Тематично-туристичні маршрути

1.Античні міста північного причорноморя

Давньогрецькі міста і неукріплені поселення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) ви­никли на завершальному етапі «великої грець­кої колонізації». В середині VІІ ст. до н. е. були засновані Істрія в Подунав’ї та Борисфен на сучасному острові Бере­зань, поблизу Очакова. Пізніше тут формуються три основних центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузь­кому лимані (нині с. Парутино Миколаївської обл.), місто Боспор Кіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців з різних місць, передовсім з Мілета, зумовлювалося розвитком торгівлі, пошуками нових джерел сировини (зокре­ма металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес розселення греків відбувався як шля­хом цілеспрямованої колонізації, так і стихійно.

Спочатку на нових землях створювалися невеликі торгові пункти – емпорії. Тут були склади товарів, якими обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпе­чення оборони такі факторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом во­ни розросталися у великі населені пункти, довкола яких зводилися укріплення. Поступово з’являлися висілки і створювалась сільськогосподарська окру­га – хора. Місто-поліс набирало характерних для античного світу рис.

За устроєм північнопричорноморські дер­жави були різними: демократичні (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапей до утворення Бос­порського царства) республіки, або ж монархії (Боспорське царство). Влада належала рабовлас­никам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне доросле чоловіче населення грецького походження.

Греки Північного Причорномор’я вирощу­вали зерно, займалися виноградарством, ско­тарством, рибним промислом. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, ви­чинка шкіри, виготовлення виробів зі скла, різноманітної кераміки – амфор й іншого посуду, в тому числі покритого чорним та червоним лаком, фарбами різних кольорів. Для місцевої знаті ви­готовлялися найвишуканіші ювелірні вироби. Швидкими темпами розвивалася торгівля, для потреб якої карбували власну монету, крім того з корінним людом вівся й натуральний обмін. Тубільці, збуваючи грекам надлишки хліба, продуктів скотарства і рабів-полонених, отримували вино, предмети розкоші, ремісничі виро­би тощо.

2.Гетьманські столиці

Київ – Чигирин – Батурин – Глухів

Гетьманщина (Гетьманська держава) – усталена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що існувала у 1648-1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке.

Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин (1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734).

Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини; єдиною податковою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними державами.

Туристично-екскурсійний напрям "Гетьманські столиці" розрахований на найширше коло екскурсантів, є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, поширення знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації. Розроблені та популяризуються екскурсії на тему "До гетьманської столиці – Чигирина", "Гетьманськими столицями (Київ – Чигирин – Гадяч – Батурин – Глухів), "Батурин – сторіччя історичних звершень та сьогодення".

м. Київ

Київ – всесвітньовідоме стародавнє місто, центр тяжіння всіх українських земель. Своїм корінням воно заглибилось у давню історію, що нараховує понад 1500 років. У ІХ-ХІІ ст. – стольний град Київської Русі, могутньої східнослов'янської держави, добре відомої в Європі, Азії та на Близькому Сході. У роки визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Київ став центром Київського полку, адміністративно територіального округу України. Упродовж своєї історії українці завжди вважали Київ столицею всіх українських земель. Ще Богдан Хмельницький називав його "містом нашим столичним".

м. Чигирин (Черкаської області)

Відомий з першої половини ХVІ ст. як укріплений козацький зимівник. Згодом – центр Чигиринського староства. У 1592 р. місту надано Магдебурзьке право. У 1648-1657 рр. Чигирин – резиденція Богдана Хмельницького та столиця гетьманської держави (до 1676 р.). Під час другого Чигиринського походу (1678 р.) місто було зруйновано та занепало. Столицею став Батурин. Палац Б. Хмельницького, ратуша та Спаська церква у Чигирині не збереглися. На Замковій (Богдановій) горі залишилися рештки фортифікаційних укріплень. У 1843 і 1845 рр. у Чигирині побував Т. Г. Шевченко. Відомі його малюнки: "Дари в Чигирині", "Чигирин з Суботівського шляху", "Чигиринський дівочий монастир", а також вірші, присвячені Чигирину: "Розрита могила", "Чигирине, Чигирине", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана" та поема "Гайдамаки".

У 1989 р. у Чигирині створено державний історико-культурний заповідник. Нині це Національний заповідник "Чигирин".

с. Суботів. Колишній маєток Б. Хмельницького. У 1653 р. на його замовлення споруджено Іллінську церкву в стилі українського барокко, що у 1657 р. стала усипальницею гетьмана.

Смт.Батурин (Бахмацького району Чернігівської області)

Вперше згадується у документах 1625 р. у зв'язку зі спорудженням Батуринської фортеці.

У 1669-1708 рр. і 1750-1764 рр. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України. У 1708 р. під час Північної війни, після переходу гетьмана І. Мазепи на бік Карла ХІІ, місто було взято російськими військами під командуванням О. Меншикова та спалено. Тепер на цьому місці стоїть пам’ятний хрест – з’явився він лише у 2004 році за ініціативи Віктора Ющенка. Автор Анатолій Гайдамака створив цікавий проект: на звороті гранітного хреста з Ісусом – іконка Божої матері, знахідка розкопок 1995 року – її виявили археологи на останках убитої літньої жінки.

Будинок В. Кочубея. Цегляний, одноповерховий, з двокамерним підвалом, розташований у давньому парку. У 1699-1708 рр. належав генеральному судді Лівобережної України В. Л. Кочубею (1640-1708 рр.). Багаторазово руйнувався та відновлювався. У ХІХ ст. добудований і заново обкладений цеглою. Старий будинок є південною частиною сучасної будівлі. У 1975 р. у будинку В. Кочубея відкрито Батуринський історико-краєзнавчий музей.

П алац К. Г. Розумовського. Великий палацово-парковий комплекс споруджено у 1799-1803 рр. на замовлення К. Г. Розумовського на околиці Батурина за проектом архітектора Ч. Камерона. Зберігся головний корпус палацу, побудований у стилі класицизму, прямокутний у плані, з виступами-напівротондами на бічних фасадах.

Єдиний в Україні зразок "кубічної", центричної композиції палацу.

Воскресенська церква. Споруджено у 1803 р. у стилі ампір. Хрестова у плані, одноапсидна, однобанна, з дзвіницею над західним притвором. У 1803 р. в ній поховано гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського.