційне господарство. Рабовласництво було основною перепоною на шляху розширення внутрішнього ринку — ринку товарів і робочої сили, освоєння земель Заходу, інтенсивного розвитку сільського господарства.

Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861-1865 рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США.

41. «НіШ»

Німецька історична школа виникла як реакція у відповідь на експансію англійської класичної політичної економії, що зайняла панівні позиції в суспільній думці XIX століття. Назву "історична" вона одержала тому, що економічний і соціальний розвиток кожної країни вона розглядала як наслідок багатоступінчастого шляху, у ході якого одна фаза змінює іншу. На відміну від універсалізму класиків, які вважали, що економічні закони мають загальний (універсальний) характер, і тому відсталі у своєму розвитку країни лише повторюють шлях, уже пройдений більш розвинутими державами, представники історичної школи захищали інший погляд. Вони стверджували, що рівень господарського розвитку завжди необхідно розглядати як результат (підсумок) відповідного суспільно-історичного стану окремих народів і націй. Універсальних економічних законів не існує. Економічні процеси завжди є відображенням (Spiegelbild) певної суспільної епохи.

Історична школа XIX століття була специфічно німецькою, по-перше, тому, що використовувала у своїх побудовах досвід німецької соціальної та економічної історії, і по-друге, вона об'єктивно відбивала інтереси німецьких промисловців та купців, стурбованих захистом інтересів вітчизняної промисловості й торгівлі від іноземної конкуренції. Найбільш відомими представниками цієї школи є Фрідріх Ліст, Карл Бюхер, Густав Шмоллер, Вернер Зомбарт і Вільгельм Рошер.

Звернемося до моделі трифазного розвитку Ф. Ліста (1789-1846). Вона містить такі фази:

1. Примітивне сільське господарство.

2. Поліпшене (verbesserte) сільське господарство з процвітаючою промисловістю.

3. Процвітаюча промисловість.

Найбільш бажаною, на думку Ліста, є третя фаза. Однак розвиток суспільства може застопоритися вже на другій фазі. Це трапляється насамперед тому, що принципи конкуренції, лібералізму та вільної торгівлі призводять до того, що суспільства, які мають переваги в індустріальному розвитку, економічно поневолюють менш розвинені країни. Сформований у міжнародній економіці дисбаланс сил стає умовою соціально-економічної стагнації.

З економіко-соціологічного погляду в моделі Ліста найбільший інтерес викликають два аспекти. Перший аспект. Оскільки кожна виділена фаза являє собою з усією очевидністю умоглядний історико-типологічний період, то початок і закінчення його не мають строго визначених часових меж, і тому закінчення попереднього, як правило, збігається з початком наступних. Усе це вказує на напрямок, за яким переміщається центр економічної активності. Ліст тим самим визначає вектор соціоекономічних змін. Перехід від аграрного до індустріального суспільства при цьому передбачає не тільки історичний, але й нормативно-аксіологічний аспект: суспільства, що зупинилися на першій фазі розвитку, приречені на стагнації, тому що процес динамічного розвитку настає лише на другій фазі.

Другий аспект. Чітко виражений соціологічний зміст обумовлює висновки, що випливають з моделі Ліста про відносини індустріально розвинених країн з країнами, що розвиваються. Якщо додержуватися висновків родоначальника історичної школи, то стан нерівності (диспаритету), що склався нині в економічних відносинах між країнами бідного Півдня і багатої Півночі, не має позитивного вирішення. Сформований на міжнародній арені розклад економічних і військово-політичних сил, що ґрунтується на розходженнях у рівнях індустріального розвитку, споконвічно перешкоджає вступу менш розвинених суспільств у фазу зростання. Економічний лібералізм генерує вибухонебезпечні міжнародні конфлікти, тому що багато соціальних систем не можуть створити стартові умови для свого розвитку і тим самим прирікають себе на тривалу стагнацію.

Моделі історико-економічного розвитку інших (згаданих вище) представників історичної школи принципово не відрізняються від моделі Ліста. Для цих теоретичних конструкцій характерні такі особливості: 1) політико-організаційні структури поряд іа соціально-економічними визнані вихідним пунктом історичного розвитку капіталізму; 2) підкреслюється еволюційний характер економічного розвитку. І в цьому полягає істотна відмінність історичної школи від класиків. Адам Сміт вважав, що капіталізм - це не одна з багатьох послідовних історичних форм соціального устрою, а єдина, яка виникла "природним шляхом". Вернер Зомбарт дотримується діаметрально протилежної думки. Він відмовляється визнавати капіталізм єдиною формою соціального життя і не вважає її "природною". Лише строго визначений суспільний розвиток уможливлює появу форми господарства. На думку Зомбарта, розвиток економіки завжди є результатом соціальних інститутів, що змінюють один одного. Вони впливають на способи господарської діяльності кожної історичної епохи. Лише виходячи з цієї передумови, Зомбарт порушує питання про те, які інститути відіграли вирішальну роль у переході до капіталістичної фази розвитку. Його головна теза стверджує, що джерела капіталізму варто шукати в певних формах прояву капіталістичного духу. Дух капіталізму - це не тимчасовий (неприродний) фактор, він використовується в різному вигляді залежно від форми соціального устрою. Він має історично визначені властивості, що згодом минають.

Капіталістичний дух, а разом з ним процес індустріального зростання, характеризується наявністю трьох факторів:

а) урбанізація;

б) створення сучасних політичних інституцій;

в) вплив релігійних факторів.

Останні два фактори були запозичені Максом Вебером і покладені ним в основу "пояснювальної моделі" капіталізму, що набула широкої популярності.