1.Місцеві фінанси, як і фінанси в цілому, є формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом ВВП, у процесі яких відбувається формування, розподіл та використання грошових коштів, призначених для потреб регіонів.

Об'єктом місцевих фінансів є: фінансові ресурси у фондовій та не фондовій формі. Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств, ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик.

Суб’єкти управління місцевими фінансами:

• Територіальна громада: жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно – територіальними одиницями, або добровільні об’єднання жителів населених пунктів, що мають єдиний адміністративний центр.

• Органи місцевого самоврядування

• Сільські, селищні, міські ради

• Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад

• Сільські, селищні, міські голови

• Районі та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст

Основними елементами системи місцевих фінансів є:

• доходи,

• видатки,

• способи формування доходів,

• місцеві фінансові інститути,

• суб'єкти та об'єкти місцевих фінансів.

Основні способи формування доходів:

• місцеві податки і збори – основний спосіб в розвинених країнах,

• частки загальнодержавних податків,

• комунальні платежі,

• доходи від майна та землі, що належать місцевій владі,

• доходи комунальних підприємств,

• кредити,

• комунальні позики,

• трансферти від органів влади вищого територіального рівня.

Місцеві фінансові інститути – це сукупність організаційних структур, норм правил і традицій, які забезпечують функціонування місцевих фінансів:

• громадські послуги,

• самостійні місцеві бюджети (бюджет АРК, обласні, міські міст Києва і Севастополя, районні, міські, районні в містах, сільські, селищні територіальних громад: поточні, розвитку, приєднані, додаткові)

• комунальна форма власності,

• позабюджетні валютні цільові фонди,

• місцеві податки і збори,

• комунальний кредит,

• фінанси комунальних підприємств,

• комунальні платежі

2. Місцеві фінанси є об’єктивною формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових коштів, призначених для задоволення потреб регіонів країни. При цьому місцеві фінанси є важливою складовою фінансової системи країни, оскільки вони беруть участь у розподілі та перерозподілі вартості валового внутрішнього продукту держави і забезпечують фінансування значної частини витрат, пов’язаних з функціонуванням виробничої і соціально-культурної сфери.  У більшості країн до компетенції місцевого самоврядування належить початкова й середня освіта, охорона здоров’я, шляхи місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, догляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів із метою працевлаштування, ритуальні послуги, збирання та утилізація сміття, екологічні проблеми, організація землекористування тощо.  Основні форми впливу місцевих органів влади, їхніх фінансів на економіку та соціальну сферу держави:  - до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП). Функції соціально-економічного регулювання, які забезпечують фінанси місцевих органів влади, не обмежуються вилученням, розподілом і перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативне регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб'єктів.  - місцеві фінанси є фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади.  - фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеве само-врядування, як і держава, є інститутом, що надає громадські послуги. - Місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання.

3.

Для більшості розвинутих країн з унітарним державним устроєм у післявоєнний період була характерна тенденція зростання ролі місцевих органів влади в соціальній і економічній сферах. У цей період відповідно зростала роль місцевих фінансів та їх джерел.

Поновлення в Україні, як в унітарній державі, інституту місцевого самоврядування об’єктивно пов’язане зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмежена. У період становлення нашої держави особливо яскраво проявилася тенденція збільшення ролі місцевих фінансів.

Виділимо основні форми впливу місцевих органів влади і фінансової сфери на економіку держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади відноситься значна частина внутрішнього валового продукту (ВВП). Місцеві фінанси є інструментом регулювання і соціального розвитку регіону. Держава і місцеве самоврядування розділяють між собою функції соціально-економічного регулювання.

Разом з тим, фінанси місцевих органів влади, не обмежуються вилученням, розподілом та перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативно-правове регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки суб’єктів, що господарюють, на території відведеній даному місцевому органові влади.

По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом, тому що місцеві органи влади мають право, у рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Фіскальна політика місцевих органів влади в багатьох країнах є інструментом впливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, на впровадження і виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Створюючи особливі або пільгові режими оподатковування, місцеві органи влади залучають додаткові інвестиції, сприяють новому будівництву, розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків, створенню спеціальних економічних зон, а також зон промислового будівництва. Часто в створенні сприятливих фінансових умов для розвитку депресивних територій бере участь і держава. Систему таких пільг називають преференцією. Основними формами преференції є особливі бюджетні режими валютного регулювання і візові режими.

По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадян різними послугами. Місцеве самоврядування – це інститут, що надає послуги громадянам України безпосередньо. Діяльність місцевих органів влади в сфері надання громадських послуг є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку регіону.

По-четверте, Місцеві фінанси є інструментом економічного росту. Забезпечення економічного росту – це також одна з форм економічного регулювання.

Крім вищевказаних форм впливу на економіку і соціальну сферу, існують також і інші форми, приміром, пов’язані з виконанням делегованих повноважень регіону центральною владою. На Заході їх називають агентськими повноваженнями. У цю сферу входять проблеми цивільної безпеки, охорони порядку, оборони, державного нагляду і державної реєстрації. У цій сфері місцеві органи влади є допоміжним органом центральної влади на місцях.

4.

Провідне місце в системі місцевого самоврядування посідають тери­торіальні громади. Вони являють собою жителів, об'єднаних постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністра­тивно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

саме їй належить право на здійснення місцевого самоврядування, і реалізується воно в са­мостійному вирішенні громадою питань місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Функції територіальних громад являють собою основні напрямки діяльності цих соціальних спільнот щодо реалізації місцевих інтересів шляхом вирішення в межах Конституції і законів України питань місце­вого значення. Систему функцій громад становлять об'єктні — соціаль­на, політична, економічна, екологічна функції, та управлінські — уста­новча, нормотворча, контрольна. Соціальна функція — це напрям діяль­ності територіальних громад, пов'язаний із задоволенням потреб життєзабезпечення її членів, створенням умов вільної реалізації членами громади їх вікових, фахових, культурних, національно-етнічних, релігійних та інших інтересів, розвитком системи соціальної взаємодії та розбудовою громадянської інфраструктури громади. Політична функція виступає одним з основних напрямків діяльності громад як інсти­туції не лише громадянського суспільства, але й правової держави, зміст якого становить здійснення на місцевому рівні особливої форми публіч­ної влади. Економічна функція характеризує діяльність територіальних громад щодо формування достатньої для задоволення потреб громад та їх членів матеріально-фінансової бази і здійснення заходів з ефективно­го її використання. Поняттям «екологічна функція» охоплюється напря­мок діяльності, пов'язаний з підтриманням безпечного для життя і здо­ров'я громадян навколишнього середовища, доцільним, ефективним і дбайливим використанням належних громаді природних ресурсів.

Забезпечення ефективної реалізації функцій територіальної грома­ди вимагає нормативного встановлення її компетенції. До виключної компетенції територіальної громади належать питання: а) формування місцевої ради, обрання місцевого голови й ухвалення рішення про до­строкове припинення їх повноважень; б) заслуховування звітів депутатів та місцевого голови; в) здійснення контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування у встановлених законодавст­вом і статутом формах; г) об'єднання з іншими територіальними гро­мадами і вихід із таких об'єднань;

Важливим елементом правового статусу тери­торіальної громади є характеристика її як суб'єкта права комунальної власності. Громада має право володіти, користуватися і розпоряджати­ся на свій розсуд і у своїх інтересах належним їй майном як безпосеред­ньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Таким чином, територіальна громада виступає як специфічний пер­винний колективний суб'єкт місцевого самоврядування, що складається з громадян України, іноземних громадян й осіб без громадян­ства, об'єднаних фактом постійного проживання на території населе­ного пункту (села, селища або міста) та спільністю місцевих інтересів, який наділений гарантованим державою правом самостійно на підставі власної матеріально-фінансової основи в межах Конституції і законів України вирішувати питання місцевого значення в різноманітних фор­мах реалізації компетенції.

Територіальна громада реалізує належне їй конституційне право на здійснення місцевого самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. До форм безпосередньої демократії на муніципальному рівні законодавцем віднесені місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

5.

Правове підґрунтя для впровадження і розвитку місцевого самоврядування в Україні було закладено:

1. Законом України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” від 7.12.1990 року № 633-12. Згідно з цим законом усім міським, сільським і селищним радам було надано право створювати власні бюджети, при чому втручання вищих органів влади у цей процес не допускалось.

2. Європейською хартією місцевого самоврядування, прийнятою 15 жовтня 1985 року і ратифікованою Україною у 1996 році. Цей документ передбачав відокремлення місцевих органів самоврядування від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на них функцій у межах їх компетенцій.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року, де відображені основні права органів місцевого самоврядування, пов’язані з їх фінансовим забезпеченням, а саме:

• затвердження місцевих бюджетів,

• контроль за виконанням місцевих бюджетів,

• затвердження місцевих податків і зборів.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування”, що був прийнятий відповідно до Конституції 21 травня 1997 року дав новий поштовх до розвитку інституту місцевого самоврядування та його фінансового забезпечення.

Стаття 4 цього закону окреслює основні принципи місцевого самоврядування:

• Народовладдя;

• Законність;

• Гласність;

• Колегіальність;

• Поєднання місцевих і державних інтересів;

• Виборність;

• Правова, організаційна та матеріальна самостійність;

• Підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами органів та посадових осіб;

• Державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;

• Судовий захист місцевого самоврядування.

5. Бюджетний кодекс також містить чітке розмежування доходів і видатків місцевих бюджетів.

6.

Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

місцеві бюджети;

фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні кола повноважень між центральними та місцевими органами влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності та завдання органів місцевого самоврядування поділя­ються на власні та делеговані повноваження. З метою виконання власних завдань органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.

Як економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини щодо формування та використання фінансових ресурсів на регіональному рівні, призначених для реалізації функ­цій місцевих органів влади.

Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать:

пряме вилучення доходів з комунального сектора;

отримання доходів від комунального майна та власних послуг;

перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

залучення муніципальних позик.

Відповідно до статті 9 Бюджетного кодексу України доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

доходи від власності та підприємницької діяльності;

адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

надходження від штрафів та фінансових санкцій;

інші неподаткові надходження.

Між ланками бюджетної системи різних рівнів доходи роз-поділяються згідно з загальнодержавними законами, а всередині лан­ки — відповідно до рішень місцевих органів влади.

До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів.

До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Розміри відрахувань визначаються Вер­­ховною Радою України, виходячи з відповідних соціально-економіч­них нор­мативів бюджетної забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів.

До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевим органам влади.

Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до них з Державного бюджету, які в бюджетній практиці називаються бюджетними трансфертами.

7.

Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини  місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать:  - пряме вилучення доходів з комунального сектора;  - отримання доходів від комунального майна та власних послуг;  - перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків. Місцеві податки та збори встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади;  - залучення муніципальних позик.

Відповідно до статті 9 Бюджетного кодексу України доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

доходи від власності та підприємницької діяльності;

адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

надходження від штрафів та фінансових санкцій;

інші неподаткові надходження.

Між ланками бюджетної системи різних рівнів доходи роз-поділяються згідно з загальнодержавними законами, а всередині лан­ки — відповідно до рішень місцевих органів влади.

До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів.

До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Розміри відрахувань визначаються Вер­­ховною Радою України, виходячи з відповідних соціально-економіч­них нор­мативів бюджетної забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів.

До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевим органам влади.

Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до них з Державного бюджету, які в бюджетній практиці називаються бюджетними трансфертами.

8.

Одна з найважливіших умов побудови демократичної держави - фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Форми місцевого самоврядування у кожній державі зумовлені її політичним, територіальним устроєм, історичними, національними, економічними та іншими ознаками. У свою чергу суспільні відносини, які виникають у процесі мобілізації, розподілу й використання грошових фондів органів місцевого самоврядування, є публічними відносинами, що регулюються нормами фінансового права та належать до предмета фінансового права. Діяльність місцевих органів спрямована на реалізацію та задоволення територіального (публічного) інтересу. Оскільки органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції наділені правом самостійного вирішення всіх питань місцевого значення з метою забезпечення соціально-економічного розвитку своєї території, гарантією реалізації прав з боку держави має бути виділення фінансових коштів. Визначальне місце серед фінансових ресурсів, що нагромаджуватимуться на відповідній території, відводиться централізованому фонду коштів - місцевому бюджету, розмір якого й визначає безпосередньо реальний обсяг повноважень місцевих органів, що може бути реалізований протягом поточного бюджетного періоду. Місцеве самоврядування, яке визначається Конституцією України як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, має відповідну фінансову базу. Стаття 142 Конституції закріплює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Зазначені положення дістали розвиток у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансове підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникають внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Наприклад, згідно зі ст. 19 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування міста Києва столичних функцій. Кошти, необхідні для здійснення цих функцій, щороку передбачаються в Законі про Державний бюджет України. Так, до відання Автономної Республіки Крим відповідно до ст. 138 Конституції належать: управління майном, що належить АРК; розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм тощо. Конституція закріплює за відповідними органами місцевого самоврядування право затверджувати бюджети відповідних рівнів, встановлювати місцеві податки і збори згідно із законом тощо. Районні та обласні ради також наділені повноваженнями затверджувати власні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролювати їх виконання. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. При цьому держава фінансує здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Згідно зі ст. 115 Бюджетного кодексу України контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється: 1) Радою міністрів Автономної Республіки Крим - стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів АРК; 2) обласними державними адміністраціями - стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів; 3) міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі - стосовно районних у цих містах бюджетів; 4) районними державними адміністраціями - стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів; 5) виконавчими органами міських рад - стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих міст. Отже, зазначені конституційні положення свідчать про те, що Україна не тільки закріплює гарантії місцевого самоврядування в Конституції, а й визнає його як одну з фундаментальних засад демократичного устрою держави і суспільства. Система місцевого самоврядування у своїй основі визначається адміністративно-територіальним устроєм України.

9.

Муніципальний (комунальний) кредит — це система відносин між двома юридичними особами з поворотної, платної і строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких — орган місцевого самоврядування [19, с. 201]. Комунальний кредит має такі основні форми:

• облігаційні позики;

• безоблігаційні позики;

• комунальний банківський кредит;

• комерційний комунальний банківський кредит;

• комунальний кредит державних банків;

• взаємний комунальний кредит.

Більшість цих форм муніципального кредиту в Україні поширення не мали. Серед зазначених розвиваються лише кредит у формі комунальних облігаційних позик та комерційний банківський комунальний кредит.

Комунальний кредит як форма участі місцевих органів самоврядування у фінансово-кредитних відносинах має перспективи розвитку в Україні. Участь місцевих органів влади у кредитних відносинам поширена в більшості зарубіжних країн.

Система муніципального (комунального) кредиту має різні форми. Облігаційний муніципальний кредит передбачає емісію облігацій муніципальної позики органами місцевого самоврядування. Розрізняють три види муніципальних облігацій: бездохідні облігації, що гарантуються майном чи доходами органу місцевого самоврядування; доходні облігації, що випускаються для фінансування виробничих об’єктів, з доходів яких здійснюватиметься їх погашення; облігації змішаного типу, що не приносять доходу, але погашаються з доходів створених виробничих об’єктів.

Місцевий борг - загальна сума заборгованості Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, які виникають на підставі законодавства або договору.

10.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу).  1) короткострокові позики з фінансових установ, які спрямовуються на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом та бюджетом розвитку на строк до трьох місяців і понад три місяці (за рішенням Кабінету Міністрів України); 2) короткострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду; 3) середньострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів; 4) внутрішні запозичення, що здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку з дотриманням умов, визначених у ст. 74 Кодексу, і порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №207. Відмінності короткострокових і середньострокових позик із єдиного казначейського рахунку такі:  1) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються в межах поточного бюджетного періоду. Водночас середньострокові позики можуть надаватися на строк, який передбачає їх погашення в наступні бюджетні періоди.  2) За рахунок позик на покриття тимчасових касових розривів здійснюється фінансування лише захищених видатків загального фонду. Водночас середньострокові позики надаються на фінансування всіх видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів відповідно до ст. 88, 89, 90 Кодексу. 3) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються Державним казначейством України в обов’язковому порядку, а середньострокові позики – виходячи з обсягу коштів, що акумулюються на єдиному казначейському рахунку. Місцеві зовнішні запозичення, що не є запозиченнями від міжнародних фінансових організацій, можуть здійснювати лише міські ради міст із населенням понад 500 тисяч жителів. За офіційними даними органів статистики, станом на початок 2010 р. таке право мають Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Львів, Миколаїв, Одеса та Харків. Зовнішні запозичення від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради незалежно від чисельності населення міста. Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п’ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради. 4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).

Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання (боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.

Стаття 73. Позики місцевим бюджетам

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної місцевої ради можуть отримувати: 1) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду, у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України стосовно бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів – у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання та погашення таких позик визначається Міністерством фінансів України; 2) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів відповідно до частин четвертої, п’ятої статті 48 цього Кодексу; 3) середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами. Порядок та умови отримання і погашення таких позик визначаються Кабінетом Міністрів України. 2. Надання позик з одного бюджету іншому забороняється.

11.Порядок випуску, обігу та погашення облігацій місцевих бюджетів.

Рішення про випуск місцевих позик приймають органи місцевого самоврядування. Відповідно до Положення «Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик», затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.97 р. № 48, облігація місцевої позики — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником відповідних коштів у місцевий бюджет і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в установлений умовами випуску термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Емітентом таких облігацій є рада відповідного рівня. Вона може вповноважити інші органи місцевого самоврядування або виконавчі органи здійснити необхідні організаційні заходи, зв’язані з емісією облігацій місцевої позики. Випуск та обіг облігацій місцевої позики Автономної Республіки Крим здійснюється відповідно до вимог цього Положення.

Розміщення облігацій місцевих позик відбувається тільки на добровільних засадах. Їх власниками можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти України. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може окремо регламентувати порядок придбання облігацій місцевої позики нерезидентами України.

Облігації місцевої позики випускаються в документарній формі на пред’явника або у бездокументарній формі з урахуванням законодавства про депозитарну діяльність.

Мінімальна номінальна вартість такої облігації не може бути меншою за 1 копійку. Номінальна її вартість, що перевищує 1 коп., має бути кратною мінімальній номінальній вартості.

Забезпечення випуску облігацій місцевої позики здійснюється відповідно до чинного законодавства. Джерелом їх погашення не можуть бути кошти від випуску нової місцевої позики. Погашення цих облігацій будь-якими іншими цінними паперами або їх конвертація у будь-які інші цінні папери забороняється. Випуск облігацій місцевої позики здійснюється із зазначенням мети випуску.

Максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики не може перевищувати 30% дохідної частини бюджету емітента за попередній рік. У разі, коли основною дохідною частиною бюджету емітента є відрахування, дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня, обсяг випуску цих облігацій на бюджетний рік погоджується з Міністерством фінансів України.

Емітент має право на опублікування інформації про випуск облігацій тільки після реєстрації майбутнього випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.Кошти, одержані від реалізації облігацій місцевих позик, спрямовуються відповідно у місцеві бюджети та в позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.

12. Цільові фонди органів місцевого самоврядування та проблематика їх формування в Україні.

Історія функціонування цільових фондів в Україні досить суперечлива, оскільки на початку1990их років було передбачено право місцевих органів утворювати позабюджетні цільові фонди, але у наступні роки відбулося згортання сфери їх функціонування шляхом включення до відповідних бюджетів. Згідно з бюджетним кодексом :

Створення позабюджетних фондів органами державної влади,

органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого

самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів

(включаючи власні надходження бюджетних установ) органами

державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим,

органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами

забороняється, крім випадку, передбаченого частиною восьмою статті

16 цього Кодексу, а також крім розміщення закордонними

дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних

рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України, та розміщення вищими і професійно-технічними

навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних

коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам

законом надано відповідне право.

Протягом останіх років лише приблизно 1 % грошових надходжень місцевих бюджетів формується за рахунок коштів цільових фондів:

• Фонди охорони навколишнього середовища.

• Інші цільові фонди місцевих рад

• цільові Фонди утворені органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами

Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків та поверненню не підлягають. Положення про порядок їх формування і використання затверджуються відповідними радами.